Зображення насильства в кіно постійно еволюціонувало під впливом змін у технологіях, суспільних настроях та мистецьких тенденціях. З перших фільмів і дотепер кінематографісти використовують насильство не лише як засіб розваги, а і як потужний інструмент для розповіді, соціального коментування та художнього вираження.
Проте де межа між експлуатацією жорстокості та соціальним коментарем? Як цензура впливала на зображення насильства у кіно? Навіщо потрібні дисклеймери? І як насильство у кіно змінювалося з роками?
У цьому матеріалі Суспільне Культура розповідає про зображення насильства у фільмах.
Стрілянина у потязі та расизм: перші випадки зображення насильства у кіно
Перші фільми, створені братами Люм'єрами й Жоржем Мельєсом, були здебільшого експериментальними та ненасильницькими. Однак із розвитком наративного кіно розвивалося і зображення конфліктів та насильства. Хоча кінематограф як явище зародився у Франції, саме через історію американського кіно можна найповніше відстежити зображення та еволюцію насильства на екрані.
Одним із перших фільмів у світовому доробку кіно, який зображував насильство, часто вважають стрічку "Велике пограбування потяга" 1903 року режисера Едвіна Портера. Цей фільм також поклав початок піджанру вестернів як окремого жанру сучасного американського кіно. Стрічка містить сцени пограбування потяга, де бандити розстрілюють пасажирів. Найвідоміший кадр показує бандита, який стріляє прямо в камеру, що було разючим і новаторським прийомом для того часу.
Одним із перших повнометражних фільмів, який зображував насильство, називають стрічку Девіда Ґріффіта "Народження нації" 1915 року. Це знакова робота в історії кіно, відома своїми технічними інноваціями та суперечливим змістом, який досі залишається контроверсійним. Німий драматичний фільм охоплює період Громадянської війни в США та епоху Реконструкції. Фільм містить масштабні й графічні батальні сцени між військами Союзу та Конфедерації, включно з рукопашними сутичками, стріляниною та вибухами. Ці сцени були нетиповими за своїм масштабом та напругою, надаючи глядачам можливість відчути війну та побачити її на власні очі.
Однак "Народження нації" також зображує насильницькі дії з боку афроамериканських персонажів та членів Ку-клукс-клануНазва кількох расистських та терористичних організацій в США, здебільшого на півдні. З цією організацією пов'язують появу поняття "суд Лінча".. Зокрема, це сцени нападу афроамериканців на білих персонажів, а також жорстока відплата Ку-клукс-клану з лінчуванням. Ці сцени мали на меті викликати страх та виправдати дії ККК в межах наративу фільму і в них відчувається піднесення расового насильства.
"Фільм також був неймовірно расистським, зображуючи благородний білий Південь у його боротьбі з чорношкірими (білі актори із блекфейсом), які були зображені як зло, і представляючи Ку-клукс-клан як героїчну організацію. Попри те, що подекуди проти фільму відбувалися протести, він був широко популярним", — American Magazine.
Гангстерські фільми
У 1930-х роках у Голлівуді значно зросла популярність гангстерських фільмів, що відображали соціальні тривоги та економічні виклики епохи. Ці стрічки часто зображували суворе, жорстоке життя злочинців та наслідки їхніх дій, що знаходило відгук у глядачів під час Великої депресії. В умовах масового безробіття та бідності глядачі бачили бунтівні постаті в цих фільмах як цікаві та близькі. Багато гангстерських фільмів були натхненні реальними гангстерами, такими як Аль Капоне, Джон Діллінджер та Бонні й Клайд. Їхні злочини ставали сенсаціями у медіа — і Голлівуд скористався цим захопленням.
Фільми, на кшталт "Маленького Цезаря" (1931) та "Обличчя зі шрамом" (1932), зображували жорстокий підпільний світ організованої злочинності, а перестрілки, вбивства та криваві сутички з правоохоронцями були звичайними складниками таких стрічок. Однак гангстерські фільми часто перетворювали насильство на захопливе видовище, що викликало занепокоєння громадськості та призвело до введення кодексу Гейза, який мав на меті регулювати контент у Голлівуді.
Кодекс Гейза та золотий вік Голлівуду
Кодекс кінематографічного виробництва, широко відомий як кодекс Гейза, був запроваджений у 1930 році, але суворо його дотримуватися кіностудії почали тільки у 1934-му. Кодекс мав на меті регулювати зміст фільмів, щоб забезпечити їхню відповідність моральним нормам.
Зокрема, кодекс Гейза встановлював суворі правила щодо зображення насильства. Фільми більше не могли героїзувати злочинну поведінку чи показувати надмірну жорстокість. Злочин мав бути зображений як морально неправильний, а злочинці мали бути покарані до кінця фільму. Через ці обмеження режисери мусили стати креативнішими у зображенні насильства. Відверті сцени часто закладалися у контексті, але не показували прямо. Натомість фокус змістився на психологічні аспекти злочину і покарання.
Запровадження кодексу Гейза ознаменувало зсув у бік консервативного контенту в Голлівуді. Хоча гангстерські фільми продовжували знімати, вони стали менш графічними і більше зосереджувалися на моральних уроках.
Цікаво, що кодекс Гейза продовжував активно працювати і в роки так званого золотого Голлівуду, який припав на 1940–1960-ті роки. Вважають, що тоді індустрія Голлівуду була у розквіті й саме на цей період припадає створення таких епохальних культових фільмів, як "Звіяні вітром", "Лоуренс Аравійський", "Громадянин Кейн" та багато інших.
У 1940–1950-ті роки розквітає жанр нуар, який характеризувався похмурим, цинічним тоном і частим зображенням насильства. Однак через морально неоднозначні сюжети та складних персонажів цей жанр часто стикався з проблемами, які були пов'язані з кодексом Гейза. Наприклад, кодекс забороняв:
- Прямі розстріли
Графічні зображення людей, в яких стріляють, зокрема кров і сліди від куль, були заборонені. Наприклад, не можна було показувати людину, в яку влучила куля, з бризками крові.
- Ножові поранення
Деталізовані сцени, коли персонажів травмують ножем, включно з тим, як ніж входить у тіло і з'являється кров, були заборонені.
- Побої
Сцени, які графічно зображували жорстоке побиття, показуючи акт нанесення ударів і отримані травми в явних деталях, не дозволяли.
- Злочинці, що викликають симпатію
Фільми не могли зображати злочинців у співчутливому світлі чи припускати, що злочин може бути виправданий або не мати наслідків.
- Оголеність
Будь-яка форма оголення, повна чи часткова, була суворо заборонена.
- Сексуальні сцени
Відверті зображення сексуальних актів або навіть натяки на секс були заборонені. Сцени повинні були бути ретельно "дезінфіковані", часто показуючи пари лише з плечей або використовуючи затемнення, щоб натякнути на близькість, не демонструючи її.
- Пристрасні поцілунки
Задовгі або надто пристрасні сцени поцілунків зазнавали цензури. Поцілунки мали бути короткими і позбавленими відвертої сексуальної інтенсивності.
Суворі настанови кодексу Гейза змушували режисерів використовувати творчі прийоми, щоб натякати на насильство і передавати напругу, не порушуючи правил. Наприклад, культовий фільм-нуар "Подвійне страхування" 1944 року був заснований на однойменному романі Джеймса Кейна, де сама історія містила деталізоване насильство та морально складний сюжет, пов'язаний з убивством і зрадою. Згідно з цензурою кодексу Гейза, фільм повинен був пом'якшити насильство і забезпечити чітку моральну розв'язку.
Тоді режисер Біллі Вайлдер і співавтор сценарію Реймонд Чендлер зосередилися на створенні напруженої атмосфери за допомогою гострих діалогів і лаконічної оповіді. Сцени вбивств радше мали на увазі, ніж показували, використовуючи тіні та звукові ефекти, щоб натякнути на насильство.
Ще один приклад — фільм "Гільда" 1946 року. Сюжет містив елементи насильства, зради, сексуальної напруги та морально неоднозначних персонажів. Однак згідно з кодексом Гейза стрічка мала уникати відвертого зображення насильства і забезпечувати засудження аморальних вчинків персонажів. Режисер Чарльз Відор використав натяки, делікатні кути зйомки та витончене освітлення, щоб передати темні теми фільму. Напруженість між персонажами була зображена за допомогою інтенсивних діалогів та візуальних прийомів.
З появою кодексу Гейза кінематографісти починають використовували застереження (або ж дисклеймери). У цих фрагментах часто зазначали, що фільм не мав на меті відображати реальні життєві ситуації або що певні дії персонажів не були схвалені творцями фільму (тобто що автори фільму не схвалюють аморальну поведінку окремих героїв).
Новий Голлівуд та експлуатаційне кіно
У 1960-х роках вплив кодексу Гейза послабився, а згодом і зовсім зник (причиною стала зміна роботи студійних систем). Це дало кінематографістам змогу досліджувати більше графічного контенту і, відповідно, насильства.
Фільм Альфреда Гічкока "Психо" (1960) шокував глядачів своєю жорстокістю, розширивши межі допустимого насильства на екрані. Графічне зображення насильства у фільмі, зокрема відома сцена в душі, кинуло виклик наявним нормам того, що можна показувати в масовому кіно, і відіграло вирішальну роль у зміні суспільного сприйняття зображення насильства у фільмах.
Водночас сам Альфред Гічкок зіткнувся зі значними труднощами у втіленні свого бачення на екрані, особливо щодо насильницького змісту фільму. Адміністрація виробничого кодексу (Production Code Administration, PCA), яка стежила за дотриманням кодексу Гейза, спочатку була проти кількох сцен у "Психо". Зокрема, проти насильства та зображення туалету, що змиває воду (що на той час вважали непристойним).
Гічкок тісно співпрацював з PCA, йдучи на невеликі поступки і повторно подаючи фільм кілька разів, щоб отримати схвалення без серйозного втручання у фінальний монтаж. Режисер боровся за те, щоб сцена в душі була саме такою страхітливою, як він її собі уявляв. Він використовував швидкі кадри та кричущий музичний супровід, щоб передати насильство, не показуючи крові. Такий підхід допоміг йому дотриматися букви цензурних законів, водночас створивши приголомшливу та разючу сцену.
У 1970-х роках популярності набирає піджанр "експлуатаційного кіно", яке часто демонструвало екстремальне насильство. Такі фільми, як "Техаська різанина бензопилою" (1974) та "Я плюю на ваші могили" (1978), капіталізували епатаж і спровокували дебати про межі кінематографічного насильства. Вони часто виходили за межі того, що вважалось прийнятним у мейнстримному кінематографі. Ці стрічки використовували табуйовані теми, зокрема відверте насильство, секс та різні форми девіантної поведінки, щоб привабити аудиторію. Зображення насильства у експлатаційних фільмах особливо вирізнялося своєю графічністю, нестриманістю та часто безпідставністю.
Проте насильство у кадрі все ж таки перекочувало у мейнстримне кіно. Такі режисери, як Мартін Скорсезе ("Таксист", 1976) та Френсіс Форд Коппола ("Хрещений батько", 1972), принесли графічне насильство в масове кіно, використовуючи його для покращення оповіді та розвитку персонажів.
Екранізація Копполи роману Маріо П'юзо "Хрещений батько" зробила революцію в зображенні насильства в кіно. Фільм показав жорстокий світ організованої злочинності з суворим реалізмом, якого раніше не було в масовому кінематографі. Такі сцени, як кінська голова в ліжку та жорстоке вбивство Сонні Корлеоне на дорозі, були графічними та ретельно продуманими, щоб викликати сильні емоційні реакції у глядачів.
Фільми Скорсезе 1970-х років принесли сирий, грубий реалізм у зображення насильства, віддзеркалюючи бурхливий соціальний ландшафт того часу. У "Таксисті" він заглибився у свідомість стурбованого одинака Тревіса Бікла, чиє падіння до насильства було одночасно і особистим, і соціальним коментарем. Кульмінація фільму, кривава бійня, шокує своєю відвертою гостротою і слугує для висвітлення внутрішнього сум'яття та відчуження головного героя.
Внесок Копполи та Скорсезе у 1970-х роках був ключовим у трансформації зображення насильства в масовому кіно. Їхні роботи не лише розширили межі того, що можна показувати на екрані, а й продемонстрували потенціал насильства для покращення оповіді та глибшого розуміння персонажів і суспільства.
Цікаво, що із занепадом кодексу Гейза у США з'явилася рейтингова система MPAAЗараз вона ділиться на категорії: G (Загальна аудиторія), PG (Нагляд батьків), PG-13 (Наполегливо рекомендовано перегляд з батьками), R (для глядачів віком від 17 або 18 років), NC-17 (особам до 17 років вхід заборонено).. Цей рейтинг використовують для фільмів із відвертим сексуальним змістом або іншими матеріалами для дорослих, а самі дисклеймери стали конкретнішими. Фільми почали попереджати про насильство, нецензурну лексику та інший чутливий контент.
Насильство у сучасному кіно
- Стилізоване насильство
У 90-х роках "Кримінальне чтиво" Квентіна Тарантіно (1994) та "Матриця" Вачовскі (1999) популяризували стилізоване, майже розважальне зображення насильства, поєднуючи його з темним гумором та філософським підтекстом.
Тарантіно відомий своїм специфічним підходом до насильства, "Кримінальне чтиво" не стало винятком. Насильство у стрічці часто зображено з поєднанням чорного гумору та перебільшеної, майже мультяшної жорстокості. Сцени на кшталт сумнозвісного епізоду з "портфелем", де герою стріляють в обличчя з близької відстані, поєднують разючу силу з іронічним тоном.
"Матриця" ж представила новаторські візуальні ефекти та хореографічні бойові сцени, які переосмислили екшн-кіно. Культовим стало використання у фільмі bullet time — техніки, яка дає змогу знімати в уповільненому темпі, поки камера рухається. Це нововведення зробило насильство у фільмі плавним і гіперстилізованим.
- Реалізм та жорстокість
Водночас такі фільми, як "Врятувати рядового Раяна" Стівена Спілберґа (1998) та "Страсті Христові" Мела Ґібсона (2004) зображували насильство з суворим реалізмом, прагнучи передати жахи війни та історичних подій.
У своєму фільмі Спілберґ намагається передати глядачам справжню жорстокість і хаос бойових дій. Однією з найвизначніших сцен є висадка в Нормандії, яка показана з невпинною точністю і деталізацією. Фільм використовує реалістичні спецефекти, приголомшливі звукові ефекти та документальний стиль зйомки, щоб створити враження присутності на полі бою. Такий підхід трансформував сприйняття насильства на екрані та підхід до його втілення. "Врятувати рядового Раяна" не лише демонструє насильство як частину дії, але і ставить його в контекст героїзму, жертви та братерства. Це дає змогу досліджувати моральні та етичні питання, що стоять за бойовими діями.
У "Страстях Христових" Мел Ґібсон показує страждання Ісуса Христа з надзвичайною деталізацією і реалізмом. Сцени бичування, розп'яття та страждань Ісуса зображені з жорстокою точністю, що сприяє глибокому емоційному впливу на глядачів. Насильство у фільмі служить для підкреслення духовних і релігійних тем. Жорстокість сцен допомагає відчути величину та глибину страждань Христа, що є центральною темою фільму. Це впливає на глядачів як на емоційному, так і на духовному рівні.
- Комп'ютерна графіка та спецефекти
Розвиток комп'ютерної графіки уможливив більш графічні та образні зображення насильства. Такі фільми, як "300 спартанців" (2006) Зака Снайдера та "Джон Вік" (2014) Чада Стагелскі, використовували цифрові ефекти для створення візуально промовистих і гіпернасильницьких сцен.
Фільм "300 спартанців" використовує коміксоподібний стиль із великою кількістю цифрових ефектів для створення ефекту графічної новели. Режисер поєднує живих акторів із цифровими фонами та спецефектами, за допомогою чого досягає високого ступеня стилізації сцен насильства.
"Джон Вік" же використовує цифрові ефекти для посилення хореографії бойових сцен. Ці ефекти допомагають створити плавні та динамічні кадри, де насильство виглядає як частина безперервної хореографічної композиції.
- Насильство як світ героя
Фільм "Джокер" (2019), режисера Тодда Філліпа, справив значний вплив на сприйняття насильства в кадрі завдяки унікальній і провокаційній подачі цього темного аспекту людської природи. Фільм занурює глядачів у психологічний стан головного героя, Артура Флека, який поступово перетворюється на Джокера. Насильство у фільмі подано як результат глибоких психічних розладів і соціальної несправедливості, що робить його частиною психологічної драми, а не просто візуальним шоу.
"Джокер" допомагає розширити розуміння насильства в кіно, показуючи його як частину більшої соціальної і психологічної картини. Це може призвести до більшої уваги до причин насильства та його впливу на суспільство.
З останніми роками глядацтво може побачити все більше прикладів, як завдяки цифровим ефектам кінематографічне зображення насильства стало значно більш гнучким та інноваційним, даючи змогу створювати приголомшливі та разючі образи, які раніше були неможливі або занадто складні для реалізації.
Підтримайте збір Суспільного Мовлення разом із Фондом "Повернись живим" для батальйону безпілотних авіаційних систем 14 Окремої механізованої бригади ЗСУ.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media