Майже девʼять місяців селище Калинівське на Херсонщині було в окупації. Місцеві розповіли, що більшість жителів тоді виїхала. 60-річний Микола Матляк не зміг покинути свою домівку, адже мав дбати про хворого родича. За його словами, жив у постійному страху, бачив, як росіяни знищують та розграбовують населений пункт. Після деокупації чоловік відбудовує пошкоджений уламками будинок та знов займаються пасікою.
Суспільному Микола розказав, про звірства російський солдат та життя після окупації.
Микола згадав, як під час окупації селища російські військові обстрілювали та вбивали мирне населення. Знаряди прилітали просто у двори.
"Під кулями ми ховали людей. Принесли на кладовище – кинули. Уламки летіли, нас бомбили. В таких умовах хлопці яму копали", – каже чоловік.
За словами Миколи росіяни часто скидали на селище касетні бомби, ті розліталися та розбивали все навколо.
"Одна впала – посікла ворота. Ще одна біля вікна впала. Влучило у трубу, розбило два вікна. Ще дах перекривали, бо і його побило", – розповідає місцевий.
Чоловік розказав, що після обстрілів вікна закривав мішками з піском. За його словами, армія РФ обстрілювала окуповане селище, аби прогнати звідти тих, хто лишився.
"Росіяни вирішили нас, так би мовити, взяти на переляк. Бо всі ж виїхали. Вони грабували хати. От так от вистрілять – ти злякався, втік. Вони приїхали машиною вивантажили все й поїхали", – розказує місцевий.
Микола розказав, що до окупації у нього була пасіка, а в ній 60 родин бджіл. "Вулики мої дуже постраждали, бо я не міг їх нікуди вивезти", – каже чоловік.
Не виїжджав з селища і сам Микола. Чоловік розказав, що з дому під час окупації поїхали лише дружина та діти.
"Я залишився, бо у мене дідусь був лежачий, 84 роки. Я ж його не кину. Якось виживали", – згадує чоловік.
Микола розповів, що під час окупації селище було безлюдним. По вулицях ніхто не ходив, боялися росіян. Чоловік згадав, як бігав у хату сина готувати свиням їжу.
"Не можна було, щоб росіяни бачили, що у мене є генератор. Вони тільки звук почують – прибігають, забирають. То я молов у сина. Одного разу пішов, а сусідка каже, що у мене там вдома росіяни лазять". Я повернувся, а російський солдат викотив мій мопед, дружини й каже: "Я його забираю", – згадує Микола.
За словами чоловіка, відбирали не лише речі, а і їжу.
"Я займаюся медом. У мене стояло 12 бочок меду по 200 літрів. Я їх не встиг здати перед війною. Росіяни приїхали й сказали, що бочку меду у мене забирають. А у сина з гаража вкрали мотоблок, причеп, а потім зайшли у хату і позабирали, що їм подобалось", – каже Микола.
Чоловік згадав, що в селищі не було світла, газу та води.
"Один колодязь тут був, пів села туди бігало. Ми боялись, що росіяни, коли відступатимуть, туди щось наллють та ще й отруять", – згадує чоловік.
За словами Миколи після деокупації люди почали повертатися до селища. Приїхала і його дружина з дітьми. У подружжя дитячий будинок сімейного типу.
"Де б ти не був, а рідні стіни – краще. Напочатку грудня мої дружина та діти приїхали. Сім’я возз’єдналася. Зараз у нас ще додалося троє дітей. Нині загалом 10 дітей під опікою. Живемо, радіємо життю, наскільки можна", – розказує місцевий.
За словами чоловіка, нині люди повертаються рідше.
"Страшно, а що як прорвуться росіяни. Хоча сподіваємося, що наші ЗСУ впораються, відстоять. Я думаю, що все одно буде перемога за нами. Ми з честю пройдемо цю війну. Надалі ми будемо жити й процвітати, буде Україна", – каже Микола.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро