Херсонщина — це не «дикий степ», а край, де тисячоліттями жили люди: вирощували устриць, розводили верблюдів, добували сіль. Про це на своїх лекціях у херсонському хабі «На розі» розповідає краєзнавець Олег Лиховид: автор 24 книг і майже тисячі статей.
«Порожні», потім «колишні» села
За словами Лиховида, на мапах лівого берега нинішньої Херсонщини 1775 року є криниці й озера, а населені пункти позначені як «порожні» села. За кілька місяців той самий інженер малює нову карту, де вони вже «колишні», а ще згодом зникають з мапи зовсім.
«Імперія створила умови, за яких тут був голий степ, дикий степ, дике поле. Але ми, знаючи попередні документи, розуміємо, що територія була заселена, і навіть дуже», — пояснює краєзнавець.
Перепис, який не могли викривити
Олег Лиховид наводить дані перепису 1897 року. За ними, 73,6% жителів Дніпровського повіту Таврійської губернії, нинішнього лівобережжя Херсонщини, назвали себе україномовними. В Олешках, Каховці та Голій Пристані таких було близько 80%.
«Це історичні дані з "Державного архіву РФ". Мало того, вони офіційно опубліковані на сайті російської "Державної бібліотеки імені. Б. М. Єльцина". Тобто цей документ оприлюднений офіційно самою РФ», — каже він.
Для порівняння, за його словами, в Ялті тієї ж губернії україномовних було пів відсотка, в Олександрійському повіті тодішньої Херсонської губернії — 85%, а в Київському повіті — 53%.
«Це історія, яку нам залишили статистика і чиновники Російської імперії», — підсумовує краєзнавець.
Народи, які не зникали безслідно
Двадцять років тому Олег Лиховид сформулював власну теорію: народи, які жили на Херсонщині, не зникали повністю. На його думку, коли приходили нові племена, тікала переважно еліта, а більшість населення асимілювалася.
«Кіммерійці Найдавніший з історично зафіксованих кочових народів Північного Причорномор'я, які населяли степи України у IX–VII століттях до нашої ерине зникли в один день. Еліта під натиском скіфівКочові іраномовні племена, які мешкали в українських степах та Північному Причорномор'ї з VII по III століття до нашої ери (Велика Скіфія), а згодом у Криму (Мала Скіфія) змушена була втекти, а переважна частина народу, яка займалася скотарством, асимілювалася. Через двадцять-тридцять років всі кіммерійці казали, що вони скіфи. Так само зі скіфами, коли прийшли сарматиВелика група кочових іраномовних племен, які мешкали у степах Євразії (зокрема на території сучасної України) з III ст. до н. е. до IV ст. н. е», — розповідає він.
«Мова зникала дуже швидко, але залишалася генетична спадковість людей. І це все — Херсонщина, це все ми. Ми носії генетичного спадку всіх тих народів», — вважає краєзнавець.
Сіль, верблюди й устриці
За два роки Олег Лиховид прочитав близько 20 лекцій. Він розповідає херсонцям, чим жили їхні пращури: рибальством, добуванням солі, вирощуванням бавовнику та цитрусових, розведенням верблюдів і устриць.
«Тисячі років тут жили люди. Іноді були голодомори, війни, революції, релігійні непорозуміння. Але попри все вони вирощували верблюдів, добували устриці і їх вживали, добували сіль», — каже він.
За його словами, саме на Херсонщині добували найбільше самоосадкової солі в Україні.
БекмесГустий натуральний сироп, який виготовляють шляхом тривалого уварювання соку з фруктів, ягід, овочів чи баштанних культур без додавання цукру насправді не з кавуна
На лекціях слухачів пригощають традиційною для Херсонщини стравою — бекмесом. Але, як пояснює краєзнавець, справжній пекмес — це виварений виноградний сік, а виварений кавуновий — татарська страва нардек.
«Українцям сподобалося слово "пекмез". Але на лівобережжі у XVIII–XIX століттях не було винограду, а був кавун. Татар вигнали, українці ще не вкорінилися, десь чули це слово, і воно трансформувалося в "бекмес". Так стали називати не виноградний, а кавуновий сік», — розповідає Олег Лиховид.
Історичні лекції відбуваються наживо в хабі «На розі», а також онлайн у межах проєкту «Розпакована історія» за підтримки фундації «Множина».
Підписуйтеся на новини Суспільне Херсон у Telegram, TikTok, WhatsApp, Facebook, Viber, Instagram та YouTube.