Він уважно дослухається до звуків розривів: виліти чи прильоти? Він стежить за змінами на фронті, він аналізує настрої свого оточення і колег, які залежать від рухливості лінії зіткнення. Він побоюється мобілізації, тому що на роботі йому не надали бронь. Він звик до побутових негараздів, сприймає їх як закономірний наслідок. Він обережний у спілкуванні зі знайомими, воліє уникати відвертості. Він просить не називати своє ім'я. Він у глибокій окупації: живе у Макіївці, працює у Донецьку, які захоплені Росією 8,5 років тому. Це інтерв'ю для нього — рідкісна нагода поговорити українською.
Про комунальні сервіси
Я живу у приватному секторі, з газом у мене все в порядку. Про опалення спілкувався на роботі з колегами, кажуть, в квартирах опалюють так, що спекотно. Нічого дивного: все ціле, інфраструктура не постраждала, газ Росія постачає.
Вугілля… Кілька днів тому була sms-розсилка: де можна купити вугілля. Це для тих, кому на шахті не дають. Але це вугілля дуже погане, там багато сміття. Люди отримують його, але воно лежить, мішають з тим, що купують, щоб бодай якось гріло.
З водою проблеми, вода по графіку: два рази на тиждень. На перших поверхах більш-менш, якщо вище — не завжди тиску вистачає. Тому люди ходять униз, на перші поверхи, набирають воду.
З питною водою набагато гірше. У Макіївці розвозять по районах, люди її отримують по паспортах.
Про "шефство"
Сказали, що над нами шефство бере Свердловська область. Нічого не будують, але почали зрізати дороги. Є така звичка: знімають верхній шар, мабуть, гроші відмивають. Зрізали — і вже місяць чекають люди асфальт, а немає нічого. Тільки ям стало більше.
В Макіївці жодного об’єкта не відновили. Якщо це для телебачення, для картинки — то вони роблять якусь школу або садочок. А те, що не для преси, — там максимально гроші відмивають... І все так.
Про обстріли Донецька
У центр Донецька прилітало максимально напередодні їхнього "референдуму". Критий ринок тоді постраждав, "Донбас Палас", всі центральні райони.
Ми тоді все одно ходили на роботу під обстрілами.
У пабліках пишуть: "Україна така-сяка, обстрілює..." Але ніхто не питає, а кому це вигідно? Для чого Україні стріляти по ринку, якщо є багато цілей привабливіших?
Про мобілізацію
У мене є кілька знайомих, молодих чоловіків, які досі сидять вдома, не виходять. Домовляються з родичами, щоби їжу приносили. Трапляються випадки, що забирають.
Раніше було гірше, зараз трохи притихло.
Мені особисто бронь не дали. Сказали, що десь в якомусь законі прописали, що підлягають мобілізації чоловіки до 55 років, а мені ж вже більше. На роботі так і кажуть: "Тобі бронь не положена, але не хвилюйся, працюй". А як же не хвилюватися, якщо бували випадки, коли хапали і 60-річних?!
Коли починалась вереснева мобілізація в Росії, було складно виїхати. Стояли пости на кордоні з Ростовською областю: комендатура і військкомат. Молоді люди хабарі платили, щоби виїхати — тікали від мобілізації.
Про мову і лояльність
От хоч з вами мовою поспілкувався. А так... з ким тут розмовляти? Хіба з друзями, хто виїхав.
Місяць тому зустрівся у Макіївці з чоловіком, а він сільською українською говорить. Я здивувався. А він пояснює: рік тому приїхав до сина з сільського району, де люди так розмовляють. Що у нього в душі, я не знаю. Він українською говорить, а сам, може, за Путіна топить.
Єдина радість, що можна виїжджати. Я у жовтні був у відпустці у Грузії. Це за рік — найкраще. Приїхав в готель, а там оголошення: картинка російського паспорта і напис "Русский паспорт, иди на х*й". Грузини молодці. Вони пам’ятають.
Про настрої
Тут вже набагато менше залишилось проукраїнських людей. За вісім років терпець урвався — і вони поїхали: хто в Україну, хто за кордон. Залишились такі як я, терплячі. Ми ото зустрінемось, поговоримо... А переписку, кажуть, бажано видаляти.
Багато факторів на настрій людей впливають. По-перше, досі нормального життя немає. Недовіра в людей до будь-яких обіцянок Росії. По-друге, хто може — читають, дивляться YouTube, що відбувається на фронті, як Україна наступає. Ті, хто аналізують, розуміють, що у цьому році чи в наступному щось буде...
Кожен день вибухи — то справа, то зліва. Це не бавовна, а мінусау розмовній мові мінусами називають потужні постріли: виходи снарядів артилерії або танків, ракет ППО. Вони схожі на звуки вибухів та розривів: щоби розрізняти, їх називають "мінус", якщо йдеться про вихід, "плюс", якщо про приход. Стоїть навкруги і важке, і середнє, — ми все це чуємо. На Червногвардійці — приходи: там є, по кому стріляти.
Хтось приїжджає з Кіровського району Донецька, де близько війна йде: “Ой, у нас там війна, а у вас тут, у центрі, дуже гарно. Я, мабуть, переїду”. В той самий час з Донецька, з центру, люди переїжджають у Макіївку, подалі. А з Макіївки — на Холодну Балку. Отак і живемо.
Одна думка: швидше б наші прийшли... Працюйте там на перемогу!
Читайте також
"Радіо врятувало нам життя". Як приймачі допомагали людям під час окупації
Життя Маріуполя під окупацією: історія в постах з соцмереж та повідомленнях з будинкових чатів
"Так" або "ні" — в дуло автомату. Розповіді місцевих про "референдум" на окупованих територіях
Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram