Актор театру та кіно Дмитро Сова з осені 2023 року долучився до Збройних сил України. Наразі він служить у першому рекрутинговому центрі Сухопутних військ. Крім того, нині триває прокат фільму "Песики", у якому актор знявся вже під час служби.
В інтерв'ю для програми Культура на часі Дмитро Сова розповів про те, як ухвалив рішення про мобілізацію, як поєднує творчість з армією та як розвивається українська культура під час війни.
Суспільне Культура публікує текстову версію розмови.
З осені 2023 року ви вступили до лав ЗСУ. Розкажіть про той день, коли ухвалили для себе рішення стати на захист країни.
Рішення було не спонтанним. Все це ухвалювалось доволі довго. Я ходив у військкомат, телефонував, готувався під час того, як займався волонтеркою. Познайомився з багатьма дуже крутими підрозділами. На базі цих підрозділів проходив дуже багато вишколів і вивчив основу тактики, медицини, яка має бути, мені здається, у кожного чоловіка.
Як відбувалася адаптація до життя військового після того, як були актором?
В акторів є така штука, як запропоновані обставини. У військовій службі також є певні запропоновані обставини, до яких звикаєш, миришся, зживаєшся. Без моїх командирів, які в мене були в 7-й бригаді тактичної авіації, потім в 1-й танковій групі "Пегас", який зараз стає батальйоном, і в першому центрі рекрутингу, в якому я зараз проходжу службу, адаптація проходила б дуже складно. Передусім мені допомогли люди, хороші, відповідальні, адекватні командири. У мене в житті пріоритет — людина має бути адекватною, займатися своєю справою, відповідати посаді, яку обіймає. Звісно, є своє підводне каміння, але з хорошими людьми поряд адаптація проходить не так складно
Іноді нервово, але ви ж самі розумієте: на третю річницю ми адаптовані вже сильно. Тільки виникають питання з тим, що в американців прийшов інший президент. Ми, як українці, продовжуємо рефлексувати про це, а всі просто забувають, який шлях ми вже пройшли. Те, що нам кажуть, що Америка може залишитися не з нами, а може перейти на бік Росії, угода про корисні копалини… Дивлюся на цей хаос, який відбувається іноді в соцмережах, і думаю: українці, ви що, серйозно? Три роки. Ми пройшли з вами ці довгі, тяжкі три роки. Так, ми багато всього втратили, передусім наших людей, прекрасних людей, які віддали своє життя за нашу країну, за нашу свободу, за те, що я з вами можу зараз в ефірі спілкуватись про це. Забудьте про це, ми дуже сильна нація, і все ми подолаємо.
Хочу також додати, що за останні три роки паралельно зі службою ви брали участь і в кінопроєктах, зокрема у фільмах "Песики" та "Солдатик". Розкажіть, як вдається поєднувати службу та творчість, і чому для вас під час служби творчий прояв важливий?
Я сумую за своєю професією. Вона мені дає такий ковток свіжого повітря, тому що це творчість, і вона має бути усюди. У військовій справі її менше, але вона також має бути, вона має там своє місце.
Як я проявляюся в цьому? Це ковток свіжого повітря, воно повертає мене до якогось такого чистого життя, коли ти забуваєш про все, ти стаєш якимось мрійником. Ти просто тут і зараз. Це для мене акторська професія, медитативна, тому що ти можеш якось відімкнутись від цього світу і поринути в якусь уяву, створити щось знову.
Працюючи зараз в першому центрі рекрутингу, і коли ми створюємо якісь цікаві проєкти, то я просто іноді дивуюся, як просто з однієї ідеї виростає щось таке багатошарове, щось велике, таке масштабне.
В одному зі своїх інтерв'ю, зокрема журналістці Аліні Доротюк, ви розповіли, що не бачите нічого поганого в тому, щоб нині знімали художні фільми про війну, яка триває, процитую вас: "Головне, щоб вони були справжні, прожиті". На вашу думку, як відрізнити справжній фільм від стрічки, де є паразитування на темі війни?
Як відрізнити: хороший адаптований сценарій, хороші персонажі. А не так, що ти розумієш: ага, тут клаптик хорошої операторської роботи. Це дуже довга, кропітка робота та дуже велика відповідальність. Якщо ти розумієш, що накопичив і дослідив усе та готовий знімати, залучаєш людей, які з тобою на одній хвилі — тоді це справжній фільм. Інша справа, якщо фільм роблять, аби тільки заробити гроші.
Короткометражна стрічка про війну в Україні "Камінь, папір, ножиці" отримала нагороду BAFTA, на Берлінале в основній програмі показали "Стрічку часу"... За вашими спостереженнями, на якому нині етапі українська культура, зокрема галузь кіно, і наскільки є успішним процес трансформації культури за останні три роки?
Українська культура — живий організм. "Камінь, папір, ножиці" — це короткий метр, який заслуговує на таку нагороду, на таку увагу. Дуже прикро, що цей проєкт зняв не наш режисер, але думаю, що цей режисер мав можливість трошечки відсторонитися. Ми ще будемо рефлексувати, а він може подивитися на це з іншого боку.
Багато вистав нових створюються. Те, що я бачив на сцені театру Франка, на сцені Лесі Українки, також багато вистав, які зараз будуть виходити. Культура росте. Дуже багато цікавих режисерів, а також Театр ветеранів — ще не був у них. Азовці створили дуже класну моновиставу "Ненароджені для війни". Я хочу, щоб всі її подивилися. Євген Авдєєнко класно розповідає, що ми не народжені для війни, але це наші реалії, треба адаптуватися під це все.
Мені б хотілося більше історій про наших героїв, волонтерів, людей, які живуть в надлюдських умовах і роблять свою справу, не ниють, не скаржаться. Я розумію, треба поплакати, але треба продовжити працювати.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media