У тимчасовому прихистку, який облаштували в Онопріївці на Тальнівщині, четвертий рік проживає 79-річна переселенка із Торецька Людмила Бондарєва. Разом із нею шкільні кабінети ділять ще 48 людей.
Як облаштовують свій побут переселенці, чим займаються та на яких умовах проживають, Людмила Бондарєва розповіла Суспільному.
Утрьох, на автівці, з мінімальною кількістю речей родина Саржанових виїхала із Костянтинівки в березні 2023 року. Пан Віктор розповів, що перш за все шукали спокій і сподівалися, що бойові дії скоро завершаться:
"Це як лотерея. Кожен день прилітає, вночі дві-три авіабомби. Ляжеш спати, а зранку можеш опинитись під завалами. Пробули тут чотири місяці і поїхали додому. Побули там пів року, ситуація все важча та важча. Перебувати там було небезпечно, і тому ми знов поїхали. Життя в нас тут дуже гарне, у нас все є. Найголовніше — тут тепло, є світло, душ, цілодобова гаряча й холодна вода".
Та попри хороші умови, додав він, все одно хочеться додому. Пан Віктор розповів: вірить, що цей день незабаром настане. Поки проводить час в бібліотеці, на риболовлі, а також малює. Зараз працює над оздобленням стіни в школі:
"Зашпаклювали, пофарбували і, само собою, напросилося чимось прикрасити. А оскільки є бажання та вміння, тому і вирішили".
Переселенка з Торецька Людмила Бондарєва — одна з перших мешканок шелтера. Тут вона живе четвертий рік. Їй 79 років. З її слів, самотужки господарювати в будинку чи квартирі їй уже не під силу. Тож цей притулок залишається єдиним варіантом:
"Це дуже тяжко, тому що було все своє, а зараз нічого немає. Ми стали просто безхатьками. Але дякую хоч за те, що над нами є дах. Що таке свій дім, своя окрема квартира. Тут добре, непогано, дуже мені подобається. Тут краще, ніж в інших шелтерах, де я бувала".
До життя в стінах школи вже звикла, та найбільше сумує за родиною, прокоментувала жінка:
"Не вистачає своїх людей, своєї рідні, яку розкидало по Україні, немає нікого, і, звісно, тяжко. Я б нікуди не хотіла їхати, поки не проясниться щось у світі".
Переселенка з Курахового Світлана Ісаєва разом із мамою живе у шелтері три місяці. До цього були в сестри закордоном:
"У 2022 році ми переїхали в Іспанію в Мадрид до сестри. 28 квітня 2026 року приїхали сюди. Ми там чотири роки жили, а вони там разом з чоловіком живуть в одній квартирі. Вона маленька, а скільки ж можна там бути? Ми додому хочемо, тому приїхали назад. Ми як їхали, то розраховували на місяць, на два — не більше. Документи тільки взяли, фотографії, а все інше залишилося там. Не думали, що так буде".
Нині Світлана — безробітна, а маминої пенсії не вистачило б на оренду житла. Тож вони шукали безоплатне помешкання. Переїхати сюди, додала вона, їм порадили знайомі, які живуть у сусідній кімнаті.
"Роботу тяжко знайти, зараз стою в центрі зайнятості. Грошей-то немає, мама тільки пенсію отримує, а в нас там квартира розбита, тому приїхали сюди".
Тимчасовий прихисток розрахований на 60 людей, нині тут живе 49. Ні за оренду, ні за комунальні послуги вони не сплачують, пояснила завідувачка прихистку Людмила Приліпко. Усі витрати покривають за рахунок бюджету громади.
"Десь половина людей проживає з початку його заснування — з 13 лютого 2023 року. Не очікували звичайно, думали, що це буде ненадовго. У них є договір на проживання з умовами і правилами, укладається він на пів року. Потім, якщо вони залишаються і виконують ці правила, то ще на пів року продовжуємо і так далі".
