40-річний Іван Сплавник з Чернівців був у найгарячіших точках російсько-української війни. У війську він з 2011 року, після поранення звільнився зі служби, але на початку повномасштабного вторгнення приховав свою інвалідність, аби повернутися на фронт.
За час служби виконував завдання миротворчої місії ООН у країнах Африки, під час АТО воював у Дебальцевому й Красногорівці, а у повномасштабну війну — виконував завдання у Пісках, брав участь у Харківському контрнаступі та Курській операції. Як змінювалась війна та Іван під час неї — у матеріалі Суспільне Чернівці.
"Заїхали на автомобілі, а вийшли пішки"
Служба у повномасштабну війну для Івана розпочалась з бойових завдань на півдні України — у Вознесенську, Яланці, Нововоронцовці, Білозірці та Трудолюбці. У травні його підрозділ перевели з Херсонського напрямку на Донецький.
Каже, одні з найважчих боїв були у Пісках та Верхньокам'янському, бо там почали використовувати розвідувальні дрони. Пригадує, як на одну з позицій заїхали на автомобілі, а через щільні обстріли покинули її пішки.
"Пам'ятаю, забігли у підвал будинку, й коли завершився обстріл, ми пішли до авто. З нього було решето. Коли я обернувся й подивився на будинок, то він був як великий шматок торта. Ніби торт хтось взяв і відкусив. Велика частина будинку зникла", — говорить військовий.
Коли біг — не відчував болю
На Донецькому напрямку Іван із побратимами провів майже місяць – під постійними обстрілами артилерії та авіабомб. Каже, за 15 годин бою могло бути до п'яти хвилин тиші. Одна ракет влучила поблизу Івана.
"Під час обстрілу я шукав укриття і забіг у підвал з дуже крутими сходами. Коли біжиш, ти на адреналіні. Вже потім я відчув різкий біль в колінах, але він тривав недовго – секунду. Я забіг, присів, а коли зрозумів, що щось не так, вже не міг встати", — говорить військовий.
Військовий розповідає, що тоді він травмував суглоби й, аби встати, потребував сторонньої допомоги. Під час однієї з ротацій Івана спрямували на більш тилові позиції. А у 2023 році призначили заступником командира батальйону з логістики. Розповідає, що тоді відповідав за боєздатність всього складу.
Перше поранення отримав в Дебальцевому
Іван Сплавник двічі був поранений під служби в АТО. Тоді між українськими бійцями й противниками було до двох кілометрів дистанції. Зокрема, у Дебальцевому військовим потрібно було утримувати дороги та сполучення, втрата яких унеможливила б логістику для бійців. Там й отримав перші бойові поранення.
"Мінно-вибухову травму, струс головного мозку, акубаротравму вух, контузію ока та параліч лівої сторони обличчя. Це був постріл з танка, який влучив в окоп, де я заряджав зброю", — говорить військовий.
Після цього поранення чоловік втратив свідомість і прийшов до тями вже у бліндажі — побратими відкопали його з-під землі, якою він був засипаний, і перенесли в укриття. Опісля були майже два місяці лікування, реабілітації та повернення до підрозділу – вже командиром гранатометного відділення.
Друге поранення – у Красногорівці
Друге поранення військовий отримав у 2017 році, коли був на посаді командира десантно-штурмового взводу. Це було у районі міста Красногорівка, яке наразі окуповане.
"Пролунав перший вибух – я збіг у бліндаж. Потім був другий і третій. Взимку зліва у бліндажі складають дрова, то вибуховою хвилею вони залітали до нас. Бліндаж був маленький, двері вирвало, але ми прикрилися товстим матрацом від волонтерів й так унеможливили заліт не тільки осколків, а й дров, які перелітали нам через голову", — говорить військовий.
Після артилерійського обстрілу Іван скомандував підрозділу зайняти позиції й обходив кожного. В цей час неподалік нього пролунав ще один вибух – осколками чоловіку поранило ногу. До двох місяців чоловіку довелося бути у гіпсі.
Після цього поранення Івана спрямували займатися підготовкою роти строковиків. Каже, ця робота не була йому цікавою, бо у той час побратими виконували складніші завдання.
"Коли звільнився, то свій рюкзак не розбирав"
Військовий звільнився зі служби за станом здоров'я 8 лютого 2021 року. Каже, хотів перепочити та поліпшити здоров'я, бо раніше не мав на це часу. Тому ходив у спортзал, зустрічався з друзями та рідними. Водночас найбільшою втратою за період служби називає час, який не провів з донькою.
"Я не бачив, як росте моя дитина. 12 січня їй буде 15 років. Коли я пішов до війська, їй було 8 місяців, а коли почалась війна у 2014 році — три роки. Найдорогоцінніші для батька моменти я втратив: пропустив випускний у дитсадку й просив піти на нього брата. А командир відпустив мене у нетривалу відпустку, щоб міг провести дитину у перший клас".
Водночас увесь рік цивільного життя військовий рюкзак не розбирав – зберігав у ньому бронежилет, каску та необхідні речі, аби була змога у будь-який момент виїхати на завдання.
Їздив з миротворчою місією в Африку
"З дитинства мріяв служити у війську. Коли мені було років 7 чи 8, мій дядько служив прикордонником. Коли він приїжджав у формі: гарний, з радіостанцією, автоматами, і багато чого розповідав – це захоплювало і підштовхувало у майбутньому вступити у військо", — говорить Іван Сплавник.
За словами військового, у 2023 році він полетів в миротворчу місію із 56-м вертолітним загоном до Африки. Там вони займались забезпеченням: відправляли гуманітарні вантажі з ліками та одягом людям, які жили віддалено від міст.
"Наша держава – багата, якщо порівнювати з тими країнами, де я був у миротворчій місії. Було цікаво, бо це – інший континент, інші люди, інша природа, інша атмосфера. Я бачив дітей, які пили з технічних пляшок, — це було зворушливо, хотілось допомагати людям", — каже військовий.
Військовий розповів, що після цих місій багато що переосмислив в житті. Найбільшим страхом стало втратити свободу, державність та націю.
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: [email protected]
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини
