Цієї зими блекаути перестали бути винятком. Для багатьох міст це режим, у якому люди живуть без світла з перерваними ритмами, холодними квартирами, темрявою, що стає частиною повсякденності. У цих умовах змінюється не тільки побут, але й сама структура часу: день ділиться на частини, паузи подовжуються, звичні процеси зупиняються або сповільнюються.
Для українських митців це означає роботу не "попри" блекаути, а "всередині" них. Темрява, холод і відсутність звичних умов більше не сприймаються як тимчасова перешкода, а стають середовищем, у якому триває пошук, мислення й творення.
Анна Андрух поспілкувалася з митцями, чиї роботи представлені у новому виставковому проєкті "У ядрі" в Mercury Art Center, про те, як виглядає їхній день у темряві, як змінюється художній процес і що допомагає утримувати внутрішню опору в цій реальності.
Повсякденність у темряві: нові ритуали та паузи
Під час блекаутів буденність набуває інших масштабів. Те, що раніше було стандартом чи базовим мінімумом, стає подією; те, що здавалося автоматичним, потребує уваги та часу. Для художника Юрія Сивирина заряджання техніки перетворилося на окрему практику фіксації стану.
"Заряджання техніки перетворилось на окрему художню практику — щось між Он Каварою й Опалкою (польський та японський художники-концептуалісти — Ред.): фіксація часу та стану зі спуску в укриття. Нічого особливо романтичного, радше реєстрація присутності", — говорить митець.
Вимкнення світла змінило і спосіб споживання інформації. Юрій почав слухати Радіо Культура, яке працює без інтернету, а оповідання й читання витіснили нескінченний скролінг новин. Навіть момент повернення електрики стає подією спільного досвіду:
"Коли світло вмикають після десяти годин темряви, чутно, як сусід кричить і святкує — ніби Шевченко забив гол «Барселоні» на Олімпійському в 1998-му. Цей момент колективної радості дуже фізично відчувається".
У Ave Libertatemaveamor (Ave) повсякденність у блекаутах тісно переплетена з материнством. Її день — це проживання дитинства доньки в умовах війни через ритуали близькості та уяви.
"Маємо ритуал щоночі стелити в коридорі, щоб одразу туди перенести доньку. Це затишне місце, наша нора, — розповідає художниця. — Зробили ляльковий театр, де є москаль, який завжди когось викрадає, але завжди подоланий і вигнаний".
Темрява тут не зупиняє життя, а змінює його форму: робить буденні дії більш насиченими й значущими. Технічні обмеження з 2022 року навчили її максимальної концентрації.
"За короткий час зі світлом я намагалась встигнути зробити все. А малювати графіку з налобним ліхтариком і свічкою — це ж розкішна атмосфера".
У проєкті "У ядрі" Ave представила роботи, які створювала майже щодня від початку повномасштабної війни. Це реакція на повсякдення, що розклалося на чорне і біле. Про відчуття загрози, що проникла в дім.
"Ти намагаєшся знайти символи та образи, щоб пояснити розуму, де ти тепер", — додає Ave.
Коли умови стають частиною роботи
З часом блекаути входять у творчий процес як нова норма. Для художниці Галини Дудар переломним став момент роботи майже на дотик у напівтемряві.
"Я раптом зрозуміла, що ця крихкість, уповільнення і напружене слухання тіла — і є сама робота, — згадує вона. — У таких умовах народилися ідеї, пов’язані з диханням та відчуттям опори".
Світло і тепло, за її словами, лише задають ритм, але не визначають саму можливість творення. Відсутність звичних умов створює камерний простір, у якому прості речі, такі як чай, свічки чи звук снігу, набувають значення і стають частиною процесу.
У межах проєкту вона представила інсталяцію "Те, що тримає" — образ хребта, зануреного в ґрунт і поміщеного у скляну вітрину. Для Галини важливо не ілюструвати травму, а зафіксувати її як постійну, майже непомітну присутність.
А для Марини Талютто темрява і холод стали середовищем для творчості. Ця зима для художниці проходить без звичного графіка: в її майстерні немає світла та опалення, тож більшість роботи відбувається вдома. Раніше час у майстерні був щоденним ритуалом. З ранку до обіду — кава, робота, тиша. Цей ритм збігався з тим, коли донька була в школі, і давав відчуття стабільності та зібраності.
Зараз цей порядок зник, а день складається з фрагментів залежно від світла, тепла й доступних можливостей. Робота під однією лампою, без стабільного тепла, змістила акцент із результату на рутинну, щоденну дію.
"У якийсь момент я усвідомила, що працюю в цих умовах постійно не як виняток, а як у нормі, — говорить художниця. — Саме в цих обставинах проєкти почали говорити інакше — простіше, точніше, без зайвого".
Ця рутинність стала для неї способом ментальної стабілізації. Авторка взялася за роботу над серією "Прості речі" на початку повномасштабної війни, і та перетворилася на психотерапевтичний жест — повернення уваги до столу, чашки, дивана як опори щоденності.
Мистецтво як опора і спосіб утриматися
Для Романа Михайлова складні умови давно стали співучасниками художнього процесу. У межах проєкту "У ядрі" він представив роботу з серії "Опік реальності" — масштабну інсталяцію, створену в ангарі креативного простору Kivsh, що у Львові, перед відкриттям виставки.
Працюючи над нею під час найважчої хвилі знеструмлень у Києві, художник опинився між турботою про родину та необхідністю творити.
"Можливість творити тримає як ментально, так і фізично. Для мене складні умови — не привід не робити, а скоріше пошук варіантів і нових форм, — пояснює він. — Складності стали співавторами моєї художньої практики".
Навіть через нестачу часу, який іде на сім'ю, Михайлов наголошує: мистецтво залишається точкою опори, без якої неможливо ні жити далі, ні бути корисним.
Звук як спосіб зібрати день
Досвід мисткині Kinder Album додає до цієї розмови ще один вимір — звук і тілесну присутність. У Львові ситуація з електропостачанням залишається стабільнішою, ніж у Києві: є графіки знеструмлень, які дозволяють планувати день. Побутові зміни тут менш драматичні, але все ж відчутні.
"У Львові набагато краща ситуація зі світлом, ніж у Києві, є графіки вимкнень, особливо не відчуваю нестачу електрики, але частіше стала варити каву на газовій плиті", — говорить художниця.
Саме вечірні знеструмлення стали для неї точкою зсуву у творчому процесі. Обмежені технічні можливості несподівано відкрили новий напрям роботи — музику.
"У вечірні вимкнення я стала під'єднувати до павербанка невеликий дитячий синтезатор і створювати пісні. Вже записала дві пісні, — розповідає Kinder. — Створення музики дало мені поштовх у моїх живописних практиках". Цей досвід не замінив візуальну роботу, а радше розширив її, додавши інший ритм і спосіб мислення. Паралельно важливою опорою залишається турбота про фізичний стан.
"Ментальне здоровʼя тримається на регулярному відвідуванні спортзалу і басейну, де завжди є світло і навіть сауна", — зазначає художниця.
"У ядрі": мистецтво як стан присутності
У проєкті "У ядрі" всі ці досвіди сходяться у спільному стані. Це роботи, народжені не з реакції на подію, а з тривалого перебування всередині травматичної реальності: у темряві, холоді, нестачі та паузах.
Як формулює Галина Дудар, її інсталяція "Те, що тримає" — це не про ілюстрацію травми, а про фіксацію її як "постійної, майже непомітної присутності". Ця логіка — спільна для всіх учасників: мистецтво тут не втеча і не компенсація, а спосіб залишатися присутніми, зібраними й живими у реальності, що триває.
І, можливо, саме ця здатність залишатися в роботі сьогодні є найточнішою формою внутрішньої опори.
Виставковий проєкт "У ядрі" триватиме до 29 березня в Mercury Art Center за адресою: Львів, площа Міцкевича, 10.
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media