87 років тому, у ніч на 17 квітня 1938 року, у дворі Сімферопольської в'язниці НКВС розстрільна команда за наказом Сталіна влаштувала масовий розстріл представників кримськотатарської інтелігенції — письменників, науковців, журналістів, мистецтвознавців, художників та громадських діячів. За одну ніч було знищено інтелектуальну еліту. Про день, який назвали чорним днем в історії кримськотатарського народу, розповідає Суспільне Крим.
Читайте цей матеріал кримськотатарською
1920-ті — "золотий вік" кримськотатарського культурного відродження
Період із 1923 до початку 1930-х років можна вважати "золотим віком“ кримськотатарського культурного та національного відродження, розповідає історикиня Гульнара Абдулаєва. У рамках політики коренізації, яку тоді впроваджував радянський уряд, кримськотатарська мова отримала статус однієї з офіційних мов Кримської АСРР. Відкривали школи з викладанням кримськотатарською мовою, видавали книжки, діяли газети, розвивали театр, музику, образотворче мистецтво. У науці утвердилося "татарознавство“ — міждисциплінарний напрям, який охоплював історію, мову, фольклор, археологію, етнографію кримських татар.
"Але цей підйом від самого початку викликав занепокоєння та роздратування у центру. Москва з підозрою ставилася до будь-яких проявів національного самовираження, особливо якщо воно виходило за рамки "дозволеного“ радянською ідеологією. Ситуація ще більше загострилася, коли частина кримськотатарської інтелігенції почала відкрито критикувати утопічну природу комуністичних ідей і вказувати на неможливість їхнього поєднання з реаліями кримськотатарського життя та традицій“, — говорить історикиня.
Першим сигналом того, що "золотий вік“ кримськотатарського відродження наближається до кінця, стала справа Велі Ібрагімова, продовжує Гульнара Абдулаєва. Політичний діяч, перший голова Кримського революційного комітету, Ібрагімов був прихильником національного самовизначення кримських татар, виступав за створення реальної автономії в складі Радянського Союзу, підтримував розвиток освіти, культури, місцевого самоврядування.
"Саме така позиція зробила його незручним для радянської влади. У 1928 році Велі Ібрагімова заарештували за звинуваченням у "буржуазному націоналізмі“. Його справу сфабрикували, вели гучну кампанію через пресу, використовуючи арешт як показовий приклад "боротьби з націоналістичними ухилами“. Зрештою, його та його колег засудили й розстріляли. Цей вирок став тривожним сигналом для всієї кримськотатарської інтелігенції. Він чітко продемонстрував, що будь-які спроби захистити національні інтереси або відстоювати культурну самобутність — автоматично будуть кваліфікуватися як злочин проти радянської держави“, — каже Гульнара Абдулаєва.
Після цього комуністична влада почала чистки неугодних і цілеспрямовано знищувала кримськотатарських політичних діячів, які брали участь у подіях 1917–1920 років і належали до колишньої національної партії "Міллі Фірка“. Були заарештовані Амет Озенбашли (1928 р.), Амді Гірайбай (1930 р.), Усеїн Баліч (1929 р.), Абібула Одабаш (1928 р.) та багато інших.
Справа Бекіра Чобан-заде — переломний момент у репресіях
Переломним моментом у репресіях проти кримськотатарської інтелігенції стала справа Бекіра Чобан-заде, каже Гульнара Абдулаєва. Він отримав освіту в Стамбулі та Будапешті, викладав у Криму, потім у Баку, писав наукові праці кримськотатарською, турецькою, німецькою, угорською, французькою мовами.
"Був справжнім символом модерного кримськотатарського ренесансу. Його вважали майбутнім академіком, він стояв на чолі лінгвістичних та етнографічних досліджень народів Сходу. Але в 1937 році його заарештовують у Баку та звинувачують у участі в "контрреволюційній панісламістській організації“, яка нібито прагнула відокремити Крим“, — розповідає Гульнара Абдулаєва.
Ці обвинувачення були повністю сфабриковані, наголошує історикиня. Його катували, змушуючи підписати "зізнання“, а вже у жовтні 1937 року розстріляли. Разом із ним почали заарештовувати інших: його учнів, молодих філологів, студентів, викладачів. Уся наукова школа, яку він створив, була фізично знищена.
"Це був удар не тільки по науці — це було свідоме знищення носіїв національного інтелектуального ядра. Залишити народ без науковців, без учителів — це залишити його без майбутнього. Саме така була мета репресій“, — каже історикиня.
Першим "приводом“ для репресій стали звинувачення інтелігенції у "націоналізмі“, "контрреволюційній діяльності“ та "антирадянській пропаганді“. Будь-яка критика режиму, спроба говорити про права корінного народу, захист мови, культури, традицій — усе це почали трактувати як ворожу діяльність, пояснює історикиня.
"Згодом почали використовувати більш масштабні звинувачення: нібито існувала змова кримськотатарської інтелігенції з метою відокремлення Криму або встановлення "татарського буржуазного націоналізму“. Ці міфи активно поширювалися через пресу, партійні звіти, а з 1937 року стали основою для масових арештів“, — каже співрозмовниця Суспільного Крим.
17 квітня 1938 — кульмінація терору
5 березня 1938-го вищим керівництвом Політбюро ЦК ВКП(б) було підписано документ, що стосувався Кримської АРСР: "Список осіб, які підлягають суду військової колегії Верховного суду Союзу РСР“. Розстрільна команда прибула з Москви до Криму у квітні 1938 року. Півостровом прокотилася хвиля арештів. Затриманих, серед яких були виключно лідери думок, привозили у Сімферопольську в'язницю. Тут на них чекав суд, який тривав не більше 20 хвилин. Їх звинувачували в антирадянській діяльності, у шпигунстві на користь Німеччини, Англії та інших країн, а також у причетності до національної партії "Milliy Fırqa“, яка була створена у 1917 році та потрапила під заборону у 1920-му. А потім оголошували вирок — розстріл.
До розстрільного списку увійшли:
- Якуб Аблямітов — вчений-хімік
- Якуб Азізов — вчений, мовознавець, філософ
- Асан Сабрі Айвазов — письменник, вчений-мовознавець
- Осман Акчокракли — історик, археолог, етнограф
- Алі Асанов — педагог
- Усеїн Боданинський — художник, музеєзнавець, директор Бахчисарайського палацу-музею
- Джафер Гафаров — письменник
- Керім Джемаледінов — вчений-мовознавець
- Ібрагім Фемі Ісмаїлов — вчитель, музейний працівник
- Ях’я Байрашевський — вчений-мовознавець
- Абдулла Лятіф-заде — поет
- Мамут Недім — журналіст, театральний критик
- Ільяс Тархан — письменник
- Сеїт-Джеліль Хаттат — лідер партії „Міллі Фірка“
- Білял Чагар — педагог
- Брати Февзі Мусаніф — нарком землеробства Кримської АРСР у 1934–1937 роках
- Якуб Мусаніф — журналіст, літературний критик
- Сервер Трупчі — секретар обкому партії.
Куди вивезли тіла, не відомо. Багатьох посадили до концтаборів. Серед них:
- Абібулла Баккал — директор Кримського державного татарського театру.
- Якуб Керменчеклі — вчитель, делегат I Курултаю.
- Умер Іпчі — письменник-драматург.
"В архівах ще збереглися тисячі судово-слідчих справ, які чекають дослідження. За офіційними даними, того дня було вбито 36 осіб. Однак точна кількість жертв більша. За даними деяких дослідників, у квітні 1938 року в Криму було розстріляно до 55 представників кримськотатарської інтелігенції, більшість із яких — в один день або з різницею в 1–2 доби. Таким чином, реальна цифра, ймовірно, 40–50 осіб, хоча в документах НКВС офіційно зазначено менше“, — говорить Гульнара Абдулаєва.
"Знищили все, що формувало майбутнє народу"
З різним ступенем інтенсивності політичні репресії проти кримських татар тривали до смерті Сталіна у березні 1953 року. Період Кримської АРСР можна повною мірою назвати ще й „розстріляною культурою“ кримськотатарського народу, говорить Гульнара Абдулаєва.
"Це був справжній культурний етноцид. Репресії 1930-х років стали національною катастрофою для кримських татар. Було знищено все, що формувало майбутнє народу: інтелігенція, вчителі, науковці, митці, письменники, студенти — ті, хто мислив, писав, творив, навчав, передавав знання. Це був удар не лише по людях, а й по самій ідентичності“, — каже Гульнара Абдулаєва.
За її словами, це призвело до колективної травми, яка й досі не вилікувана. Ці події стали передмовою до ще страшнішого — депортації 1944 року.
Цей акт репресій був частиною широкої сталінської кампанії знищення національних еліт по всьому Радянському Союзу, говорить Наріман Джелял, перший заступник голови Меджлісу та колишній політв’язень.
"Жахливість того, що радянська влада зробила 17 квітня, можливо, не до кінця усвідомлюється навіть самими пересічними кримськими татарами. Завжди думаю про те, чого б наш народ міг досягти, якби ці люди мали можливість працювати далі. Саме так і сьогодні — ніхто не зможе прорахувати, які досягнення відкладені у часі через російську окупацію Криму",— каже Джелял.
Без інтелектуальної еліти, говорить Наріман Джелял, кримськотатарський народ став більш вразливим до радянської політики асиміляції й пригнічення, наслідки якої кримські татари долають до сьогодні.
"Унікальна спадщина жертв цієї розправи вражає, а що вони могли б зробити? Етнографічні дослідження Усеіна Боданінського привели до створення Бахчисарайського музею, який став перлиною Криму, і який знову знищується російською окупацією", — каже Наріман Джелял.
Проте, попри все, народ вижив, — наголошує Гульнара Абдулаєва.
"Пам’ять про розстріляних — це не лише скорбота, це джерело сили. Їхні імена повертаються. Повертаються книги, пісні, мова, пам’ятники. Сьогодні це частина боротьби кримських татар за свою гідність, за право бути собою, пам’ятати, говорити і жити на своїй землі“, — каже історикиня.
Підписуйтеся на новини Суспільне Крим у Telegram, WhatsApp, Facebook, TikTok та YouTube