Едуарду Хатмулліну з Костянтинівки Донецької області назавжди 53 роки. Головний сержант роти аеророзвідки 57 окремої мотопіхотної бригади імені Костя Гордієнка Збройних сил України загинув 30 квітня 2024 року при спробі винести поранених та загиблих побратимів з поля бою на Куп'янському напрямку.
У 2014 році Хатмуллін виводив українських військових околицями, щоб ті не потрапили в оточення. Заїжджав з допомогою туди, куди інші їхати відмовлялися. У часи АТОАнтитерористична операція на сході України/ООС Операція Об'єднаних сил (ООС) — комплекс військових і спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур 30 квітня 2018 — 24 лютого 2022 року, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань.служив у добровольчому підрозділі "Санта" в "Правому секторі". Був одним із засновників громадської організації "Схід та Захід єдині", активно допомагав українській армії та багато волонтерив.
У 2023 році, попри застереження лікарів та операцію на хребті, став до лав ЗСУ. Без батька та дідуся лишилися син-юнак, дві дорослі доньки, троє онуків, мама, дружина та сестра.
На світанку 30 квітня Олена Хатмулліна разом з мамою вийшли на вулицю, щоб перевірити овочі в машинці для сублімаціїЦе сушіння продуктів (фруктів, ягід, овочів) до бажаної вологості шляхом остаточного видалення залишків зв’язаної води., які підприємниця закладала напередодні, розповідає жінка. Згадує, дорогою туди в неї по шкірі йшов мороз, але не через весняну прохолоду — вили сусідські собаки.
"Зазвичай ми це робили вдвох, так спокійніше — рано вранці спливав час циклу сушки продуктів. Від того виття було моторошно. Вони дуже жалібно вили, наче щось віщували страшне, тривожне", — розказує Олена.
А вдень почалися дивні дзвінки, додає вона.
"Телефонували навіть ті, кого я сто років не чула. Розмову починали здаля. Чи давно я говорила з Едом та як в нього справи. Відповідала, що чула його напередодні ввечері та згодом знов набиратиму", — ділиться сестра загиблого Едуарда Хатмулліна Олена.
"А потім подзвонив його колишній побратим і розказав, що ймовірно Едік, мій брат, загинув. Ще два дні ми чекали, може помилка і він живий, сподівалися. Коли "Санта" його звідти витяг, ось тоді почалося пекло".
Як підприємець у 2014 році допомагав ЗСУ
Як розповідає сестра Олена Хатмулліна, Ед у 1995 році заснував власну справу — ремонтував техніку. У 2014 — чоловік свій бізнес зорієнтував на допомогу ЗСУ: безоплатно робив тенти на військові автівки.
"У нього бізнес працював повністю на армію. Він не залишав собі майже нічого. Так тривало до 2020 року. Потім вже, щоб якось втриматися, почав тентувати автівки військовим по собівартості", — згадує Олена.
Саме з 2014 року він почав багато волонтерити, додає вона.
"Сформувалася така каста людей — патріотів, які об'єднувалися. Як кров'яні тільця тягнуться один до одного, щоб вижити, так і вони швидко "обростали" знайомими, друзями. Він просто відчував себе українцем, у нього було загострене почуття відповідальності, любові до Батьківщини. У нього навіть вибору не було — він так це відчував — це його рідна земля, тут його батьки, рідний край", — зазначає сестра.
"Донецький бандерівець" — друзі про Еда
"Я його телефон не видаляю, намагаюся там плюсик ставити", — розповідає військовий на псевдо "Лютий", який познайомився з Едом у Костянтинівці на Донеччині у 2015-му. Запевняє, той мав неабиякий хист вирішувати армійські потреби.
"Пам'ятаю, як він проривався до нас в Кримське Луганської області на якомусь страшному бусіку. У нас тоді не було їсти, курити не було що — відрізані від постачання. Він привіз їдла, сигарети — це було за межею реального. Якось приїжджав до Едіка в Костянтинівку попити кави і, між іншим, сказав, що треба міни й він їх дістав. Ми навіть сміялися, що якщо знадобиться атомна бомба, то Едік з Вовою її знайдуть", — згадує військовослужбовець.
Додає: вони за час війни стали справжніми друзями. "Лютий" не один раз пропонував Хатмулліну оселитися на Тернопільщині, але той щоразу відмовлявся, мовляв, він — костянтинівський.
"Я вперше там побачив такого "донецького бандерівця". За очі ми його кіборгом називали, бо він переніс операцію, я батарейки йому привозив — такий трохи жорсткий військовий гумор. Від нього можна було очікувати всього, що завгодно — одиночного штурму цілого міста. Я знав, що він не покине поранених і поїде в саму сраку. Нам би таких Едіків хоча б дві бригади — можна було б перемагати", — розповідає про друга "Лютий".
Того ж 2015 року Едуард Хатмуллін спільно з Володимиром Каніщевим створили громадську організацію "Схід та Захід єдині", яка за волонтерську діяльність отримала відзнаку "Народний герой України".
Кошти на допомогу збирали не тільки донатами, а й заробляли самі — влаштовували акції, змагання, фестивалі, згадує співзасновник Володимир.
"Хлопці дзвонять, кажуть хочемо голубців, ми швиденько організовуємося і веземо пів тонни голубців на схід. Я вважаю Еда братом. Він приїжджав до мене на реабілітацію, відпочивати. Він був впертий, людина дуже енергійна, постійно в пошуці, не міг просто спокійно сидіти й дивитися, як це все закінчиться. Не міг терпіти брехню, не поважав людей, які не тримали слова", — розповідає Володимир.
Інструктор та генератор ідей: два інфаркти не зупинили добровольця
У 2016 році Ед переніс операцію на хребті, розповідає Олена Хатмулліна.
"Одного разу такі сильні болі були, що я кілька днів жила у нього вдома. Він встав на ноги і впав — просто віднімалися ноги. Едік повз до дивану, щоб піднятися, кричав від болю, аж очі такі червоні були. Купу блокад йому робили, щоб він тільки зміг доїхати до Києва, операцію зробили у військовому шпиталі", — згадує сестра.
Вона зазначає, що сталося це через те, що він не шкодував себе і працював до виснаження.
"Йому було важко, але ж він не зупинявся взагалі. Його неможливо було зупинити — день чи ніч, хлопці в халепі — треба їхати. Чому його знав весь фронт? Тому що він їхав туди, куди ніхто не їхав. Тому що там були хлопці, їм потрібна була допомога", — пояснює Олена.
Зрештою, не витримало й серце, зазначає вона, чоловік переніс два мікроінфаркти. Однак від наміру йти у військо не відмовився.
Понад рік тому він прийшов в 9-й окремий стрілецький батальйон. За словами побратима, тут його енергія була спрямована на забезпечення.
"Ед був генератором: знаходив, вирішував, домовлявся. Йому робили установки на автівках під гради та кулемет. Це забезпечувало прикриття нашого підрозділу, піхоти. завдавало враження противника на підступах", — розповідає заступник командира батальйону "Ятрань".
Хатмуллін також був інструктором для новобранців — займався бойовим вишколом військових. За словами побратима з позивним "Ліон", він вмів дібрати підхід до кожного.
"Багато знав про американський гранатомет. Він вчив хлопців ним користуватися, влучно стріляти, із відкритих та закритих позицій. Знаходив підхід і до двадцятип'ятирічних, і до тих кому вже 50 плюс. Він був вимогливою, але дуже доброю людиною. Міг доступно пояснити тим, хто мав вищу освіту, може й не одну, та тим, у кого за плечима лише школа", — згадує військовослужбовець.
Загинув при спробі винести з поля бою друга
Командир дев'ятого окремого стрілецького батальйону Павло Вернигора розповідає, що за час служби Ед багато чого встиг зробити: пригнав швидку допомогу, замовив пускову установку, причіп для евакуації, бус та інші автівки.
"Добре розбирався в людях. Переймався тим, щоб не залишати на поля бою поранених та вбитих. З тією інтенсивністю, з якою відбувалися бойові дії на нашому напрямку, це зробити було дуже важко. Він заглиблювався в деталі, вивчав їх", — згадує командир.
Він також розповів, що коли друг Еда Андрій, не повернувся з позиції, чоловік місця собі не знаходив і наполягав на тому, щоб евакуювати загиблого.
"Ліс побитий — зайти туди важко, а вийти — майже неможливо. Ми намагалися менше мінятися, бо втрачали людей і коли вони заходили, і коли виходили з позицій. Андрюха не вийшов відтіля. Було кілька невдалих спроб забрати його, але Ед не відступав і сам зібрав групу. Пішли на ранок. Почався мінометний обстріл, який тривав до 15 хвилин, дуже щільний. З Едом зв'язок зник десь після восьмого обстрілу. Коли все стихло і сіла пилюка, ми обстежили ту ділянку дроном і побачили Еда, який лежав на землі, а під його лівим плечем була калюжа крові. Не добіг. Він був стрижнем батальйону, її душею", — розповів Павло Вернигора.
Увечері того ж дня йому зателефонував "Санта" і запитав чи не потрібна допомога, згадує командир батальйону. Отримавши позитивну відповідь, побратим Еда по добровольчому батальйону зібрав команду, яка забрала загиблого воїна з поля бою.
Влучно стріляв та смачно готував
Як згадує сестра Олена, Ед любив готувати. Вони навіть виношували ідею спільно відкрити піцерію чи ресторан. Коли до нього приїжджали друзі, він сам варив плов, пригощав їх бограчем.
"Він смачно готував ще з юнацтва. Я навіть досі не їм зефір і желе, з дитинства. Тому що Ед готував його дуже багато і цією смакотою ми просто об'їдалися. Останнім часом він дегустував страви, які я готую для військових. Підказував, що і як зробити краще, зручніше, смачніше. Завдяки його порадам серед моїх страв вже є сублімований борщ для бійців в окопах", — розповідає сестра загиблого.
Едуард цікавився східними єдиноборствами та зброєю, влучно стріляв, додає вона.
"Він був ще й дуже чутливим і людяним. Скільки б ми не переміщалися, Ед завжди з собою брав кішку Соню. І коли вона десь затримувалася — хвилювався. Зовні кремезний, такий брутальний чоловік піклувався про кішку, роздавав її кошенят. Зараз Соня з родиною Еда", — згадує Ятрань.
Прощання з військовим з Костянтинівки Донецької області волонтери організували на Майдані в Києві. Поховали Еда в Шумську на Тернопільщині, де йому посмертно надали звання "Почесного громадянина міста". Серед нагород, Хатмуллін має відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ (2021-2024 рр.) Валерія Залужного.
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram