Прифронтове село Павлівка на Дніпропетровщині, за даними мапи DeepState, розташоване в 37 кілометрах від сірої зони. Війська РФ атакують населений пункт керованими авіабомбами та шахедами.
Внаслідок атак повністю знищено з десяток будинків, ще кілька десятків — понівечені. Місцеві жителі розповіли Суспільному: під час загроз ударів російських військ виїжджають за межі села та перечікують небезпеку в посадках і полях. Деякі ночують там.
Чому люди продовжують жити в розбитих оселях та як пристосувалися до постійних атак — в ексклюзивному репортажі проєкту «Червона зона».
«Я люблю своє село і нікуди звідси не дінуся»
До села знімальна група Суспільного намагалася потрапити кілька разів, однак через загрозу ударів керованими авіабомбами доводилося виїжджати. Під час останнього приїзду журналісти зафіксували вирву від КАБу, який, за словами місцевих, влучив неподалік житлових будинків за кілька годин до приїзду знімальної групи.
«Зробив собі каву, сів за стіл. Думаю, вип'ю кави. Коли грохнуло так, що в мене і чашка випала з рук. Потім не встиг вийти і знову, як дало, другий раз, потім третій раз. Ну і все, все в димі і вогні. Я ще такого ніколи в житті не бачив», — розповів місцевий житель Сергій.
За словами чоловіка, один із ударів пошкодив житлові будинки. Він зазначив, що місцеві жителі самостійно закривають вибиті вікна та пошкоджені частини будинків.
«Три КАБи, як ушурували. Хата, дивіться, березентом накрита. Хлопці накривали. Як ушурували вчора, такий вогонь був, що було страшно дивитися. Вікна, шифер і двері пошкоджені. Фанеру ми порізали, все наготовили. Тепер залишилося шуруповертом закрутити і дах ще брезентом накрити», — розказав він.
Брат та сестра чоловіка живуть на Рівненщині та пропонують йому переїхати до них, втім, попри постійні обстріли, Сергій виїжджати з Павлівки не хоче.
«Я свого рідного села не покину. Я такий чоловік, розумієте? Я люблю своє село. І нікуди свого села ногою не дінуся», — сказав він.
Утім, побут у селі стає дедалі складнішим. Сергій розповідає, що напередодні електроенергії не було сім днів. Коли її нарешті подали, світло знову зникло — чоловік навіть не встиг зарядити телефон. Вода в селі, за його словами, є. А пошкоджені вікна та двері місцеві намагаються закривати самостійно.
Сергій каже, що ще до повномасштабної війни Павлівка активно розвивалася: у центрі були магазини, облаштовували територію. Тепер, говорить чоловік, майже на кожній вулиці є сліди російських ударів.
«Люди повертаються, бо немає за що їм жити»
18 серпня КАБ влучив у подвір'я неподалік будинку місцевої жительки Наталі. Тоді повністю було зруйновано три оселі, ще близько десяти було пошкоджено. За словами сусідів, мешканці будинків перед ударом виїхали в поле перечекати небезпеку.
Наразі жінка живе в пошкодженому будинку. За її словами, благодійники привезли два листи ДСП, однак допомоги не вистачило, щоб закрити всі пошкодження.
«Староста прийшла у перший день. Вона подивилася на наші вікна і сказала, що записують тільки житлові приміщення. Кухня — там все зруйновано — вони не торкаються. Коли приїхала Проліска, мій чоловік пішов і попросив матеріали, а вони сказали, що не положено, тільки місто може брати. Дали два листи ДСП на вісім вікон. Так що, розумієте, нас тут і на**р нікому не треба», — сказала вона.
Після початку активних обстрілів із Павлівки почали вивозити дітей. Наталя говорить, що евакуація триває вже понад місяць. Водночас частина дорослих, які виїхали, згодом повертається. Причина — відсутність грошей на оренду житла.
«У нас діточок всіх повивозили, щоб не було дітей. Давненько почали — вже більше місяця. Та більше, на місяць-два, напевно, почали вже вивозити діточок. Приїжджали машини, вивозили. Люди, що повивозили, все одно повертаються назад, тому що немає за що їм жити. Зняти хату дуже дорого. Ми звикли тут, надіємося, що може воно, дай Бог», — розповіла жінка.
Жінка каже, що жителі намагаються пристосуватися до ситуації та сподіваються, що обстріли припиняться.
«Я тут виріс, тут і здохну»
Продовжує жити в побитій оселі й місцевий житель Станіслав. Чоловік також не залишає Павлівку остаточно, хоча на ніч виїжджає до сусіднього села.
«Я свого коріння, куди я вийду? Бачу, вікна всі порозбивані. Куди? Ні, ні. Я тут виріс, тут і здохну. Куди виїжджати? Кому я потрібен? Туди приїжджають, і там, де більше скупчення, там і ковбасять. Лучше окремо ось так жити», — зазначив він.
За його словами, обстріли відбуваються фактично щодня й можуть тривати годинами.
«Оце з десяти, по-моєму, і до півпершого. З десяти до пів першої ночі. А тоді в дві години ночі бомлять, ще в чотири ввечері летять», — розповів чоловік.
Люди виїжджають із села під час кожної загрози
У Павлівці сформувалася постійна практика виїзду з села під час повітряних тривог. Люди реагують на загрозу застосування КАБів або «шахедів» та вирушають у посадки за межами населеного пункту. Іноді вони повертаються після завершення тривоги, але буває, що залишаються там і на ніч.
Точні місця, де люди перечікують атаки, Суспільне не показує з міркувань безпеки, аби російські військові не могли використати інформацію про розташування людей для наведення ударів.
Нині частина будинків у Павлівці вже непридатна для життя. Після вибухової хвилі паркани знесені, вікна вилетіли разом із рамами, стелі перекошені, а речі та меблі вкриті уламками. Попри це, люди продовжують повертатися у свої оселі.
Перші удари по Павлівці російські війська завдали ще в січні 2026 року. Тоді село атакували «шахедами». Один із безпілотників влучив у будинок, де перебували мати та її син. Обоє дістали опіки й були госпіталізовані. За словами сусідів, після лікування вони переїхали до Самара.
Тепер до дронів додалися керовані авіабомби. І саме вони, за словами жителів, за останні тижні стали головною загрозою для Павлівки.
Читайте нас у Telegram: Суспільне Дніпро