28 березня 2025 року виповнюється 100 років від дня народження Дмитра Гнатюка — одного з найвидатніших українських співаків ХХ століття. Його оксамитовий баритон став голосом цілої епохи, а "Два кольори", "Пісня про рушник" та "Києве мій" саме в його виконанні полюбили як в Україні, так і поза її межами.
Народившись у буковинському селі Мамаївці, він пройшов шлях від сільської самодіяльності до найпрестижніших сцен світу, як-от Карнегі-Хол та Ла Скала.
Музична оглядачка Радіо Культура Олександра Чеботар розповідає про Дмитра Гнатюка.
Дивіться також ювілейний концерт Дмитра Гнатюка на Суспільне Медіатека — на відео Дмитро Гнатюк виконує пісні; привітання від президента Віктора Ющенка, Олександр Зінченко зачитує наказ про присвоєння Гнатюку звання героя України, нагороджує орденом; на сцені виступають: народний артист України Анатолій Паламаренко — читає вірш Василя Стефаника, заслужена артистка України Ольга Нагорна, Святослав Вакарчук, Тарас Петриненко та Тетяна Горобець, капела "Думка", Дмитро Бортнянський.
Уроки співу та найперша прем'єра
Дмитро Гнатюк народився 28 березня 1925 року в селі Мамаївці, що неподалік Чернівців.
Від священника сільської церкви він навчився музичної грамоти та згодом навіть організував у школі гурток художньої самодіяльности, поставивши спектакль "Сватання на Гончарівці".
Прем'єра відбулася у звичайнісінькій клуні, бо в селі не було клубу. Звідти винесли сіно, зробили поміст, а декораціями слугували принесені з хат килимки. Та попри все вистава мала величезний успіх.
Буковина завжди займала важливе місце у серці Дмитра Гнатюка. Співак казав, що саме звідси його сила і звідси його життя.
Досвід військового та контузія
Під час Другої світової війни співи довелося поставити на паузу, адже Гнатюка відправили на фронт. Він отримав контузію й згодом лікувався в госпіталі на Уралі.
Після цієї травми у нього мутував голос: як вважав сам Дмитро Гнатюк, відкрився.
Там у госпіталі разом з ним було чимало українців — і всі вони багато співали, тож згодом Гнатюк обʼєднав їх в аматорський хор.
Після війни співак повернувся в Україну. Деякий час працював у Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Кобилянської, де отримав одну з перших значних партій. Тоді режисер Василь Василько запропонував молодому співаку роль в опері "Наталка Полтавка" Миколи Лисенка.
Між Києвом та Москвою — обирає лише Київ
У Чернівцях Дмитро Гнатюк затримався ненадовго.
У 1946 році він стає студентом Київської консерваторії та розпочинає навчання у справжньої зірки української оперної сцени — Івана Паторжинського.
Щоб відчути виконання Гнатюка, потрібно було лише натрапити на його ж спогади про те, як 20-річним парубком він вперше приїздив до Києва. Самого міста Гнатюк не знав — добрів до бульвару Шевченка, пройшов Хрещатик, Володимирську гірку, там побачив цю красу Дніпрових схилів і сам собі тоді сказав: тільки тут хочу жити!
Тож коли за 5 років Гнатюк отримав диплом і обирав між посадою соліста Київської опери та стажуванням у Большому театрі в Москві, він, не вагаючись, обрав перше.
Світовий успіх
За свою кар'єру Гнатюк записав понад 15 альбомів, шість компакт-дисків, платівки артиста з "Піснею про рушник" розійшлися світом 17-мільйонним тиражем.
Дмитро Гнатюк мав надзвичайно щільний гастрольний графік і величезну географію виступів. Показова історія про те, як у нью-йоркському Карнегі-Холі публіка не замовкала й вимагала співака на біс так відчайдушно, що ці овації переросли у третій акт концерту. А потім шанувальники взагалі намагалися вдертися до гримерки й зламали двері.
Концерти Гнатюка за кордоном коштували доволі великих грошів. Уявіть собі: під час виснажливих виступів в Австралії він заробив пів мільйона доларів. Але, за тодішніми радянськими законами, практично всі ці гроші дісталися державі. Йому заплатили лише 20 тисяч.
Більшість із заробленого на гастролях співак витрачав на картини. Гнатюк був поціновувачем і колекціонером українського живопису та зібрав унікальну приватну колекцію українських живописців кінця ХІХ і початку ХХ століть.
Крім того, Гнатюк надзвичайно любив твори Тараса Шевченка й зібрав невелику колекцію видань "Кобзаря".
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media