Втративши через обстріли РФ будинок у селищі Райське Донецької області, Валентина Хорошайло 18 кілометрів босоніж йшла до Дружківки. У місті жінка орендувала житло. Під час одного з російських ударів вибуховою хвилею на неї вилетіли віконні рами. Після цього Валентина погодилася на евакуацію з Донеччини.
До останнього залишалася вдома й Людмила Ковальова з Дружківки. Після численних обстрілів, перебоїв з водою, світлом та газом вона разом із сином евакуювалася, залишивши вдома все нажите майно. Із собою жінка взяла лише найнеобхідніше, а також вцілілі ікони та фотографію правнука.
Нині Валентина й Людмила мешкають у прихистку для внутрішньо переміщених людей в селі Олеша, що на Івано-Франківщині. Його облаштували у будівлі колишнього пришкільного інтернату. Там живуть 20 переселенців. Загалом приміщення розраховане приблизно на 50 людей, однак, зі слів голови Олешанської громади, воно потребує ремонту.
Про евакуацію з Донеччини та життя у прихистку — у матеріалі Суспільного.
"Пробігла босою 18 кілометрів у місто"
Пенсіонерка Валентина Хорошайло у вересні 2025 року втратила будинок унаслідок авіаудару по селищу Райське Донецької області. Події тієї ночі вона пригадує так: "Коли влучив КАБКерована авіаційна бомба з 8 на 9 вересня, я пробігла босою 18 кілометрів у місто. Вискочила в одному-єдиному платті".
Після цього жінка винаймала кілька помешкань в Дружківці, однак і це місто продовжувало зазнавати обстрілів з боку російських військ. Тож Валентина евакуювалася на Івано-Франківщину.
"П'ять квартир я поміняла. 28 червня (2026 року — ред.) уже неможливо було бути. Я жила у помешканні на першому поверсі — три вікна вивалилися на мене, з рамами. Я схопилася і побігла на п'ятий поверх, де були зовсім чужі люди. І вони сказали: "Зранку всі збираємо речі". Я відповіла: "Везіть хоч світ за очі", — розповіла Валентина Хорошайло.
"Бабусю, що ти думаєш? Треба виїжджати"
Кума Валентини Хорошайло — Людмила Ковальова — також виїхала з Дружківки на Прикарпаття. Жінка каже: тривалий час не задумувалася про евакуацію.
"Ми думали сидіти до останнього. Коли вже почалося це страхіття, у нас перший раз вилетіло вікно в залі. Другий раз — так само. Почали сильно все бити. Ми в коридорах весь час стояли. Чекали-чекали, а нічого ж не покращується — все гірше. Онук каже: "Бабусю, що ти думаєш? Треба виїжджати", — пригадує Людмила Ковальова.
Людмила Ковальова виїжджала з дому, коли в місті вже не було ані води, ані електроенергії, ані газопостачання. У Дружківці жінка залишила все, що нажила за життя. Із собою вона взяла лише речі першої необхідності, вцілілі ікони та світлину правнука.
"Взяла, як зазвичай, що у всіх є: Матір Божу, Миколая Чудотворця. Фото правнучка взяла. Йому вже зараз 10 років, а на світлині він ще маленький був. І ці дві маленькі іконки у вікнах стояли — там (у Дружківці — ред.) я ставила. А ще молитви писала й на кожне вікно наклеювала. А воно ж нічого не допомогло: все побилося, поламалося", — говорить Людмила Ковальова.
"Звичайно, не те, що вдома було, але тут добре"
Валентина та Людмила — серед восьми жителів Донецької та Дніпропетровської областей, які приїхали евакуаційним потягом на Івано-Франківщину 3 липня 2026 року й оселилися в прихистку в Олеші. Зі слів голови громади Богдана Двояка, шелтер для переселенців облаштували в селі у 2022 році, в будівлі колишнього інтернату при школі. Нині та мешкають 20 людей.
Олександр Бабенко переїхав з дружиною до цього прихистку три місяці тому. Чоловік до повномасштабного вторгнення РФ в Україну мешкав у багатоповерхівці в місті Вугледар. У травні 2022 року подружжя евакуювалося через постійні російські удари й спочатку мешкало у своїх знайомих в селі Будзин Олешанської громади.
"Були тоді "прильоти". Ми в той час сиділи у підвалі під будинком, дуже стріляли. Якраз треба було їхати, на ранок вийти через дорогу, і там був автобус, щоб нас забрали. Завершився обстріл, і ми виїхали полями в Покровськ, звідтіля поїздом до Львова, а зі Львова вже сюди. Оце така наша доля. Загалом будинку нашого немає. І не тільки дому — міста немає. Ми от з бабусею (дружиною — ред.) тут удвох. Тут все нормально, все є, що нам треба на двох. Звичайно, не те, що вдома було, але тут добре", — розповів переселенець.
Лариса Волкова — із селища Ступки, що на Донеччині. У червні 2022 року разом із мамою, сестрою та двома собаками вона евакуювалася в Івано-Франківську область.
"Ми приїхали — одні туалети були, душових взагалі не було. Милися у мисках. Потім почали лагодити потрошки інше крило. З 2023 року почали робити ремонт. Ви бачите, що зробили. Це не ремонт, це таке косметичне. Вони що зробили? Мийки поміняли, плитку одну нам дали. Підлогу змінили, ремонт зробили, але дах ніхто не лагодив. Почав текти дах", — розповідає Лариса Волкова.
Щоб частково забезпечити себе овочами, жінка разом із сестрою третій рік обробляє город. Земльну ділянку площею 3 сотки їм безкоштовно надала місцева жителька.
"Там у нас картопля. У цьому році не було жука — вже поліз жук. Ще не бризкали. Помідорчики посаджені, трошки огірків, кукурудза, кріп посіяли. Тут він не росте так, як у нас вдома. Ми не сіяли ніколи — він сам ріс по картоплі. І було в нас вдома багато часнику, а тут — мало. Що маємо, те маємо. Картоплі на перший час нам вистачає. До березня маємо свою", — говорить Лариса.
Прихисток для переселенців потребує ремонту
Зі слів голови Олешанської громади Богдана Двояка, шелтер розрахований орієнтовно на 50 людей. Для новоприбулих привезли ліжка, холодильник, телевізор та іншу побутову техніку. Невдовзі планують завезти газову плиту.
Очільник громади каже: у 2025 році з бюджету громади на ремонт і закупівлю обладнання спрямували приблизно 200 тисяч гривень. Цьогоріч — понад 50 тисяч гривень.
Будівлю внесли до державної програми капітального ремонту місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених людей. 90% фінансування — з державного бюджету, 10% — з місцевого. Роботи у шелтері планують розпочати до кінця 2026 року.
"Зараз ми маємо поміняти дах. Вже заплатили 240 тисяч гривень з державного бюджету. І 20 тисяч гривень ми (громада — ред.) співфінансували на виготовлення проєктно-кошторисної документації. Зараз вона перебуває на експертизі. Ремонт даху має нам обійтися у 2,6 мільйона гривень. Другий транш — має бути внутрішній капітальний ремонт. Це також десь буде до 2 мільйонів гривень. І третій транш має бути плюс-мінус до 1 мільйона гривень. Це буде модульна газова паливна котельня, тому що в зимовий період був такий місяць, що ми тут заплатили за електроенергію 300 тисяч гривень. Це дуже велика сума для нас", — розповів Богдан Двояк.
За його словами, для новоприбулих переселенців за кошт місцевого бюджету закупили продукти. Жителі Олешанської громади також принесли їм одяг, продукти та інші необхідні речі, проте у прихистку є потреба в меблях. Нині в Олешанській громаді проживає сотня переселенців.
Підписуйтеся на новини Суспільне Івано-Франківськ у Facebook, Telegram, Viber, WhatsApp, Instagram, TikTok, Threads та YouTube
