Крістіна Нікітіна — ровесниця незалежності України. Разом зі своєю родиною переїхала до Черкас із Луганщини на початку повномасштабного вторгнення. Вона — вчителька молодших класів.
Тепер будує життя наново, але не зраджує свою професію, адже діти заряджають її силою протистояти викликам реалій, розповіла Крістіна Нікітіна Суспільному. Це — перша історія зі спецпроєкту «Ровесники незалежності».
Дитинство Крістіни минуло в Луганську. Але з початком російсько-української війни, вона змушена була покинути свій дім:
«Народилася я в місті Луганськ. Там пройшла частина мого дитинства і юності. Саме там я здобула освіту вчителя початкових класів. Луганськ — місце, де я народилася в рік незалежності України. Виїжджаючи, ми бували в різних містах і містечках. Але врешті дісталися саме сюди і лишилися».
Пані Крістіна протягом 15 років займається педагогікою. Вирішила повʼязати свою майбутню професію з освітою ще коли жила в Луганську:
«Працюю я в Черкаській гімназії № 31 протягом чотирьох років. 15 років, думаю, доволі гарний стаж на мій вік. У девʼятому класі я зрозуміла, що мені подобається працювати з дітьми. Були дні самоврядування, коли старшим дітям давали можливість проводити для менших якийсь урок. Мені сподобалося. Особливо з меншими дітьми. Тоді я вже впевнилася, що мені подобається така робота. Після 11 класу я вступила до Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка».
До 35-ї річниці Незалежності України, вона разом з учнями створила стилізовану книгу «Мрії України»:
«"Мрії України" — це буде книга, але вона поки що пуста. Ми маємо її заповнити нашими думками разом з учнями».
Учениця Ганна розповіла, що зобразить тата, бо це найбільше, що вона хоче — побачити вдома свого батька-військового:
«Я б бажала миру і щоб всі воїни повернулися, зокрема мій тато, щоб було багато дітей і щоб ми завжди жили в мирі».
Учень Крістіан теж взяв участь у створенні стилізованої книги:
«Я бажаю Україні бути незалежною, сильною і країною щасливих людей. І я вірю, що мужні воїни переможуть».
Повернення додому свого батька з війни чекає також учениця Анна:
«Щоб Україна була вільна і всі військові повернулися до своєї домівки. Як і мій папа. Він військовий медик»
Нині для навчального процесу існує багато викликів, повʼязаних з війною, розповіла Крістіна Нікітіна:
«Ці діти на свій вік вони вже отримали дуже багато викликів. І вони стійко витримують повітряні тривоги затяжні, укриття, і вони діляться своєю стійкістю з нами дорослими. В їхніх руках лежить відбудова нашої України».
В майбутньому Крістіна Нікітіна планує продовжувати працювати в школі, адже хоче бачити в Україні освічене молоде покоління:
«Україну хочеться цілісною бачити, такою, як вона була. Щоб всі виклики здолали з легкістю. Ми, українці, люди сильні, щирі і працюємо над цим. Я вважаю, що наша країна через десять років буде вільна, мирна, більш розвинена. Тому що я бачу це по сучасному поколінню. Діти зможуть набагато більше, ніж ми собі уявляємо. Я думаю, що буду працювати у школі, бо мені подобається моя робота. Це те, що мене тримає зараз».
