"Я вчуся жити, бо я йому пообіцяла" — так каже мама загиблого азовця "Адамса". На згадку про сина в неї — коробки з речами і татуювання з його портретом та текстом останньої SMS. Про таких, як сама, Ганна Дерев’янко каже — "жінки зі сталі".
Це шоста історія із циклу матеріалів присвяченого нашій незалежності.
Читайте також: Історія п'ята — Фронт і тил: черкащанка виховує чотирьох дітей та допомагає чоловіку на передовій
Олександр Дерев’янко з позивним "Адамс" загинув у квітні в Маріуполі. Йому було 24 роки. Мати здала аналіз ДНК та нині чекає тіло свого воїна.
Він ніколи не міг зробити мені сюрприз
Олександр, розповіла пані Ганна, з дитинства був самостійним і вчився долати труднощі.
"Він завжди казав мені: «Я сам!». Коли падав, я чекала, поки він підніметься. Він підіймався, піджимав губи і намагався стриматися, щоб не заплакати. Я питала: «Я ж казала не бігти?» — «Казала». — «А ти що робив?» — «Біг. Упав» І вже коли я казала: «Ну ходи, пожалію» і обіймала його, лише тоді він плакав», — пригадала жінка.
Нині пані Ганна говорить українською, хоча, пояснила, майже все життя спілкувалася російською. Із сином, додала, читали одне одного "між рядків".
"У нас був тісний зв'язок — на емоційному, духовному і навіть на фізичному рівнях. Він ніколи не міг зробити мені сюрприз. Ніколи не міг приїхати так, щоб я не відчувала цього. Він доїжджає до Черкас, а я йому пишу повідомлення: «Ти де?». Потім приходить і каже: «Мам, ну чому воно так? Я ж хотів тобі сюрприз зробити». Як тільки він виїжджав на черкаську дамбу, я вже відчувала, що він десь поряд".
Останні два роки Олександр жив у Маріуполі. Звідти, переповіла Ганна, встиг вислати їй деякі своєї речі, які тепер жінка береже як згадку. Серед них — і футболки та дитячі малюнки з табору "Азовець", де він був виховником — працював із дітьми.
Читайте також: Історія четверта – Замість зброї — мегафон: у Черкасах мовознавець віршами "лікує" від суржику
Я померла в Маріуполі разом із ним
Відчувала і всі травми сина:
"Він займався спортом, різними видами — ММА, джиу-джитсу, бокс, бойове самбо. Не пускав мене на жоден свій бій. Але кожен цей бій, кожну його травму я відчувала на собі. Наприклад, коли він ламав руку — в мене боліла рука", — пояснила вона.
Читайте також: Третя історія — Збирають гроші на дрон для ЗСУ: у Черкасах шестикласники продають патріотичні браслети
Як загинув син, зі слів жінки, вона теж відчула:
"Я померла в Маріуполі разом із ним. Нині я намагаюся навчитися жити, навчитися дихати наново. Бо я йому пообіцяла. Він загинув за кожного з нас. Він хотів, щоб ми тут, на Черкащині, були в безпеці, щоб сюди не прийшов ворог, щоб ми не були в окупації, щоб над нами не знущалися".
Мам, це як гра на виживання
Приблизно з 1 березня спілкування з сином обмежувалося короткими дзвінками, розповіла Ганна Дерев'янко. Дзвонили хлопці з чого доведеться, який телефон до рук потрапив і ловив зв'язок:
"Я ці дзвінки називала «30 секунд». За ці 30 секунд він мені казав «Мам, я живий». До мене у нього була два питання: чи хлопці втримали Київ і чи в нас усе в порядку, чи не дійшли до нас вороги, чи ми не в окупації. Уже під час другого такого дзвінка я просто прозвітувала перед ним: Київ стоїть, я в порядку".
Читайте також: Історія друга — Попри біль встає і йде: історія Сокола, який лікується у Черкасах
Останнє спілкування з сином, додала жінка, було через SMS. Телефонного зв'язку вже тоді не було, бо це вже була "Азовсталь".
Найдовша розмова, зазначила пані Ганна, була в той день, коли впала російська бомба на драмтеатр у Маріуполі:
"У той день він подзвонив мені і ми говорили довше, ніж зазвичай. Він мені тоді сказав: «Мам, це як гра на виживання». У нього був дуже пригнічений голос і я відчула його стан. У драмтеатрі загинуло багато людей, дітей, і наші діти бачили це на власні очі, бачили ці тіла. Вони не могли кожне тіло забрати з вулиці, не могли розкопати всіх і допомогти всім. Вони віддавали людям свою їжу, робили все, щоб їх захистити. Взагалі там атмосфера була дуже гнітюча: коли кожні десять хвилин падають бомби і гине наступне і наступна людина, це психологічно дуже важко".
Моя сила в "Азові"
На питання, що допомагає триматися, у чому її сила, "мама Адамс", як називають жінку побратими сина, відповідає — у "Азові". Усім був "Азов" і для самого Олександра.
"Саша пішов у полк «Азов» майже два роки тому, підписав контракт. Інакше і не могло бути: спочатку він був у юнацькому корпусі, потім — у Національному корпусі, далі — у Києві у Нацдружинах. 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна, він був у Маріуполі, де дислокувався полк, на робочому місці. У полку — всі його друзі, як він казав — брати. І це дійсно брати, хлопці, які попри те, що можуть загинути, завжди прикривали і рятували один одного. І найскладніше для них — це втрачати друзів, коли вони гинуть на твоїх очах".
Допомагаючи побратимам, загинув і "Адамс", додала пані Ганна:
"Він загинув під час бойового завдання. Виїхав із «Азовсталі» допомагати виходити хлопцям з оточення. Був обстріл і він загинув", — пояснила жінка.
Коли син виїжджав на завдання, зазначила жінка, вона теж відчувала:
"Є мами такі як я, які все відчували. Мені не можна було збрехати. Я завжди знала, коли він у небезпеці. І коли виїжджав на якісь завдання — теж".
Читайте також: Історія перша — Розвіяли прах у Холодному Яру: спогади про "Історика" — Павла Наконечного
Нині ж "Азов" став сім'єю і для неї, а всі азовці стали її дітьми, зазначила пані Ганна.
"Це сім'я. Ми підтримуємо один одного, намагаємося групуватися, одна одну підтримувати. Багато хто втратив дітей, і ті, хто зараз у полоні, теж наші діти. Ми їх чекаємо", — пояснила вона.
Нині Ганну підтримує Оксана Коцуконь. Її 22-річний син із позивним "Арс" теж служив у "Азові" та загинув у Маріуполі. Мами тримаються одна за одну та навіть мають спільні згадки про дітей — тату з їхніми портретами та словами з останніх SMS.
Якщо він захоче, я стану йому мамою
Олександр загинув 3 квітня. Однак жінка до цього часу достеменно не знає, де тіло її сина і чи взагалі його вивезли. Попередньо вона думає, що він у морзі в Києві.
"На пізнання були його друзі, мене туди не пустили. Нині є чекаю на результати ДНК-тесту", — розповіла вона.
Тіла воїнів зі слів жінки, повертаються у жахливому стані:
"Деякі з них ще під завалами, російська сторона не хоче їх навіть діставати, на таку роботу наймають маріупольців, за їжу. Договори про передачу тіл постійно зриваються, але частину все ж вдалося повернути. Рашисти є рашисти: коли вони повертають тіла, то сміються: «Нащо вам треба це сміття?». Це для нас наші бійці герої, а для них — сміття. Особливо полк «Азов». Азовці рідко повертаються з полону, для них він гірше смерті. Саме їх найбільше катують та планують судити у тих клітках у Маріуполі. Патріоти, офіційні військові, які захищали свою державу — для них це якісь звірі. Тому ми і кричимо й просимо кричати весь світ, щоб повернути їх додому".
Дуже важливо, щоб про наших воїнів пам'ятали, зазначила Ганна Дерев'янко.
"Це дуже боляче — втрачати: синів, чоловіків, батьків, братів. Кожен переживає це по-своєму. Але це ніколи не пройде, це біль на все життя, який ніколи не стане меншим. Але потрібно навчитися жити з цим болем і зробити все, щоб про них пам'ятали якомога довше. Я маю бути сталевою. Я маю жити далі, заслужити називатися «мамою Адамс». Бо моя дитина була сталевою і я не маю права бути не такою. Інакше він мене не пробачить із неба", — розповіла вона.
Головне нині — повернути вцілілих воїнів додому. Особливо, зазначила жінка, це важливо після теракту в Оленівки.
"Я чекаю з полону побратима Саші. Він сирота. Якщо він після повернення захоче, щоб я стала його мамою, я це зроблю. Бо вони всі мої діти", — додала вона.
Що відомо
- Під час вибуху в ніч проти 29 липня, який пролунав на території колишньої виправної колонії в смт Оленівка на тимчасово окупованій території Донецької області, була знищена будівля, де утримували українських військовополонених. За даними росіян, загинуло понад 50 українських захисників, кількість поранених невідома. За даними Офісу генпрокурора України, поранення дістали 130 людей. Міжнародні експерти вважають, що вибух могла спричинити російська термобарична зброя.
- За словами уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, Україна розпочала процедуру повернення тіл загиблих українських військовополонених в Оленівці Донецької області.
- Україна вимагає від РФ надати списки загиблих і поранених в Оленівці українських військових.
- За попередніми висновками міжнародних експертів, причиною вибуху в колонії в Оленівці, де утримувалися українські військовополонені, могла стати термобарична зброя.
Дивіться нас на YouTube: найцікавіші новини Черкащини та України
Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України