28 листопада херсонці згадували загиблих під час Голодоморів в Україні. Кореспонденти Суспільного побували біля пам’ятника жертвам тоталітарного режиму та зібрали родинні історії херсонців.
Люди зі свічками та квітами прийшли до пам’ятника жертвам тоталітарного режиму по вулиці Тираспольській о 15 годині. Окрім квітів, приносили з собою яблука.
У тих, хто прийшов вшанувати пам'ять жертв голодомору, не завжди є загиблі в родині, та пригадати і вшанувати зламані долі – це поклик серця, - говорить правозахисниця Наталія Бімбірайте.
"Ми маємо пам’ятати такі дати, їх відзначати, щоб і ми не забували і наступні покоління. Моя бабуся жила на Черкащині, і прабабуся і прадідусь. Розповідали, як вони виживали. Як вони їли лободу".
Прийшла вшанувати жертв Голодомору і Ніна Хороняк:
"Прийшли вшанувати пам'ять загиблих, аби такого не повторювалося. На щастя мої батьки не є українцями, не жили в ті роки тут, моя родина не постраждала, але вважаю за потрібне вшановувати".
Інна Усачова розповідає, що її родина втратила багато людей під час голодомору у Великолепетиському районі.
"У мене по бабусиній лінії була багатодітна родина. 12 людей з них померли, і батьки і брати і сестри. Вижила тільки бабуся і сестра. Яка згодом дітей не мала, а бабуся мала. І для неї завжди це була особлива пам'ять. Вона на горищі зберігала хліб, сухарі, Я коли була маленька – дивувалась – все горище було забите продуктами. Вона завжди боялася, що буде штучно створений владою голод".
У родині Олександра Сторчеуса також не усі пережили голод, тому сьогодні у пам'ять про рідних чоловік прийшов запалити лампаду.
"У мене ще тьотя жива. Їй 92 роки. Вона багато розповіла, як вони мігрували із села в село. Щоб десь знайти якусь підтримку".
Волонтерка Галина Уманець розповідає, що її родина переживала голодомор на Житомирщині, в її сімї вижили не усі.
"Дійсно їли дітей. Це було таке, мама теж розповідала. Але каже, ми до цього не причетні. І жодного разу у нашій родині такого не відбувалося. Бо були хворі, були пухлі, помирали своєю смертю, а були люті морози, і на санках вивозили. І просто кидали, не могли поховати. Їх заривали просто в лісі, діток і всіх, мама розказувала. Ми весь час плакали. І казала, діти, працюйте гірко, щоб такого ніколи не повторилося".
До редакції Суспільного свої історії про голодомор надсилали жителі Херсонської області. Тетяна Кувіла розповіла онлайн історію своєї бабусі Ксенії Сопунової, родина пережила голод у селі Миколаївка Береславського району.
"Бабусі не було що їсти. Там якийсь шматочок хліба один на день . І вона не знала, що робити. Чи свекрусі його віддати, яка лежала вже спухла, чи самій з’їсти, бо вона ще годувала немовля. І все таки свекруха помирає, а бабуся вертається до батьків. А у батьків ще четверо дітей. І батько пішов на заробітки десь, його довго не було. Шукав де заробити і принести їжу в родину. І в них найменший хлопчик, років 5 було. Він дуже хотів їсти. І він просить дайте мені хлібця, А з ним почали жартувати – ти дивись який ти товстенький, тобі ще й хліба треба дати. І той хлопчик почав хилити голівку і помер. А наступного дня прийшов батько і приніс борошно. Значить десь можна було заробити її".
Олена Протопопова Володимир Чепинога