25-річний військовий Михайло Загарія з Буковини провів у російському полоні 59 днів. В останньому бою він отримав кульове поранення – через це російські військові спершу хотіли його розстріляти.
Михайло воює з 18 років. У полоні пережив побої, катування струмом, а також його двічі відкликали зі списків на обмін, бо відмовлявся підписувати документ про відмову від служби. Після звільнення боєць ще рік воював на Куп'янському напрямку. Про пережите в російському полоні – Михайло розповів Суспільне Чернівці.
"Спершу хотіли розстріляти"
"Я був дуже запальним: рвався всюди, де гірше, й навіть не задумувався про полон. На такі позиції заходив, що людей майже без страху виводив. У житті про полон думки не було. Може тому й потрапив туди, бо був занадтно самовпевненим".
У полон Михайло потрапив через майже 8 місяців після початку повномасштабного вторгнення. Це сталося на позиціях на Донеччині – тоді щільність та частота обстрілів була такою, що просуватися далі українські бійці не могли. В один з днів до позицій дісталися російські військові.
"Ми відпочивали після зміни, але мені не спалось – якась тривога була. Вийшов покурити й, коли підняв голову, то побачив чиїсь силуети. Ну, хто б ходив поза окопами, якщо ворог за 100 метрів? Застрелять ж. Я відразу зрозумів, що ворог вже в наших окопах", – каже військовий.
Військові намагалися дати бій, але їхні позиції почали закидати гранатами – одна впала під ногами бійців й вбила кращого друга Михайла Славка. За кілька хвилин в коліно Михайла влучила куля, й чоловік почав швидко втрачати кров. Турнікет накласти не встиг й знепритомнів. Коли наступного разу Михайло відкрив очі, над ним вже стояли російські військові.
"Сказали, що пораненого командира тягнути не будуть, тому мене потрібно розстріляти. Вже казали ставати до стіни. Але там був хлопець з Донецька. Спитав, як це розстрілювати зв'язаного й пораненого? Він подзвонив своєму командиру й вмовив не вбивати мене", – розповідає Михайло.
Життя Михайла зберегли, бо він був командиром взводу й міг розповісти інформацію про розташування та плани української армії.
Змушували на відео говорити "Слава Україні у складі Росії"
Наступного ранку Михайла з побратимами евакуювали в Донецьк, де два тижні тримали у підвалах. Полонених там катували фізично та пропонували підписувати контракт для служби в російській армії.
"Знущалися, били гантелями по спині. Їм було просто весело. Але коли тебе б'ють фізично, ти ще можеш витримати. Якщо розумний, то притиснешся до землі, й буде не так боляче. А коли б'ють струмом, то це вже все... Бувало, скло підмішували в їжу чи жуків якихось кидали, але годували регулярно".
На військовополонених тиснули розмовами про домівку – розповідали, що про них забули, а України не буде. Також знімали відео.
"Казали здаватися. Що Україна вже без електрики – вона "впала" й немає куди повертатися, що "Америка про нас забула". Але це ж "рускі", що вони взагалі можуть знати? Змушували на відео казати фрази типу: "Слава Україні у складі Росії".
За словами Михайла, його рідні не знали про полон – їм сказали, що під час захоплення позицій російськими військовими усі бійці загинули. Згодом на одному з відео з військовополоненими рідні та побратими впізнали Михайла – зробили це по голосу та одягу, бо обличчя бійця закрили мішком.
З підвалів Михайла забрали до лікарні представники "Червоного хреста": підлікували та дозволяли читати книги. Допити продовжувалися, але переважно без фізичного насильства. За кілька тижнів чоловік дізнався, що його внесли до списків на обмін, втім двічі відкликали.
"Перед обміном нам казали підписати документ про те, що ми не повернемося на службу. Казали, що дадуть сайт чи канал у Telegram, щоб після обміну я працював на них. Я сказав, щоб не смішили мене – хто на них буде працювати? Він мене й викреслив зі списків на обмін та повернув у палату", – каже Михайло.
Другу пропозицію Михайло теж відхилив, але, коли виникла ймовірність повернення у підвали та переведення до в'язниці, все ж довелося це зробити.
"Для мене підписати ці документи було зрадою країни. Але мене поставили перед вибором: тортури або повернення додому. В мене тоді рани загоїлися і я потрапив у списки на в'язницю. Найбільше мені запам'яталися три пересадки у літаках, а коли побачив синьо-жовту ручку на кордоні, зрозумів – я вдома", – каже чоловік.
"Моя війна потроху завершується"
Попри те, що Михайло підписав документи про відмову від служби, вже за понад чотири місяці повернувся на Куп'янський напрямок фронту. Перед цим пройшов реабілітацію в санаторії. Вважає, що рідним було важче пережити перебування чоловіка в полоні через невідомість. Водночас й сам відчуває, що потребує підтримки.
"Навіть, якщо на секунду "закриюся", то завжди поруч є батько чи сестра. Вони вміють відволікати: достатньо одного їхнього дзвінка, щоб зрозуміти – ти не сам й все добре. Заради них потрібно трохи стишитися з війною й побути з рідними", – каже чоловік.
Зараз Михайло продовжив лікування. Попереду у нього три операції на зубах, бо через побиття у підвалах має пошкоджену кістку щелепи. Також потребує відновлення спини.
"Якщо вдасться вилікуватися, то може ще повернуся до хлопців, але моя війна потроху завершується".
Повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи села команді Суспільне Чернівці — пишіть на пошту редакції новин: news.chernivtsi@suspilne.media
Читайте Суспільне Чернівці у Telegram: головні новини