Жителька Драбова, що на Черкащині, Наталія Мирошниченко колекціонує українські хустини. Має їх понад двадцять, деяким — 100 років.
У 80-х роках минулого століття, за часів радянського дефіциту, Наталія Мирошниченко, аби придбати хустку в Криму, — стояла у черзі.
Хустка зі світлої тканини з квітами — сімейна святкова, має не менше 75 років. У неї, за словами Наталії Мирошниченко, в їхній родині загортали новонароджених дівчаток. Відтоді ця хустина — невіддільна частина її колекції:
"У цій хустці на ручках тримали мою малесеньку сестру, як тільки вона народилася, і я як народилася — в оцій хустці теж і мене тримали. Це така була сімейна святкова хустка. З того віку, коли я себе пам'ятаю, я і хустку пам'ятаю. У мене була буденна хусточка, була на город, в якій в школу можна було піти, а була і на свято. Ми знайшли таке старе фото: коли наступила тепла пора року, куліш варили на природі, і ми звернули увагу, що весь клас дівчаток — всі сиділи в хусточках".
Червону, жовту чи то чорну, — кожну із них пані Наталія знайде, куди вдягнути:
"Я думаю, що вони всі підіймають настрій, тут немає такої хустки, яка не покращить його. За кожною хусткою — певна історія, певні люди, які жили, певні події".
Картатій хустці, за словами пані Наталії, років сто. У ній її бабуся ходила до церкви.
"Яскраві хустки тоді дуже дорого коштували, бо така хустка вона вважалася святковою. В моєму дитинстві були хустки з квітами на чорному та білими фонах. Але тоді хустку із такими квітками було не так просто купити".
Тож коли яскраві хустки почали з’являтися на прилавках, у черзі за ними стояла і вона:
"80-ті роки були, а хусток не було. Я після навчання отримала направлення на роботу в Крим, там працювала три роки. Дивлюся — стоїть черга, я зупинилася і побачила, що черга була за хустками, їх не було у вільному доступі. Такий подарунок із Криму сестрі я прислала".
Отримані у спадок хустки жінка береже, а колекцію доповнює власними:
"Яя впевнена, що вони збережуться і будуть далі передаватися".
Сама ж Наталія Мирошниченко при нагоді їх одягає.
