Українські сонграйтери та продюсери Євген Бардаченко та Леонід Петровський долучилися до створення пісні No Fear для сольного дебюту Ханбіна з південнокорейського гурту Tempest. Цифровий реліз Ханбіна, до якого також потрапила композиція Air, вийшов 24 серпня.
Як вдалося долучитися до проєкту та чим кейпоп (K-pop) відрізняється від українського музичного ринку, Євген Бардаченко розповів у коментарі Суспільне Культура.
No Fear — дебютний сингл в'єтнамського співака Ханбіна (справжн імʼя Нго Нгок Хинг), учасника кейпоп-гурту Tempest, що працює під керівництвом лейблу YH Entertainment.
У кредитах до пісні зазначені Євген Бардаченко — сонграйтер, CEO Jay Music Label та колишній учасник київського гурту Dilemma, і L.1d (Леонід Петровський), музичний продюсер та звукорежисер.
Бардаченко був співавтором і продюсером No Fear, а Петровський працював над аранжуванням. Фінальні правки тексту під артиста внесла корейська команда.
Сам Ханбін після релізу розповідав, що під час підготовки до сольного дебюту він разом із командою прослухав близько 200 демоверсій. Після першого відбору кількість композицій скоротили приблизно до 12, однак артист продовжував повертатися до No Fear.
Бардаченко каже, що точно відповісти, що саме привернуло увагу Ханбіна, може лише сам артист: «Я можу лише поділитись тим, що чіпляє мене самого як автора: наприклад, я завжди неймовірно реагую на пісні з духовими, труби — це для мене чистий енергетичний кач. Можливо, щось подібне на рівні енергії спрацювало і тут».
Як українська пісня потрапила до кейпоп-артиста
Для Бардаченка поява пісні у кейпоп-релізі стала результатом кількарічної роботи з міжнародним музичним ринком. За його словами, близько чотирьох років тому він свідомо вирішив перейти від написання пісень для українського ринку до міжнародного англомовного.
«В Україні модель проста: ти знаєш артиста, кидаєш йому пісню прямо, і якщо йому заходить, він її забирає. У Європі, Америці й Азії так не працює», — розповів він.
За його словами, на міжнародному ринку пісні потрапляють до артистів через складнішу систему, зокрема через music publishers — видавців, які мають контакти з лейблами та A&R-командамиA&R-команда (Artists and Repertoire, «артисти і репертуар») — це відділ або група фахівців у звукозаписній компанії чи на лейблі, які знаходять нові таланти та керують творчим розвитком артистів, а «без цього ланцюжка ти просто невидимий для індустрії».
Згодом він познайомився з одним із великих європейських паблішерів, які спеціалізуються на азійському ринку. Через нього почали надходити брифи від лейблів із конкретними запитами на музику.
Саме цим каналом, за словами Бардаченка, пройшла No Fear. Трек створили в його студії разом із командою, після чого він пройшов через паблішинг-мережу та потрапив на прослуховування YH Entertainment.
Мелодія, структура та основна ідея пісні, за словами Бардаченка, залишилися без змін. Зміни стосувалися переважно зведення: «Фінал звучить практично ідентично демці, тільки голосом Ханбіна».
При цьому No Fear від початку не створювали спеціально. Бардаченко пояснює, що команда працює над універсальними піснями, які згодом можуть підлаштувати під певний запит.
«Ми свідомо не намагаємось вгадати концепцію конкретного релізу, натомість фокусуємось на сильній universal-пісні, яка потім вже адаптується під артиста, хореографію і візуальну концепцію лейблом», — зазначив він.
Чим кейпоп (K-pop) відрізняється від українського музичного ринку
Бардаченко називає однією з головних відмінностей між українською та корейською індустріями саму організацію процесу створення музики. В Україні, за його словами, досі переважає модель, коли автори безпосередньо передають пісню артистам. У кейпопі важливу роль відіграють паблішинг-мережі, брифи від лейблів та A&R-команди.
Особливо складним цей процес стає під час роботи з гуртами. Бардаченко згадує свій перший досвід створення пісні за груповим брифом: композицію потрібно було структурувати під вісьмох учасників, кожному з яких мала відповідати окрема музична частина та мелодія.
«Фактично, ти пишеш вісім пісень в одну», — пояснив він.
За словами автора, на саму мелодію та структуру такої композиції, ще без тексту, у нього пішло сім днів роботи: «Це був момент, коли я реально усвідомив рівень складності цього ринку, і яка величезна дистанція між українською прямо-до-артиста моделлю і корейською індустріальною системою».
Саме складність продакшену та деталізацію брифів він називає найбільшим викликом у роботі з корейською командою: «Ти отримуєш технічне завдання, яке більше нагадує архітектурний проєкт, ніж творче замовлення».
На думку Бардаченка, українські автори можуть бути конкурентними за кордоном завдяки сильній мелодиці та емоційній щирості. «Сильна мелодика й емоційна щирість — це історично наша школа. Але щоб цим скористатись, треба розуміти індустріальні правила гри, а тут, на жаль, величезний розрив», — зазначив він.
Окремо Бардаченко звертає увагу на недостатнє розуміння авторських прав серед українських артистів. За його оцінкою, «приблизно 98 % артистів» в Україні не розбираються в тому, що таке авторські права і де та як їх реєструвати.
Чи планує далі працювати з кейпоп-артистами
Бардаченко починав кар'єру як учасник київського гурту Dilemma. У 2018 році гурт брав участь у національному відборі на «Євробачення» з піснею «На паті».
Попри те, що музикант давно хотів працювати на закордонному ринку, кейпоп не був напрямом, який він очікував побачити у своїй кар'єрі: «Якби мені тоді хтось сказав, що одного дня я писатиму пісню для кейпоп-артиста, я б просто сказав, що це unrealнереально».
Після досвіду з No Fear Бардаченко планує продовжувати працювати з азійським ринком. За його словами, за три роки команда накопичила близько 200 треків різних жанрів і стилів.
Паралельно музикант планує поступово виходити й на американський ринок. Зокрема, його професійна ціль — можливість зареєструвати всіх артистів його лейблу на «Ґреммі». Сам Бардаченко також прагне здобути цю нагороду.
Українським сонграйтерам, які хочуть працювати з міжнародними артистами, він радить бути готовими до тривалого процесу без гарантованого результату. За його словами, автор може написати 20, 30 або 50 пісень, і вони можуть тривалий час залишатися невиданими. Саме на цьому етапі багато авторів та продюсерів здаються.
«Тому головна порада: це треба настільки сильно любити, щоб сам процес приносив задоволення, незалежно від результату. Бо це важка праця, і без справжньої відданості довго на цьому шляху не витримати», — підсумував Бардаченко.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media