"Уламки падають на голову, а ти тікаєш, і радієш, що жива": Історія жительки звільненого Калинівського

Ексклюзивно

Під час окупації із селища Калинівське на Херсонщині виїхала більшість жителів. Серед тих хто лишився – Світлана Дзадзамія. Майже девʼять місяців жінка провела у захопленому селищі. Розказала, що жила без електрики, а по воду під обстрілами ходила до колодязя.

Суспільному жінка розказала, як нині відновлює пошкоджений будинок та яке має господарство.

Місцева жителька Калинівського згадала, як жила в окупації. Жінка розказала, що небезпечно було навіть ходити до криниці.

"Біжиш назад, а уламки сиплються на голову. Тікаєш щасливий, що не поранений", – розповідає місцева.

Світлани розказала, у березні разом з нею від обстрілів тікали діти та онуки. Найменшому був рік, його сестра першокласниця. Згадала, як починався обстріл усі бігли у льох.

"Не знаю, чим би він нас врятував, але ми бігали. Масляну батарею там вмикали. Онук маленький, то він випинався, не хотів сидіти. Поки починається обстріл, тікаємо у льох, а онука так збереться, то чобіт не на ту ногу взула, то шапку забула – повертається. То важко було з дітьми дуже", – пригадує жінка.

Двір Світлани у селищі Калинівське. Суспільне Дніпро

Згодом діти з онуками виїхали, а Світлана лишилась. За її словами, мусила зберегти господарство.

Нас обстріляли касетними снарядами. Ворота були порвані. Під хату прилетіло теж – вікна повилітали, ми вже вставили нові. Дах був побитий, теж нам перекрили", – каже Світлана.

За словами жінки, жити в окупації було складно, бо неподалік біля річки була лінія оборони російської армії.

"Страшно було, обстрілювали дуже. Солдати РФ спеціально виїжджали за лісок і обстрілювали село, що б люди виїжджали й залишали свої будинки. Вони перед тим, як піти – їздять вантажною машиною, або легковою і причепами, і забирали холодильники, машинки пральні, килими. Крали багато", – згадує місцева.

Жінка розказала, що односельців допитували, тому ворота вона завжди закривала на замок. "Ми спочатку дуже їх боялися, а потім звикли, стали огризатися їм", – каже жінка.

Понівечений будинок Світлани. Суспільне Дніпро

За словами Світлани, у селі рік не було світла та води. Продуктів теж обмаль.

"Ми теплиці тримаємо. Зять посадив огірочки. Я розсаду розсадила у парничок. Сусідів трошки пригощала, і самій було що їсти. Кури були. Один магазин працював, і той продукти довго не возив, порожньо було – боялися їздити", – розповідає Світлана.

Жінка розповіла, що боялася лишитися в окупації назавжди.

"Дуже важко було, коли «вибори» пройшли. Ми дуже були засмучені, переживали, що не відіб’ють нас, що ми вже так і залишимося жити. Думала, якщо що, то зберу речі та піду до дітей. Як тільки нас відбили, на третій день повернувся зять. Донька ще з дітьми тиждень побула в Одесі, і теж приїхала. Хоч без світла, хоч як, а рідний будинок, рідні стіни", – згадує Світлана.

Теплиця, яку зробила родина Світлани. Суспільне Дніпро

Нині родина займається господарством.

"Теплиці розширили, працюємо. Продукцію продаємо, овочі свіжі. Пасіку теж тримаємо. Працюємо втрьох, діти допомагають, дочка, зять", – каже жінка.

Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро