Маріупольці, які дивились стрічку Мстислава Чернова "20 днів у Маріуполі", згадують місто саме таким, яким воно постало у документальному фільмі. Своїми враженнями від кіно, спогадами про перші дні повномасштабного вторгнення і думками, чому потрібно дивитися першу українську стрічку, яка отримала "Оскар", — переселенці з окупованого росіянами міста поділились із Суспільним Донбас.
"Це дуже важливий фільм, його має подивитися кожен маріуполець, бо це — наш біль".
21 день з початку повномасштабного вторгнення Дмитро Боровський прожив в підвалі в Маріуполі, який щодня обстрілювали російські війська.
"Я розумію, що багато людей, які були вдалі від Маріуполя, вони не пережили цього сильно, вони розуміли, що щось відбувається в Маріуполі, йдуть бойові дії. Але наскільки це було — треба тільки побачити. Маріуполь опинився в оточенні, не було шляху, щоб виїхати. І це ще дає таке навантаження емоційне, ми були заручниками того, що сталося", — згадує чоловік.
"Для нас Маріуполь настільки рідне місто, що ми не хотіли його залишати. Ми хотіли залишитися там, і залишившись там, ми зрозуміли, що потрібна допомога. Ми родиною були в одному підвалі, навпроти нас було велике бомбосховище, і ми бігали туди ділилися тим, що в нас є. Брат дружини загинув зі своєю донькою, їй було десять років. Другий син, йому було дев’ять років, не загинув, але отримав дуже важкі травми, поранення, їх привалило в будинку плитою".
Вже на початку березня розуміли безвихідь ситуації — виїхати неможливо і залишатись неможливо, переповідає стан родини Дмитро: "Те що виїхати з Маріуполя неможливо ми знали вже на початку березня. І що неможливо залишитися, ми теж вже розуміли. Південь було прорвано, коли Маріуполь опинився в оточенні. Ми зрозуміли, що треба буде виїхати, як тільки буде можливість".
Авто, яким зрештою вирвались з оточеного російськими військами міста, було вщерть від людей.
"Їхали всемеро, на головах, один на одному. Ми бачили, в машині їхала родина: чоловік, дружина, в них повна автівка була речей, продуктів. І вони їхали, а повз люди йшли. Хтось йшов пішки, хто як міг. Ця автівка зупинилася, вони викинули всі свої речі, все, тільки б забрати цих людей з собою. Цінності змінилися настільки сильно", — згадує чоловік.
"Це все спливало в пам’яті, викликало емоції в нас. І ми розуміли, що не може це безслідно пройти в людей, які будуть дивитися це і оцінювати", — згадує враження від перегляду "20 днів у Маріуполі" чоловік.
Читайте також: Де подивитися "20 днів у Маріуполі": українські кінотеатри та стримінги
"Багато людей його бояться дивитися, адже там суцільний біль"
Тетяна Моргай поїхала з Маріуполя в перші дні повномасштабної війни, проте її родичі залишалися в місті:
"Я дивом виїхала 25-го лютого останнім потягом, а вся моя родина залишилася в місті Маріуполь. Це було дуже страшно розуміти, що ти своїх близьких, рідних, друзів можеш більше ніколи не побачити".
Фільм "20 днів у Маріуполі" Тетяна дивилась: "Для мене це було важливою подією, як тільки цей фільм з’явився на великому екрані, ми відразу пішли. Це дуже велика подія - те, що фільм отримав "Оскар", тому що це підвищує шанси, що його подивляться якнайбільше людей".
"20 днів у Маріуполі" отримав премію "Оскар" як найкращий документальний фільм.
Стрічка розповідає про початок повномасштабного вторгнення російської армії в Україну. Режисер Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка, продюсерка й журналістка Василіса Степаненко були останніми міжнародними журналістами, які залишились у оточеному силами Росії місті і висвітлювали злочини РФ проти мирних людей. Вони отримали Пулітцерівську премію за служіння.
"20 днів у Маріуполі" — це перший український фільм, який отримав "Оскар".