Криворізькому нацгвардійцю, підполковнику Сергію Кандибі посмертно присвоїли звання Героя України за указом президента та удостоїли орденом "Золота зірка". 43-річний чоловік загинув під час оборони Маріуполя 2 травня 2022 року, його тіло, зазначила дружина Ольга, поховане на території заводу "Азовсталь" і досі не ексгумоване. У Сергія Кандиби лишилось два сини, які теж військові, нині вони боронять кордони країни.
Спогади про військового від дружини та побратима читайте у матеріалі Суспільного.
Ольга Кандиба розповіла, що востаннє бачила чоловіка 7 лютого 2022 року. Додала: 24 лютого одразу ж набрала його.
"Набираю номер чоловіка. Каже: так, почалась війна. Кажу: Сірьож, кажуть ви вже в оточенні, як у вас там. Наші сини не виходять на зв'язок, бо Харків — це теж прикордон, Маріуполь уже в облозі. 80 км знаходиться менший син теж на війні. Він перетелефонував синам, вийшли вони до нього на зв'язок", — згадує жінка.
Потім, розповіла, чоловік іноді міг до неї додзвонитись. 30 квітня 2022 року він зателефонував востаннє.
"30 квітня був останній дзвінок, коли я спілкувалася з чоловіком. Як я потім дізналася, чоловік отримав поранення в ногу, але він мені навіть це не сказав, і що він уже на Азовсталі, як вони й перепливали, всі ці подробиці його бойового шляху я дізналась, як повиходили побратими з полону", — каже вона.
16 травня військові з Азовсталі вийшли у полон, а Ользі повідомили, що чоловік загинув.
Побратим військового Максим Гальченко розповів: Сергій за званням міг і віддалено коригувати свій підрозділ. Та він, зазначив Максим, бився із солдатами пліч-о-пліч.
"Він залишився вірний присязі, вірний українському народу і вирішив бути звичайним піхотинцем, він бився пліч-о-пліч із солдатами, сержантами. Ми завжди були разом, всі вважали нас братами. Отримали перше поранення в один день", — додав чоловік.
За його словами, побратими дали навіть їм відповідні позивні.
"Коли ми намагалися спуститися до підвалу, по нас почали насипати ворожі ПКМиКулемет Калашникова, кулемети. Він отримав поранення в ліву ногу і я отримав у ліву ногу. І хтось тоді бовкнув: "Аа, ось Шах і Мат". В одну ногу, завжди разом, і якось так прикріпилося і з того моменту ми стали Шах і Мат", — пригадав Максим.
Друге поранення Сергій та Максим дістали на комбінаті "Азовсталь".
"Наша група переходила з позиції на позицію, і так сталося, що прилетіла міна, і йому пошкодило шлунок, пах, мені — ногу. З нашої групи майже нікого не залишилось. Тоді мій побратим, крутіший за рідного брата, загинув. Я не зміг допомогти фізично, бо нас ще добивали дуже довго, потім евакуація. Мене принесли на точку евакуації, я втрачав свідомість періодично. Був один побратим, який знав і мене, і мого побратима Шаха і я підняв голову, питав, де мій брат, на що мені відповіли, що він загинув", — розповів військовий.
Чоловік розказав: Сергій був дуже доброю людиною та намагався допомогти усім.
"Він старався завжди допомагати, завжди перший, коли побратими отримують поранення, при всьому при тому, що треба ще відбиватися від ворога. Щоб ви розуміли, цей хлопець, Шах, він 2 березня при підході танків до наших позицій (нам, правда, обіцяли, що ті танки, розбомблять, а до нас дійде піхота) він виліз із окопу, взяв мухуГранатомет і почав стріляти в танк", — додав товариш військового.
Дружина розповіла: побратими Сергія подали його на звання Героя України.
"Я маю двох військових, які рівняються на свого першого, де взірець — Герой України. Він виховав синів, не просто народив, він їх виховав", — розповіла жінка.
Поховали Сергія Кандибу на комбінаті "Азовсталь".
"Там була вирва після прильоту ракети, і в цій вирві поховали мого чоловіка і підполковника-азовця Олексія Полєщенкова. Ні Сергія Михайловича, ні Олексія тіла досі не повернуті. Я вірю, що настане той день, коли ми зможемо достойно провести і віддати честь Сергію Михайловичу", — зазначила Ольга.
Авторка — Наталія Качуровська
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро