Українська хустка – важлива частина традиційного вбрання. Як розповідають етнологи, у кожному регіоні країні були різні види хусток, а також відрізнялись і способи їх в'язання.
"Першими хустки почали носити жінки із сумнівною репутацією. Тобто, якщо зараз ми говоримо про те, що хустка – це ознака людини, яка з покритою головою, чи до храму вбирає, то раніше порядній жінці в голову не приходило до храму надіти хустку. Виключно намітку", – розповідає директор Центру фольклору та етнографії у Києві Володимир Щибря.
За його словами, довгий рушникоподібний головний убір фіксується в різних джерелах ще за часів Київської Русі.
Згодом хустки носили одружені жінки, аби чоловіки не плуталися щодо їхнього сімейного статусу.
Хустки носили по-різному: кожен регіон мав різні, свої специфічні особливості. Хустку, яка походить з Гуцульщини, зав’язували у вузли - "гущі".
"Ще є хустка з конопляних та вовняних ниток. Старовіцька хустка називається. Це Коломийський район, Івано-Франківської області. Вона прямокутна, не квадратна, складалася ось таким чином і тоді вже пов'язувалася ззаду. І ззаду такі два роги, як казали в народі, залишалися на цій хустці", – розповідає Щибря.
Хустки носили й чоловіки. Наприклад, на Гуцульщині в Косівському районі на весіллі молодий мав носити цю хустку у себе на плечах. А для того, щоб купити хоча б одну таку хустку, треба було працювати майже півтора місяця.