Вони служать у війську, першими виїжджають на місця можливого хімічного зараження та прибирають Херсон після російських ударів. Ми зібрали історії трьох жінок, які обрали небезпечні для теперішніх реалій професії. Вони розповіли про свою роботу і щоденні загрози.
«Наша робота потрібна, щоб інші могли безпечно виконувати свою»
Людмилі Ткаченко 24 роки. Вона — начальниця відділення радіаційно-хімічного контролю та оцінки ризиків групи радіаційного, хімічного та біологічного захисту ГУ ДСНС України в Херсонській області. Має хімічну освіту. Коли після удару російського безпілотника на місці падіння потрібно визначити, чи немає радіаційного або хімічного зараження, Людмила та її колеги — серед перших, хто виїжджає на місце.
«Наше завдання — провести радіаційну, хімічну розвідку, щоб виміряти радіаційний фон в повітрі, подивитися, чи є перевищення гранично-допустимої концентрації небезпечних хімічних речовин або наявність бойових отруйних речовин. Наша робота потрібна для того, щоб інші могли безпечно виконувати свою. Ми працюємо з різними небезпечними хімічними речовинами і ситуаціями. Знаємо, наприклад, як діяти у разі витоку небезпечної хімічної речовини з цистерни, трубопроводу або іншої ємності», — пояснила Людмила.
За її словами, зараз у Херсоні ризик присутній практично щосекунди. Працюючи на виклику, фахівці мають постійно контролювати небо і враховувати загрозу повторних атак. До того ж, на місці удару є вірогідність зіткнутись з невідомими хімічними речовинами, які не завжди можна побачити чи відчути.
«Буває, що вже з першого погляду видно, що середовище небезпечне. Але в гіршому випадку зовні нічого не вказує на це, а наслідки можуть бути дуже серйозними. Тому ми проводимо радіаційну та хімічну розвідку, щоб подивитися, яке там є зараження, якими речовинами, і визначити подальші дії», — каже жінка.
Під час роботи у «червоній зоні» небезпека відчувається найгостріше, розповідає Людмила.
«Треба було відібрати проби невідомої речовини і зробити їх ідентифікацію. І, їдучи на виклик, я розумію, що на тому місці дронів, практично як пташок у небі. Звичайно, було небезпечно, але ми це зробили — провели ідентифікацію і знайшли, що було в невідомій речовині», — згадує вона.
Робота в небезпечній зоні вимагає не лише максимальної концентрації, а й фізичної витривалості. Під час виїздів Людмила працює у захисному костюмі, бронезахисті та з апаратом на стисненому повітрі. Загальна вага спорядження сягає 25 кілограмів. Дихати безпечно, але рухатись набагато важче, ніж у звичайній формі.
«А влітку ще й досить спекотно. Але ми розуміємо, що ця вага і дискомфорт — це ціна твоєї власної безпеки. Їдучи на виклик, я розумію, що там може статися. Я усвідомлюю ризик, але коли ми вже стаємо до роботи, я максимально зосереджуюсь на тому, що повинна робити. І роблю все, що від мене залежить», — говорить Людмила.
«Був період в житті, коли було дуже страшно»
28-річна Тетяна з позивним «Квітка» — начальниця групи психологічного супроводу та відновлення 310-го окремого полку РЕБ. В армії вона з 2020 року. Її робота — допомагати іншим військовослужбовцям адаптуватися до служби, проводити індивідуальні психологічні бесіди, організовувати відновлення.
«Відновлення — одне з моїх найулюбленіших. Ми залучаємо хлопців, щоб вони перезавантажилися після свого повсякденного військового життя і на декілька хвилин відчули себе, можна навіть сказати, маленькою, щасливою дитиною», — каже Тетяна.
З військовими вона працює в різних форматах: від психологічних вправ до виїзних заходів, зміни обстановки та спортивних активностей.
«Хлопці переключаються з одного на інше. Період відновлення — це коли ти на короткий проміжок часу забуваєш, хто ти є, і залишаєшся в цьому моменті», — пояснила вона.
За роки служби Тетяна сама пройшла через події, які змінили її життя. Серед них — Маріуполь у 2022 році та російський полон.
«Був період в житті, коли було дуже страшно. І не один раз, і не один день. Я служила на початку своєї служби у військовій частині А2802 — це 36-та бригада морської піхоти. Місто Маріуполь, завод Ілліча, прорив, полон і повернення додому — це були саме такі мої моменти в житті страшні. Місяць там була. Там були різні місця. Можу назвати одне, останню точку дислокації — місто Севастополь, Крим. Звідти я вже поїхала додому», — розповіла «Квітка».
За освітою Тетяна юристка, військовий напрямок пов'язала з психологією. Каже, про службу замислювалася ще змалечку.
«Свідоме рішення було з самого дитинства. Я думала: або бути поліцейською, бо в мене дідусь був міліціонером ще на той час, або бути військовою, бо тато служив у Національній гвардії. Але так сталося, що серце і душа були більш схильні до військової служби. Тому я обрала саме її», — сказала вона.
У вільний час Тетяна займається вокалом, танцями та стрейчингом. Це допомагає відновитись.
«Жіночність — це не тільки про зовнішність. Вона про тебе всередині. Про те, як ти говориш, як ти вчиняєш, як думаєш і дієш. Для мене особисто, жіночність відчувається ще більше, коли ти одягаєш форму. Це неймовірно гарно», — вважає військовослужбовиця.
«Це війна, і ми в цій війні живемо»
Олені Бацурі 45 років. Третій рік вона працює у комунальному підприємстві «Парки Херсона». Її професія у фронтовому Херсоні теж стала небезпечною. Олена прибирає вулиці, гілля, листя, побутові відходи, а ще — наслідки російських обстрілів. На роботу виходить у бронежилеті. Бригада має детектор дронів. Якщо він попереджає про загрозу, працівники припиняють роботу та шукають укриття.
«Дрони літають. Зараз ми працюємо і повітряна тривога. Впало два КАБи. Шукаємо безпечні місця, де можна сховатись», — говорить жінка.
У травні 2025 року вона разом із колегами їхала прибирати територію в мікрорайоні Корабел. В той момент їх атакував російський дрон.
«Це було о восьмій годині ранку. Нас потім забрали звідти, і в нас теж контузія була. Ми три дні побули вдома, потім пили ліки, які нам виписали лікарі, і зараз знову працюємо», — розповіла Олена.
Її син Артем теж працює у «Парках Херсона», на сміттєвозі, й уже двічі потрапляв під дронові атаки. Робота комунальників, каже жінка, це не лише сміття та зламані після обстрілів дерева.
«Буває, що люди лежать загиблі, накриті. Є там, де тварини у підвалах. Багато такого, що й не хочеться розповідати, і страшно розповідати, бо це життя, це війна, і ми в цій війні живемо», — ділиться вона.
За освітою Олена контролерка якості тканин. Однак за фахом так і не працювала, адже текстильний комбінат у місті припинив своє існування. До «Парків Херсона» 18 років працювала у сфері благоустрою. Тож і нині продовжує знайому їй справу – дбати про чистоту міста. Щоправда, тепер робити це доводиться в умовах війни.
«Вже йде п'ятий рік війни, то вже, як кажуть, незвично, але все одно працювати треба. Тому що, якщо ми не будемо працювати і не будемо підтримувати наше місто, то воно буде брудним», — сказала Олена.
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.