Перейти до основного змісту

Ритуали як опора, шанс на відновлення. Психологи — про святкування під час війни

Новорічна іллюмінація у центрі Харкова, 11 грудня 2024 року. Суспільне Харків/Євген Гертнер

"Із новорічного настрою поки тільки око, яке сіпається у такт гірлянді", — жартують у мемах під кінець року. Святкувати під час війни й відчувати провину? Може, не ставити ялинку, а переказати кошти армії. Що робити тим, у кого настрій і так не новорічний? Суспільне запитало у психологів, яку вагу мають відзначення Різдва й Нового року під час повномасштабного вторгнення.

Усі фахівці, із ким ми радилися, висловилися за святкування. Хтось із психологів акцентує на тому, що щорічні ритуали дають відчуття контролю та стабільності в час, коли важко щось планувати. А деякі експерти наголошують, що відзначати Різдво та Новий рік — це про збереження традицій, про відчуття належності до спільноти. Підкреслювали й те, що витримувати багато горя без перепочинку і дозволу собі розслабитися — шкідливо для психіки.

Навіщо свята нашій психіці

"Мабуть, за ці роки кожен з українців ставив собі запитання: чи варто святкувати свята під час війни? Чи доречно це? Чи буде це проявом незламності внутрішнього духу, чи, навпаки, відсутності емпатії до тих, хто зараз переживає найскладніші періоди? Такі рішення переважно даються важко, супроводжуються сумнівами та почуттям вини", — говорить Ольга Пристай, докторка філософії в галузі психології, психологиня у клієнт-центрованому підході.

Вона наголошує, по-перше, що відзначання свят виступає опорою у хаотичний час. Це певна визначеність і сталість. "Одна з функцій традицій як таких — можливість спертись на них, зайти на відому і сталу територію. В умовах війни це велика цінність — мати свою зону впливу, контролю і відповідальності".

По-друге, як каже Ольга, традиційне святкування Різдва дає відчуття приналежності до свого народу, його культури та історії. Це підсилює ідентичність, що формувалась і перебула століття боротьби за незалежність.

Нарешті, свята нагадують людям про плинність часу і циклічність життя. Вони дають можливість усвідомити, що минув цілий рік, подумати про те, що було за цей рік, як змінилася людина і що наступного року хотілося б залишити у житті, а що — змінити.

Психотерапевтка Дарія Багмєт теж розповіла Суспільному про функцію свят як контролювання: "Наша психіка архаїчна. Для підтримки почуття безпеки та контролю їй важливо спиратися на певні традиції й ритуали, якими і є святкування. Це допомагає підтримати відчуття нормальності за таких ненормальних часів".

Дарія додає: якщо святкування відбувається в родині або з друзями, це також може стати — за умови хороших стосунків з родиною — моментом єднання, спільного проживання невизначеності й тривоги. Так людина зможе задовольнити потребу в підтримці, прийнятті, бути почутою — отже, й відчути полегшення. Проте експертка застерігає: якщо ваші родинні стосунки токсичні, можливо, краще вберегти себе від спільної зустрічі свят.

Українці святкують, щоб зберегти свою ідентичність, щоб показати ворогу, що життя перемагає навіть у найважчих умовах — коментує Суспільному Еліна Антонова — лікарка, психологиня, психотерапевтка.

Вона цитує Віктора ФранклаАвстрійський психіатр, психотерапевт і філософ єврейського походження; пережив концтабір і описав свій досвід у праці "Людина в пошуках справжнього сенсу": "У людини можна відібрати все, окрім одного: останньої з людських свобод — обирати своє ставлення до будь-яких обставин, обирати свій шлях".

За її словами, свята — це міст між минулим, теперішнім і майбутнім. Через них дорослі передають дітям і близьким віру в те, що світло переможе темряву, що любов сильніша за ненависть, а життя сильніше за війну.

"Україна показала світу неймовірну стійкість і віру. Нехай ця віра відображається у кожному вашому святі, у кожному моменті, який ви створюєте для себе і близьких. Це не лише спосіб вижити, але й спосіб перемогти", — каже експертка.

Продовжує міркування колег психологиня Мая Плющева. Вона говорить в коментарі Суспільному: свято — це про Життя, тоді як війна — про Смерть. Тож святкування під час війни — "це про утримання себе в парадигмі вітальності, у підтримці життя, наголошенні на тому, що воно сильніше за смерть і завжди перемагає її".

Про свято як змогу планування та опору для дітей міркувала для Суспільного і психологиня Ольга Нікітіна: "Святкування посилює сталість життя. Ідеться про планування — що в час війни можна планувати й щось добре. Це опора для дітей, передання їм звичаю українських родинних свят. Вони знатимуть, що в нас є своя мова, традиції, ритуальності". До того ж під час бойових дій дорослі, святкуючи, показують дітям взірець, як переживати труднощі, каже спеціалістка.

Чому ще потрібно святкувати, додає Ольга Нікітіна, — бо важливо давати собі шанс на відновлення. Для захисників на фронті Різдво і Новий рік — це можливість з побратимами обговорити не тільки війну, а й святкування, вважає психологиня.

Якщо людині не до свят

На думку Дарії Багмєт, якщо людина переживає горе або певні інші складні процеси й не відчуває потреби святкувати, змушувати себе не варто, це не буде в задоволення, говорить психотерапевтка:

"Важливо тут дозволити собі відчувати те, що є, і не прикрашати реальність, бо вона і правда непроста. Але, якщо на це є ресурс, пошукати для себе якийсь маленький символічний ритуал, індивідуальний формат, який допоможе пережити це свято. Можливо, це тихий вечір або традиційна страва — якась дрібничка".

Святкування може бути болючим для людей, які горюють. Бо саме в такі моменти психіка особливо фіксує, що, наприклад, раніше близька людина була поруч і ви розділяли свята разом, а тепер це не так.

"Важливо однією рукою триматися за те, що життя триває і тепер воно дійсно буде таке, а іншою — триматися за пам’ять і в такі дні зокрема вшановувати пам’ять того важливого, хто більше не з нами. Можливо, придумати якийсь ритуал — запалити свічку тощо", — каже Дарія Багмєт.

Спеціалістка запевняє — не варто вдавати, що нічого не сталося, щоб, наприклад, інші члени родини не засмучувалися. Саме спільність з іншими дорогими людьми може допомагати пережити горе.

Що робити з хейтом чи провиною

Дарія Багмєт зазначає: якщо хтось засуджує святкування як нераціональну, недоречну нині витрату грошей — це може бути певним психологічним захистом з боку людини: "Схоже, за цим стоїть багато болю, такі люди якось по-особливому співчувають. Та життя одне, воно тільки таке, інакшого не буде". Українцям треба придумати, як бігти цей марафон. Вони мають бути відповідальними за те, щоб знаходити ресурс і справлятися, дискутує психотерапевтка про суспільний осуд.

"Якщо святкування вас тішить і наповнює — чудово, цим варто скористатися. Якщо більше напружує, виштовхує в почуття провини — окей, можна цього не робити, але знайти альтернативний спосіб підтримувати себе", — говорить Дарія.

Фахівчиня рекомендує: можна придумати та виконати якийсь жест, аби віддати належне і підтримати тих, хто не може відсвяткувати за святковим столом. Наприклад, задонатити частину від витрат на святковий стіл чи подарунки близьким.

"Багато людей досі перебувають у стані очікування, замороження, відкладаючи життя на потім і не відчуваючи плину днів", — додає Ольга Пристай. На її думку, варто пам'ятати, що свято — це не завжди гучна вечірка, іноді це час наповнений тихою радістю і вдячністю за можливість обійняти рідних і прожити ще один день.

Приєднуючись до міркувань про "неналежно" витрачені кошти, Ольга Нікітіна не бачить надлишку у ялинках, іграшках чи подарунках рідним: "Якщо йдеться про переспрямування коштів зі святкового декору на ЗСУ, моя думка, традиція — це не про надмірність, а про атрибуцію свята".

Еліна Антонова роз’яснює, що почуття провини на свята природне, адже емпатія — це те, що робить нас людьми. Щоб упоратися з почуттям провини, Еліна радить спробувати:

  • розділяти радість і біль. Пам’ятати, що в житті завжди є місце для обох сторін;
  • дозволити собі бути людиною. "Відчувати радість — це природно. Ми святкуємо не тому, що забули про біль, а тому, що любимо життя і віримо у майбутнє".
  • створювати добрі традиції. Окрім радощів, свята можна частково присвятити пам’яті про тих, кого вже немає поруч: запалити свічку, промовити теплі слова;
  • підтримувати інших, наприклад, долучившись до благодійних ініціатив;
  • нагадувати собі про мету. Радість — це акт опору українців, вважає психологиня.
Топ дня
Вибір редакції