Український дім у Данії серед тих інституцій, які виникли за кордоном для того, щоб розповідати про сучасну українську культуру. Від початку повномасштабного вторгнення команда працювала без приміщення, ініціюючи розмови та публічні події. Через рік вони відкрили свій простір в історичній будівлі Gammel Dok.
За три роки діяльності Український дім у Данії став одним із ключових осередків культурної дипломатії в Північній Європі — тут поєднуються сучасне мистецтво, публічні дискусії та освітні програми, що відкривають український контекст для данської аудиторії.
Директоркою Українського дому в Данії є Наталія Попович. Вона має багаторічний досвід у сфері міжнародних комунікацій і послідовно працює на перетині культури, політики та публічного дискурсу.
У інтерв'ю Ользі Токарюк для Суспільне Культура, Наталя Попович розповідає про основні цілі Українського дому в Копенгагені та як за три роки діяльності інституція вплинула на культурний ландшафт Данії.
Розкажіть, будь ласка, про Український дім у Данії: як він починався і в якій точці зараз?
Станом на зараз ми, напевно, єдина в Західній Європі відкрита публічна українська інституція, яка ставить собі за мету максимально наближати в культурному, суспільному діалозі Україну і Данію, і яка працює відкритою 6 днів на тиждень.
Ми працюємо не від проєкту до проєкту, не від кампанії до кампанії, а постійно. Це, мабуть, те, що найскладніше, і те, що, можливо, відрізняє від інших наших друзів по інших країнах в Європі, які у той чи інший спосіб представляють Україну.
Ми працюємо в країні, яка багато підтримує Україну в військовому, економічному та гуманітарному аспектах, але водночас дуже мало знає про нашу країну. Відповідно, на початку була і продовжує бути наша велика місія — допомогти данцям запізнати українську історію, культуру, літературу, мистецтво, краще зрозуміти нашу спадщину, краще зрозуміти наші сучасні прагнення.
Якщо данська історія останніх 150 років — це історія вже після великих воєн, історія послідовних інвестицій в людський капітал, то ми знаємо, що останні 150 років нашої історії — це завжди історія боротьби, це завжди історія опору, це завжди історія відстояння своєї ідентичності, і її важливо пояснити.
Коли ми були засновані, постала ідея принести український голос і перспективу на важливі данські культурні платформи. Зараз ми зайшли на 10–12 важливих культурних данських платформ, фестивалів, міжнародних форумів, подій, де представляємо українську точку зору.
Ми маємо дуже широку програму діалогів і мультидисциплінарних дискусій та панелей, де запрошуємо українських інтелектуалів, істориків, митців, філософів для спілкування з їхніми данськими візаві. Це як теми минулого, так і на теми пошуку правильних шляхів перспективи майбутнього, як, наприклад, що означає формувати безпеку в Європі, що означає взаємно вчитися одне в одного. Данці можуть вчитися в нас життєстійкості, але ми можемо навчитися в Данії, як будувати сильнішу, осмисленішу демократію. Наприклад, станом на зараз ми проводимо уже 14-ту виставку українського сучасного мистецтва. Це "Голоси гідності".
Ще один важливий для нас напрям — поглиблення співпраці з академічним простором, адже в жодному данському університеті зараз ще немає програми українських студій. Є польські, російські, балканські, східноєвропейські загалом, але українських немає. Тому ми повільно, але переконливо налагоджуємо співпрацю і вже маємо спільні проєкти з різними кафедрами, різними факультетами данських університетів. Передусім це факультети східноєвропейських студій, це факультет геополітики, факультет права, факультет філософії, з якими ми вже мали спільні семінари, події, лекції і так далі.
Ми почали працювати 2022 року, однак тоді це було лише віртуально. У 2023 році ми отримали підтримку данського Міністерства культури. Вони повірили в нашу стратегію і надали можливість працювати в серці Копенгагена у прекрасному приміщенні на понад тисячу квадратних метрів. Ця підтримка на початку була розрахована до 2025 року, однак через гарні відгуки та результати нашої роботи цю підтримку подовжили до 2028 року.
Я так розумію, що це фінансування лише данського уряду, Україна не фінансує вашу діяльність?
Фінансування данського уряду стосується виключно приміщення. Тобто данський уряд дає субсидію на оренду, яка за інших обставин була великою. Від мене та нашої команди залежить все, що стосується програмування і знаходження коштів на реалізацію проєктів. Тому ми фандрейзимо. Переважно працюємо з данськими інституціями, зокрема, великим джерелом підтримки є для нас фонд Politiken. У перший рік нашої діяльності нас трошки підтримував Open Society Foundations.
Я вже згадувала про проєкт "Голоси гідності". Це таке літературно-музичне дійство, основна і кінцева мета якого — приносити більше текстів українських авторів та авторок на данський ринок і спонукати до перекладу на данську мову. Ми організовуємо читання уривків українських авторів, перекладаємо на данську мову і залучаємо до читань відомих данських акторів та інфлюенсерів. Таким чином ці твори потрапляють у простір, викликають інтерес до українського слова та української перспективи.
Крім "Голосів гідності", ми проводимо Форум з питань деколонізації світогляду для безпеки в Європі. Наприклад, у межах цього проєкту Український інститут презентував свій гід із питань деколонізації музеїв. Цього року у фокусі уваги форуму буде погляд на Росію: як вона сприймається європейськими країнами та яким чином можна деконструювати її образ. Ми хочемо почути більше голосів поневолених народів Росії та її сусідів, щоб данці трішки більше зрозуміли це розмаїття голосів, побачили цю вразливість сусідства з Росією і нашу перспективу справедливого миру чи перемоги над Росією.
Існують і інші формати. Наприклад, літературний клуб "Кава з Маланчуком" — це клуб, названий іменем Григорія Маланчука, українського філософа, який мешкав в Данії та був чи найбільшим знавцем К'єркегора. Ми також приділяємо багато уваги кіно: показуємо майже всі новинки сучасного вітчизняного кінематографу. Готуємо зараз Київський фільмовий фестиваль в партнерстві з однією з найбільших кінематографічних компаній Данії.
Ну і звісно, звертаємо увагу на сучасне мистецтво: ми маємо прекрасну кураторку Катерину Стукалову, яка реалізовує власні ідеї. Одна з них — дослідження українського мистецтва, яке вже представлено в данських колекціях. Це понад 30 років українсько-данської співпраці у сфері мистецтва. Йдеться про такі імена, як Павло Маков, та інші, які були тут на резиденціях і співпрацювали з місцевими інституціями. Також ми тішимося, що можемо підтримувати деякі українські виставки, зокрема такий приклад — це виставка "Серце землі" в "Мистецькому Арсеналі".
Хто є аудиторією цих подій? Хто на них приходить — більше данців чи українців? І чи є зростання інтересу, чи приходить більше людей з кожним роком?
Як ми бачимо, наша аудиторія зростає. Якщо на початку було складно залучити людей, то зараз ми бачимо інше ставлення та інтерес. Як кажуть, "збудуйте церкву і люди прийдуть". Нам треба було створити Український дім, щоб у нього з'явилася своя аудиторія.
Тут два моменти грають роль. Аудиторія зростає, зокрема тому, що ми щороку збільшуємо кількість інституційних партнерств. Серед них — Данське зовнішнє політичне товариство, Данський культурний інститут, Данський інститут міжнародних відносин, різні факультети Копенгагенського університету, різні важливі данські інституції, організації, чи це жіночі організації, чи це студентський інститут прав людини.
Історично так склалося, що аудиторія, яка приходить до нас на події, — це переважно данці (65–70 % данців), українці до нас ходять менше. Але це і зрозуміло, адже частина української спільноти зараз має інші турботи: вони вчать мову, інтегруються тощо.
Мені дуже болить тема підлітків. Саме тому нещодавно у нас стартував пластовий осередок. Загалом я думаю, що український "Пласт" тут потрібно укріплювати.
Ще один важливий проєкт у цьому напрямі реалізований спільно з Асоціацією народних шкіл у Данії, Дансько-українським молодіжним домом "Будуємо Україну разом" та ще кількома партнерами з нордичних країн. Це проведення таких семінарів для молоді віком 18–25 років, які називаються Empowering Tomorrow.
Фактично, ми створюємо простір для українців, які зараз мешкають у нордичних країнах, де вони можуть трошки поспілкуватися між собою і відчути, що вони не одні. Тут вони можуть зберегти контакти з батьківщиною, але й також дізнаються краще про ті країни, де вони опинилися, тобто це такий сенс-мейкінг: чим нордичні країни відрізняються від південної Європи чи інших країн, навіть континентальної Європи, які специфічні речі вони можуть, якщо захочуть, вносити й допомагати розвивати вдома. Мене дуже надихає спілкування з молодими людьми і я б дуже хотіла, щоб вони продовжували розвивати цей проєкт.
Наталю, а чому саме Данія? Чому, на вашу думку, така потужна підтримка України саме в Данії, що резонує данцям у боротьбі українців зараз за свою свободу?
По-перше, мені здається, що для Данії цінність свободи є на високому рівні. Для них зрезонувало те, що величезна Росія напала на меншу країну. Вони бачать цю несправедливість та біль.
Другий момент полягає у тому, що це країна, яка дуже сподвигнута протестантською етикою. Це країна, в якій ти можеш найбільше побачити, як вона справді працює, щодня в побуті, у навколишньому просторі. Це країна, яка дуже піклується про закон. Тому коли йдеться про незаконну територіальну агресію Росії, данців це провокує захищати жертв агресії.
Саме тому історичний напрям нашої роботи є особливо важливим. Для данців дуже важливо розуміти українську козацьку історію чи що відбувалося в Україні на початку нашої незалежності в Українській Народній Республіці 100 років тому. Таких тем багато. Ми працюємо з точки зору джерел наповнення, й зокрема записуємо подкаст, який став популярним. Ось наразі працюємо над наступними серіями.
У Данії нещодавно відбулися вибори. Наскільки важливою була тема України у виборчій кампанії і які очікування — чи зміниться політика Данії щодо України після виборів?
Я дуже сподіваюся, що не дуже сильно зміниться. Сподіваюся, що загалом є підтримка України з боку ключових партій, які прийшли з найкращими результатами, що в їхньому полі уваги Україна продовжує бути й буде.
Але водночас у Данії за останні три роки з'явилося більше гравців, для яких Україна не є великим фокусом і які говорять про потребу більше приділяти увагу саме внутрішнім питанням.
Ми мусимо до цього бути дуже уважними, тому що жодна країна в Європі не має якогось унікального імунітету проти питань поляризації чи радикалізації. У Данії просто все достатньо добре. За останні 150 років більш-менш мирного існування вони дуже багато вклали в освіту своїх громадян. У них рівень громадянської освіти, відповідальності достатньо високий, і у зв'язку з цим існує стабільна центристська позиція, яка не надто розхитується на лівому чи правому спектрі політикуму.
Звичайно, на останніх виборах більше уваги було до внутрішніх питань — особливо пов'язаних із Гренландією. Звучали також питання здоров'я жінок, питання чистої води, життя фермерів та інші. Тобто всі важливі питання економіки та міграції.
Ми просто мусимо продовжувати грамотно, системно, стратегічно розвивати діалог зі всіма гренландськими політичними гравцями, ми стараємося бути цим місцевим гравцем, який тут, який робить це щодня.
Чи стали погрози президента США Трампа анексувати Гренландію шоком для данців? І чи не відвернуло це увагу від України — в плані дискусій, що варто спрямувати ресурси на власну оборону радше, ніж допомагати Україні? Чи взагалі це якимось чином перегукувалося з темою України?
Я думаю, що питання Гренландії, безумовно, дуже засмутило і стригерило данців. Не стільки стосовно до того, що треба менше звертати увагу на Україну, а більше тому, що вони не очікували цього від Сполучених Штатів Америки. Данія вважала себе завжди дуже надійним багаторічним партнером США, засновником НАТО, і країною, яка робила все для того, щоб усі інтереси партнерів НАТО в Гренландії були абсолютно адресовані.
Мені здається, Данія вважала, що вони виконують більше, ніж всі вимоги, які були пов'язані з безпекою Альянсу, Данії і Сполучених Штатів Америки. Тому для них ця раптова агресивна пропозиція з боку США була неприємною та несподіваною, вона підірвала довіру до Сполучених Штатів Америки як партнера.
Але це не означає, що Данія зменшила увагу до України чи це якось стратегічно вплинуло на наші стосунки. У Данії все-таки є розуміння, що Україна — це не благодійність, це не проєкт, якому треба допомагати, тому що люди опинилися в складній ситуації. Данія, оскільки сама є невеликою країною, в якої немає власного великого військового ресурсу, дуже розуміє необхідність української присутності як в ЄС, так і в НАТО. І в особі Данії ми бачимо дуже сильного партнера.
Після того як зменшилася чи практично звелася до нуля підтримка України з боку Сполучених Штатів, в Європі саме нордичні країни стали лідерами, які взяли на себе значну частину зобов'язань. Це і Данія, і Норвегія, і Швеція. Мені цікаво, чи можна досвід цієї присутності, яка є в Українського дому в Данії, повторити в інших нордичних країнах? Що потрібно, щоб він не обмежився лише Данією?
Безперечно, Данія відіграла свою важливу роль, щоб мобілізувати, наприклад, Норвегію серед нордичних країн. Я думаю, що вона відіграла свою роль у тому, що ми починаємо справді бачити формування нордично-балтійського альянсу — оцей "шлях Мазепи", як його називають.
Стосовно нашого досвіду: я дуже поважаю і знаю, що є різні громадські ініціативи, наприклад, у Норвегії, у Швеції, які дуже багато роблять для репрезентації української культури й залучають дуже важливих стейкхолдерів. Знаю, що є низка різних ініціатив у цих країнах.
Тому ми будемо дуже раді, якщо у нас будуть складатися якісь синергії з колегами і якщо наш досвід може бути корисним чи реплікуватись. Ми ділимося насправді не тільки з нордичними країнами. Серед наших партнерів також Японія, Швеція, Португалія, країни Латинської Америки. Я регулярно виходжу на дзвінки з різними інституціями, де ділюся нашим шляхом, його складнощами та стратегією. Десь застерігаю, можливо, від якихось помилок. Я буду щаслива, якщо будуть народжуватися Українські доми в інших країнах світу, особливо нордичних, буду рада співпраці з іншими колегами.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media