30 років зі своїх 70-ти Олександр Лукашенко пробув на посаді президента Республіки Білорусь. 26 січня на чергових виборах, які він пообіцяв провести як "свято, а не американське шоу", Лукашенко планує переобратися всьоме. Хоча в нього є чотири конкуренти, білоруське ЦВК вже прогнозує очільнику Білорусі безсумнівну перемогу. В МЗС України заявили, що Київ не визнаватиме Лукашенка президентом після цих виборів.
Минулі вибори, у 2020-му, Лукашенко виграв за підрахунками ЦВК, однак ці результати не визнає частина західних країн, опозиція й тисячі білорусів, які тоді на вулицях оскаржували його перемогу. Навіщо керівнику Білорусі проводити чергові вибори, скоріш за все, формальні — пояснює Суспільне.
Взимку — спокійніше
Білоруська опозиційна лідерка Світлана Тихановська, яка очолює уряд в екзилі та за альтернативним підрахунком голосів перемогла у 2020-му, називає оголошені вибори "фарсом". Вона, як і декілька сотень тисяч білорусів, була змушена виїхати з країни після того, як силовики розігнали протести проти фальсифікацій на минулих перегонах.
Вибори 2025-го відбудуться на тлі розміщення в країні російської ядерної зброї, спільних військових навчань збройних сил Білорусі та РФ, масштабних тренувань міліціонерів, посилення арештів (але також, і амністії увʼязнених), нових санкцій та антивоєнного консенсусу в країні — і серед прихильників влади, і серед її критиків.
На виборах не зможуть проголосувати білоруси, що виїхали з країни — закордонних дільниць не передбачено. Також, ймовірно, на них не буде частини західних спостерігачів (білоруська влада вже, наприклад, відмовила в цьому ОБСЄ).
"Все це — спецоперація Лукашенка призначити себе на узурповану посаду президента. Неможливо казати про вибори, коли є тисячі політвʼязнів, коли ліквідовані опозиційні партії, незалежні осередки масової інформації, коли в країні атмосфера терору", — говорить Павло Латушко, представник Об'єднаного перехідного кабінету Білорусі.
Ці вибори мали відбутися впродовж року, врешті їх призначили на 26 січня. Латушко припускає, так зробили через страх Лукашенка перед ймовірними протестами — мовляв, взимку їх, потенційно складніше проводити.
Ярослав Чорногор, директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма", вважає, протестний потенціал білорусів, порівняно з 2020-м істотно менший — значна частина громадян виїхала з країни, ще частина зневірилась в опозиції. Попри це, у листопаді в Білорусі провели навчання міліції, яка тренувалася блокувати "спроби втягнення громадян до протиправних дій".
Валерій Карбалевич, політичний оглядач білоруської редакції "Радіо Свобода", відмічає і те, що напередодні виборів посилилися репресії та їх поширили на нові категорії: "Наприклад, уряд ухвалив постанову, що родина вважається соціально небезпечною, якщо хоча б одного з її членів притягали до відповідальності через участь у протестах. Що таке соціально небезпечна сімʼя? Це та, у якій дітей можуть забрати від батьків і відправити у дитячий будинок".
Міжнародні аспекти
Однією з основних причин бажання Лукашенка переобратися Карбалевич називає його спробу поновити легітимність перед Заходом: "2020-й показав, що Лукашенко утримує владу силою. Він хоче довести, що, мовляв, тепер мене обере білоруський народ і захід буде змушений мене визнати. І водночас делегітимізувати Світлану Тихановську, яка оголосила себе демократичною лідеркою Білорусі".
Легітимність потрібна, зокрема, й для потенційного послаблення санкцій, під якими вже перебувають майже 300 фізичних і 40 юридичних осіб з Білорусі (за кілька тижнів до виборів, Євросоюз запровадив черговий санкційний пакет проти білоруських посадовців та бізнесменів).
Для потенційного послаблення санкцій, до слова, Лукашенко запустив ще один процес — попри посилення арештів в країні, влітку минулого року самопроголошений глава Білорусі підписав закон про амністію. Відтоді помилував 227 людей. "Він хоче підготувати ґрунт, щоб коли будуть результати виборів, європейські й американські дипломати, хай і не найвищого рівня, можливо, повернулися, що має показати: з ним рахуються у світі", — каже Ярослав Чорногор.
Але, як відзначає The New York Times, при цьому Лукашенко не відпускає найвідоміших лідерів протестів 2020-го, як-от Марію КолесніковуБілоруська опозиціонерка, соратниця Тихановської. 7 вересня 2020-го її викрали силовики в центрі Мінська та вивезли до кордону з Україною, намагаючись депортувати з країни. У вересні 2021 року суд засудив Колеснікову до 11 років позбавлення волі або Віктора БабарикаКолишній голова "Белгазпромбанку". Його заарештували у червні 2020 року, коли банкір намагався зареєструватися кандидатом на виборах. Загалом, нині у Білорусі за підрахунками правозахисного центру "Вясна" ще 1258 людей є політвʼязнями.
"Якщо Лукашенко випустить когось із лідерів протестів, це може збурити білоруську опозицію за кордоном. Але він цього не робить, бо йому й так безпечно. Тихановська їздить по заходах, фотографується з політичними діячами, та шкоди для режиму це не несе. Якщо Лукашенко відчує загрозу, може застосовувати й інші засоби по її дискредитації. Її чоловікСергій Тихановський — білоруський блогер. ЦВК Білорусі відмовила йому в реєстрації на виборах 2020 року. Замість нього кандидатом в президенти зареєструвалася його дружина — Світлана. 14 грудня 2021 року Тихановського засудили до 18 років колонії суворого режиму — у нього в руках", — говорить Чорногор.
Ще один міжнародний аспект інтересу для Лукашенка отримати легітимність, за словами опитаних Суспільним експертів, — участь у переговорах між Україною та РФ. Очільник Білорусі часто говорить про це та наголошує, що без його країни таких перемовин бути не може, бо вони, мовляв, зачіпають і її інтереси.
"Найбільша мрія Лукашенка — бути посередником, що є нереалістичним сценарієм після того, як він надав територію Білорусі для агресії РФ. Другий варіант — він готовий сісти поруч з Путіним, бо й у цьому контексті його будуть розглядати як партнера на переговорах", — пояснює Латушко.
Яка підтримка у Лукашенка і решти кандидатів
Валерій Карбалевич зазначає, що на цих виборах Лукашенко йде з умовною програмою: "без мене було б гірше". Наскільки вона дієва — невідомо, бо рейтингів підтримки кандидатів в Білорусі не проводять. За даними ЦВК, за Лукашенко віддали підписи 2,5 млн людей, тоді як підтримка жодного з його опонентів не перевищила 135 тисяч. Йдеться про лідерів трьох провладних партій — Олега Гайдукевича (ЛДПБ), Сергія Сиранкова (КПУ) та Олександра Хижняка (Республіканська партія праці і справедливості) і підприємницю Ганну Канопацьку.
"Білоруське суспільство звикло, що на виборах є кілька конкурентів. Тому ставити у список одного Лукашенка трохи незвично. От кандидатів і відібрали. Тут є певна копія російських виборів, в яких Путіну так само “опонували” лідери провладних політичних партій", — каже Карбалевич.
З-поміж опонентів Лукашенка він вирізняє лишень Ганну Канопацьку. За його словами, їй відвели роль умовного представника опозиції. До 2019 року Канопацька була членкинею опозиційної Обʼєднаної громадянської партії, виступала за розірвання союзу з Росією, критикувала Євразійський союз. У 2020-му вона балотувалась, але отримала трохи більше за 1,5% голосів (за даними ЦВК). Нині Канопацька критикує продемократичні сили, Тихановську та інших політиків в еміграції.
"З програмою, яку вона надрукувала, її складно представити як опозиціонерку — там радше загальні лозунги за все хороше проти всього поганого. Хоча вона закликає помʼякшити покарання по політичних статтях. Не зупинити репресії, а просто помʼякшити. Ось така зараз опозиційність у білоруських умовах", — каже Карбалевич.
"Такого спротиву, як у 2020-му, не буде. Тоді до виборів допустили Тихановську з розрахунку, що вона нічого з себе не представляє як політична діячка. Але прорахувалися. Тому на цих виборах немає ніякої альтернативи Лукашенку", — говорить Ярослав Чорногор.