Капела "Збитень" — інструментальний етногурт, який грає традиційну українську танцювальну музику. Він відомий своїми виступами на вечірках, весіллях та в міських просторах, на кшталт Алеї художників у Києві.
4 січня гурт презентував свій дебютний альбом "Лабка", який вийшов на лейблі проєкту "Смик", що займається популяризацією традиційної музики. Назва альбому — слово з лексикону кобзарів, що значить "музичний інструмент". В альбомі зібрані традиційні танцювальні композиції ХІХ сторіччя.
Які пісні увійшли до дебютного альбому, як збирали матеріал та як гурт просуває свою творчість — журналіст Суспільне Культура Вінстон Вон поспілкувався про це з учасниками капели.
Звідки ви збирали матеріал для альбому?
Матеріал для альбому — це відкриті джерела, класика української фольклористики. Опорним джерелом стала праця Миколи Лисенка, опублікована 1874 року, в якій він зафіксував репертуар одного з останніх і найвідоміших старосвітських кобзарів того часу — Остапа Вересая. Саме танцювальна складова репертуару епічних співців тривалий час лишалась обділена увагою, тому її дуже хотілось прочитати саме в призмі танцювальної музики, а не в кобзарсько-лірницькій стилістиці виконання.
Альбом був записаний наживо чи в студії? Як відбувався запис альбому?
Альбом записали й звели на студії LipkyZvukoZapys. Приблизно за 6 годин, один танець лиш згодом вирішили перезаписати. Хоча лайв-записи для такої музики — теж дуже хороший формат. Присутність танцюристів, для яких граєш "до танцю" завжди додає експресії та динаміки самим музикантам. Але в студії процес більш контрольований.
До якого соціального статусу належали ті, хто слухали оригінали цих пісень у ХІХ сторіччі?
Це не зовсім пісні — це танці. Їх чули й під них танцювали абсолютно всі верстви населення, не лише молодь. На весіллях, ярмарках, в шинках тощо. Але це здебільшого культура сіл та містечок. У великих містах вона теж була, просто не лише вона.
Якби тусовщики ХІХ століття потрапили на подію від "Смику", що б вразило їх найбільше? Що вони, на вашу думку, відчули б?
Важко сказати, кого зараз варто вважати "тусовщиками ХІХ століття" Музичне життя тоді було не таке різноманітне, як сьогодні, а музику можна було почути не так багато де, як у наш час, і змінювалась вона набагато повільніше. Але та музика була частиною побуту, в яку всі верстви населення були значно більш залучені, аніж ми сьогодні.
Щодо "Смику", то це експериментальний формат і на кожній такій події навіть сучасні тусовщики відкривають для себе щось нове. Певно, люди з минулого точно впізнали б знайомі для них мелодії і їх, сподіваюсь, це потішило б!
Що об'єднує сучасну українську музику та ту, яка була у ХІХ столітті?
Якщо глобально, то в невеличкого сегмента сучасної музики цим об'єднувальним елементом є мелодії, ритми й фольклорні тексти, рідше — виконавські манери чи жанри. Ми в капелі "Збитень" намагаємось витримувати всі ці аспекти. Грати те, що грали колись, для тих самих ужиткових цілей і на тих самих інструментах. Не змінюючи нічого, наскільки ми то зараз можемо зрозуміти. Фольклор і традиція завжди є сучасними, інше питання — наскільки сприятливі були історичні обставини, щоб зберегти в цілісності ці крихкі й прекрасні пласти культури. Сучасним насамперед має бути наше сприйняття, знання та розуміння власної культурної спадщини.
Які механізми просування своєї музики ви використовуєте?
Ми граємо на весіллях, молодіжних вечірках, публічних танцях в громадських місцях чи на фольклорних фестивалях — річ хоч і доволі нішева, але це неперервна традиція, яка є спільним надбанням і, як будь-яка традиція, не потребує для свого базового існування додаткової організації чи промоції. Це суперсила традиції порівняно із сучасним шоубізом, адже на побутову культуру завжди є природний запит.
Чим більше активних носіїв традиції — тим більший на неї запит у суспільства, бо це за замовчуванням є частина нашої культури, її класика. Тому справлялись завжди "сарафанним радіо" та власною ініціативою.
Інша справа — це коли з традиції роблять гравця музичної індустрії. Це її змінює, може навіть нашкодити: як для самої традиції, так і для її сприйняття, адже це побутова практика, а не сценічне комерційне мистецтво, там інші закони, вимоги, інша естетика і взаємодія з аудиторією.
Натомість сьогодні є соціальні мережі, тому ефективне менеджерство у створенні контенту, комунікації, просвітницькій роботі та співпрацях — річ надзвичайно помічна і потрібна сучасним фольклорним колективам!
Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube і TikTok
Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв'язатися у соціальних мережах та через пошту: culture@suspilne.media