"Поки "швидка" приїхала — він помер". Медики не встигли доїхати до сина жительки Старого Салтова через окупацію РФ

Ексклюзивно
. Лілія Ігнатова з портретом сина Віталія, Старий Салтів, Харківська область, серпень 2023 року. Фото: Дмитро Гребінник/Суспільне Харків

Під час окупації росіянами Старого Салтова на Харківщині жителька селища Лілія Ігнатова не змогла викликати "швидку" допомогу сину з інвалідністю, який згодом помер.

У старому Салтові родина Лілія живе понад 20 років. До цього жили у Харкові, але через інвалідність сина були вимушені продати житло та поїхати в область, розказує жінка.

"У дитинстві він отримав травму. Коли у перший клас пішов, помітили, що рука смикається. І вдома він лежав, і на домашньому навчанні був. Ми на Салтівці жили, на Основі, але все продали. Сім років тому впав у кому в лікарні, з коми вийшов. Все робили. Я працювала. Він ще ходив, а як у кому впав, я вже не працювала ніде. Доглядала за хворим сином", — говорить Лілія.

Віталій на весіллі, фото з сімейного архіву, Старий Салтів, Харківська область, серпень 2023 року. Фото: Дмитро Гребінник/Суспільне Харків

Коли Віталій був у комі, було мало шансів, що він виживе, згадує його мати.

"Мені запропонували, коли він був у комі, щоб собака до нього підходив. Ми витягли його, хоч ніхто не вірив. Ми взяли собаку, назвали Арні. Я йому цуценя клала, беру його холодну руку і гладжу, кажу: "Віталічко, дивись який у тебе друг з’явився". Потім кішка прибилася, пішла за мною, назвали Вінні", — розповідає Лілія Ігнатова.

Початок повномасштабної війни Віталій зустрів у лікарні, де лікував захворювання легень.

Звільнене у травні 2022 року селище Старий Салтів на Харківщині, квітень 2023 року. Фото: Олександр Ставицький/Суспільне Харків

Звідти його одразу забрали батьки: "У перший день війни бачили й танки. Ніхто не розумів, що відбувається. Чули, як літаки літають. Ми приїхали, сина завели, йому стало краще. А потім 8 березня він мене привітав. Йому було 39 років, але щодня ми вчили, який день, який місяць. Вдома ми все попродавали, щоб лікувати".

Лілія розповідає, у лютому та березні 2022 року в селищі не вистачало їжі та ліків, а також зник зв’язок: "Я приїхала з ліками, але без грошей. Волонтери допомагали, коли він лежав, молоком, хлібом. Нам було дуже важко, ми практично голодували".

Пошкоджений дитсадок у Старому Салтові, березень 2023 року. Фото: Суспільне Харків/Лариса Говина

9 березня Віталію стало гірше: "Дивлюся — а він ніякий. Він молочні продукти любив, кашу манну зварила, а він: "Не хочу". Каже: "Мамо, я втомився". Ми не могли зі "швидкою" зв’язатися. Я вибігла на трасу, їде машина. Вони кажуть: "Що трапилось?". Говорю: "Передайте на "швидку" папірець — у мене сину погано". Поки "швидка" приїхала, я прибігла додому, а він уже все. 9 березня об 11 годині".

Лілія прибирає на могилі сина, Старий Салтів, Харківська область, серпень 2023 року. Фото: Дмитро Гребінник/Суспільне Харків

"Швидка" приїхала, але вже було пізно. У нас Андрій, на "швидкій" працював, прибіг — робив штучне дихання. Потім каже: "Марно". Тиск упав і зупинилося серце. Він пив багато ліків: у нього й шизофренія, й епілепсія, хворі легені.

Гроші на поховання Віталія збирали з чотирьох будинків.

Могила Віталія Жестіка, Старий Салтів, Харківська область, серпень 2023 року. Фото: Дмитро Гребінник/Суспільне Харків

Секретарка селищної ради Галина Курсачова допомагала також: "Була Галя, каже: "Буде труна, буде усе". Я не хотіла його у простирадлі ховати. Люди допомагали, хто чим міг, копійки давали, щоб я якось його поховала. Я їм дуже вдячна. Я не знаю, як би його поховала. Ми бідні. У нас нічого немає, я намагалася весь час йому допомогти. Селищна рада і труну виділила, і трактор, і яму викопали. Навіть вінок Віталіку дали".

23 березня 2022 року Галина Курсачова загинула через російський обстріл: не встигла добігти до укриття. Її поховали поруч з Віталієм.

Могила Галини Курсачової, Старий Салтів, Харківська область, серпень 2023 року. Фото: Дмитро Гребінник/Суспільне Харків

"Я їй казала, що буду її все життя пам’ятати. Світла була людина. Їй я буду вдячна. Я жодного разу не застала сина та чоловіка, я б їм у ноги поклонилася за їхню мати та дружину", — говорить Лілія.

Під час поховання кішка лягала до труни Віталія, а собака — досі спить на його ліжку: "Ледь відігнали кішку — він її любив, вона на нього лягала. А Арні лягав у його ліжко, обіймав подушку і так завивав. Спочатку дуже сумував, подушку обіймав, плакав, завивав на всю вулицю. Зараз рік пройшов, більш-менш".

Лілія з собакою Арні, Старий Салтів, Харківська область, серпень 2023 року. Фото: Дмитро Гребінник/Суспільне Харків

Лілія Ігнатова поховала сина і тепер, каже, ще дужче співчуває матерям воїнів, які вимушені прощатися зі своїми дітьми: "Я хочу сказати усім матерям. Я розумію, що у мене син-інвалід, і він помер — таке горе. Але співчуваю усім матерям, які здорових дітей ховають. Повірте мені: я знаю тепер, що таке дитину ховати, коли жити не хочеться. Дякую вашим синам за те, що вони рятують нашу країну. Слів мало, щоб усе сказати".

Підписуйтесь на новини Харкова та області в Facebook, Viber, Instagram, Telegram, Youtube