8 грудня сирійська опозиція увійшла до Дамаска і проголосила падіння режиму Башара Асада. Кремлівські медіа повідомили, що він втік до Москви, де отримав притулок. Це — кінець понад півстолітнього правління родини Асадів (до Башара Сирією керував його батько Хафез), і важливий етап громадянської війни, яка розпочалася в країні у 2011-му. Чому саме впав режим Асада, як сирійці можуть скористатися цим, що буде відбуватися з Сирією далі та як все це може вплинути на сусідні з нею країни — розповідає Суспільне.
Як і чому впав режим Асада
"Після 50 років гноблення під правлінням "Баас" (партія, яку представляв Башар Асад та його батько, — ред.) і 13 років злочинів, тиранії [...] ми оголошуємо кінець темного періоду та початок нової ери для Сирії", — заявило угруповання Хаят Тахрір аш-Шам, увійшовши зранку 8 грудня у Дамаск. Це стало кульмінацією двотижневого наступу повстанців на урядові сили.
У 2020-му сторони конфлікту в Сирії домовилися про припинення вогню. Тоді урядові війська завдяки підтримці Росії, Ірану та союзників з ліванської "Хезболли" контролювали близько 70% території країни. Та наприкінці листопада сирійська опозиція пішла у наступ. Першою великою перемогою для них стало взяття Алеппо — другого найбільшого міста в Сирії. Далі були Хаму, Хомс та Даруу (з якої почалася "арабська весна"Йдеться про країни Близького сходу, де з 2011 року прокотилися протести, на яких вимагали демократичних змін. Подекуди ці протести поклали початок війнам, як-от в Сирії 2011 року в Сирії — ред.), та вʼязниця біля міста Саєдная, звідки повстанці випустили усіх утримуваних. Саєдная роками була символом правління Асада — там здебільшого утримували політвʼязнів. За даними Amnesty International, лишень за перші роки там закатували до 13 тисяч людей.
Врешті, 8 грудня, повстанці захопили столицю — Дамаск, і повідомили про повалення режиму Асада.
Поки вони наближалися до Дамаска, настрій у столиці можна було описати радше як паніку. У центрі міста утворилися затори, люди бігали у пошуках запасів їжі, стояли у чергах, щоб зняти гроші. Але вже недільного ранку ситуація змінилася: місцеві скандували: "Сирія наша, а не Асадів". На світанковій молитві мечеті Дамаску відтворювали релігійні пісні, які зазвичай співають лише на святкові події. Коаліція повстанців закликала сирійців, які залишили батьківщину, "повернутися у вільну Сирію".
Для Франчески Боррі, італійської журналістки, військової кореспондентки, яка понад 10 років висвітлює події в Сирії, падіння Асада не стало несподіванкою, ділиться вона з Суспільним: "Режим Асада падає щонайменше з 2011 року, з початку революції (йдеться про події "арабської весни", — ред.) і особливо деградував в останні роки. Асад був при владі лише тому, що "Хезболла" підтримувала його на землі, а Росія зі своїми військово-повітряними силами — у повітрі. Асад не мав влади, хіба — невелике коло друзів".
Деградація режиму була як політичною, так і соціальною, і економічною. За даними ООН, понад 90% сирійців знаходяться за межею бідності, державні субсидії в країні скорочені. "А Асад тим часом був зайнятий торгівлею наркотиками, зокрема амфетаміномКерувала цим процесом у Сирії елітна 4-та дивізія (під командуванням брата Башара Асада, Махера). Як свідчать розслідування, режим Асада покривав злочинні схеми торгівлі наркотиками, обіг якого становить 25% ВВП Сирії", — говорить Боррі.
На цьому тлі Асад ще й почав втрачати підтримку союзників. Економіка Росії виснажена війною в Україні, Іран та його угруповання, які підтримували Асада у Сирії, постраждали від війни з Ізраїлем. "Москва та Тегеран — головні прихильники Асада, не змогли або не захотіли зупинити повстанців, адже обоє застрягли у власних конфліктах", — пише Financial Times.
До того ж, сирійські збройні сили на момент активізації повстанців виглядали погано скоординованими. "Операцію повстанців недооцінили. Судячи з деяких переговорів, початковий наступ мав відбутися в жовтні, але його зупинила Туреччина. Цього разу рішення ймовірно не узгоджували з Анкарою, принаймні протягом перших трьох днів. Падіння Асада — це суміш корупції, невдалого командування і контролю — армія не була готова до наступу Хаят Тахрір аш-Шам", — пояснює у розмові з Суспільним Павел Войцік, дослідник тероризму у Центральній та Південно-Східній Азії.
"Наступ повстанців не був непоміченим, адже угруповання Хаят Тахрір аш-Шам реорганізовувалося з 2016 року, після падіння АлеппоУ 2016-му після тривалих боїв урядові війська прорвали облогу опозиційних сил на північний захід від Алеппо. Врешті місто опинилося під контролем військ Асада. Але 29 листопада 2024-го повстанці його відбили", — додає Франческа Боррі. На її думку, ймовірно, повстанці та Асад могли укласти певну угоду про передачу влади, адже ця операція пройшла зі значно меншою кількістю жертв з огляду на "жорстокість війни минулих років".
Що тепер буде відбуватися в країні
Після втечі Асада зі столиці, у ній лишився премʼєр-міністр Мухаммад Газі аль-Джалалі. Він наголосив, що буде співпрацювати з будь-якою владою, яку підтримує сирійський народ. Повстанці погодилися, що головні державні інституції до початку офіційної передачі влади залишаться під контролем аль-Джалалі. В інтерв'ю Al Arabiya лідер повстанців — Абу Мохаммед аль-Джулані, сказав, що доніс до аль-Джалалі, що Сирія повинна провести вільні вибори.
Передбачити, чи відбудуться вони і як загалом поводитимуться представники Хаят Тахрір аш-Шам на чолі країни — складно. Робити певні висновки можна по тому, як угруповання упродовж шести років керувало північно-західною сирійською провінцією Ідліб. З одно боку, намагалося відійти від асоціацій з Аль-Каїдою (з якої у свій час вийшов Хаят Тахрір аш-Шам) і позиціонувати себе як поміркованіший ісламський рух. З іншого боку, ООН документувало зловживання владою на контрольованих повстанцями територіях Сирії.
"Поки не так просто зрозуміти, що являє собою Хаят Тахрір аш-Шам сьогодні. Аналітики, які вивчали це угруповання, схоже, вірять, що воно трансформувалося з джихадистської групи в націоналістичний рух. Це схоже на зміни "Талібану" в Афганістані. Таліби також борються з терористичними загонами, зокрема з ІДІЛ, в обмін на те, що міжнародна спільнота визнає їхню владу", — каже Франческа Боррі.
Financial Times відзначає ще один момент, який складно передбачити — як саме будуть ділити владу інші повстанські угруповання, адже їх у Сирії — ціла мозаїка. Головні з них — створена у 2017 році Сирійська національна армія, яка об’єднує десятки фракцій з різними ідеологіями, та Сирійські демократичні сили — коаліція переважно курдських бойовиків разом з арабами та іншими етнічними групами, яка діє під керівництвом курдських Загонів народної оборони. Деякі з них раніше ворогували між собою.
Боррі зазначає, що зараз у Сирії є певна ейфорія. "Ми не бачимо, що сирійці масово тікають з країни. Християни не тікають. Світські сирійці не тікають так, як свого часу світські афганці залишали свою країну після приходу до влади талібів. Та маємо зачекати, і побачити, як сирійці реагують на Хаят Тахрір аш-Шам". Водночас як зауважує сирійський аналітик Малік аль-Абде, "це почуття ейфорії та гордості затьмарене відчуттям можливого насильства". При цьому він визнає: нинішнє повстання, схоже, було чітко скоординовано між Хаят Тахрір аш-Шам та іншими угрупованнями, які розробили "контрольований план знищення" режиму Асада.
Хто буде відбудовувати Сирію
Інше важливе питання: як нова влада буде відновлювати економіку, що знищена роками війни. За підрахунками економічного консультанта Центру досліджень Джусура Халіда Аль Теркаві, на це за найкращих умов піде сім-вісім років. "Якщо політичні умови будуть сприятливими і ми зможемо стабілізувати державні інститути, десять років роботи можуть повернути економіку на набагато кращий рівень, ніж у 2011 році", — каже Аль Теркаві.
Ще один нюанс, який впливатиме на відновлення Сирії — фрагментованість її території, яка перебувала під контролем різних сил упродовж війни. А ще — складні і водночас економічно важливі регіони. Наприклад, не до кінця зрозуміло, що зараз відбуватиметься з муніципалітетом Дейр-ез-Зор на сході Сирії, який є ключовим через поклади газу та нафти. Ця територія контролюється Сирійськими демократичними силами, де домінує курдське ополчення. Їх підтримує США, але Туреччина вважає загрозою національній безпеці.
Суттєвим фактором відновлення Сирії буде й те, як Хаят Тахрір аш-Шам буде сприймати міжнародна спільнота. Наприклад, ООН та окремі країни, як-от США вважають угруповання терористичним. Водночас президент Джо Байден вже заявив, що США співпрацюватимуть із сирійцями в межах процедури з переходу влади, яким опікуватиметься ООН.
На думку Франчески Боррі, Сирії варто очікувати допомоги насамперед від регіональних гравців, як-от Саудівської Аравії та Обʼєднаних Арабських Еміратів: "ОАЕ першими відкрили посольство в Дамаску у 2018 році. У 2022-му Асад поїхав до Абу-Дабі, а у 2023 році його знову прийняли до Ліги арабських держав під час саміту в Джидді. Тож очікую, Емірати також будуть у передовій позиції щодо відбудови Сирії. Реконструкція — це бізнес".
Чиї інтереси перетинаються у повоєнній Сирії
Президент США Джо Байден назвав падіння Асада "актом справедливості" та "історичною можливістю для багатостраждального народу Сирії".
Для Росії падіння Асада може означати "скорочення здатності демонструвати владу в регіоні, а, отже — претензій бути великою державою", вважає Р. Кларк Купер, старший науковий співробітник Scowcroft Middle East Security Initiative. За його словами, Росія може втратити у Сирії військово-морську базу, а також авіабазу. Це, на думку Купера, позбавить Москву важелів впливу у цій частині Середземномор’я. В ГУР уже повідомили, що російська армія виводить бойові кораблі з бази у місті Тартус та перекидає залишки озброєнь та військової техніки з авіабази у Хмемімі.
Іран — один з головних союзників режиму Башара Асада — розглядав Сирію як поле для розширення регіонального впливу, якого він прагнув досягти через проксі угруповання, зокрема "Хезболлу". Однак усе змінилося минулого року, коли Ізраїль у відповідь на напад 7 жовтня почав знищувати верхівку підтримуваних Іраном угруповань ХАМАС і "Хезболли". Ослаблена "Хезболла" залишила Сирію. Тріта Парсі, виконавчий віцепрезидент Інституту Квінсі у Вашингтоні, вважає: втрата Сирії буде “великим ударом" для Ірану. "Іранці вклали в Сирію значні інвестиції. Це був важливий наземний міст до Лівану. А союз іранців з режимом Асада тривав протягом всієї історії Ісламської республікиЙдеться про Іран з часів ісламської революції у 1979-му".
Наразі Іран у складній ситуації, як би не розгорталися події, додає Парсі: "Якщо Іран втратить занадто багато позицій у регіоні, чи буде він достатньо сильним, щоб вести переговори (з адміністрацією Трампа, — ред.)? Але якщо він спробує зберегти якомога більшу частину позицій, чи не ризикує ескалацією такого рівня, коли дипломатія стане неможливою? Поки вони добре тримають баланс".
Премʼєр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу за кілька годин після того, як повстанці захопили Дамаск, приїхав на кордон із Сирією, де наголосив, що, мовляв, режим Асада впав саме завдяки ударам Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ — ред) по цілях Ірану й "Хезболли" у Сирії. Також він оголосив про вхід ЦАХАЛ у "буферну зону" на Голанських висотах, які офіційно є територією Сирії, на яку, втім претендує Ізраїль.
Франческа Боррі каже, поки складно передбачити, як складуться відносини між Ізраїлем і новою владою в Сирії: "Увага Ізраїлю все одно буде зосереджена на Палестині. Я не очікую, що Хаят Тахрір аш-Шам воюватиме за Газу, чи за Західний берег, або, навпаки — здійснюватиме терористичні атаки проти ізраїльських цілей. І це вже досягнення для Ізраїлю".
Туреччина заперечувала звʼязок з нещодавніми подіями в Сирії, однак тепер у неї є шанс використати ситуацію на свою користь, вважає Річ Аутзен, геополітичний консультант і старший науковий співробітник турецької програми Атлантичної ради:
"Туреччина є єдиною країною, яка, здається, мала виграшну стратегію щодо Сирії: протистояти Асаду, ведучи переговори з його прихильниками. Приймати біженців, підтримувати опозицію політично та військово, а також боротися із Загонами народної оборони — відгалуженням антитурецького угруповання Робітничої партії Курдистану на півночі Сирії. Тепер Анкара має неперевершений економічний, дипломатичний і військовий вплив на процес стабілізації та відновлення".
На думку Франчески Боррі, також зберігається інтрига: чи буде Сирія єдиним випадком падіння авторитарного режиму в регіоні, чи це спричинить "ефект доміно" для інших країн: "Якщо це станеться, найперший кандидат — Ірак. Там є шиїтські ополченці, але водночас там потужне громадянське суспільство. У 2019 іракці вийшли на вулиці під час другої хвилі "арабської весни", яку зупинив COVID-19 і карантин. Нещодавно я була в Іраку і бачила, що ця країна, мабуть, перебуває на межі більше, ніж інші".
"Жодна країна, окрім Туреччини, не буде прихильно дивитися на новий сирійський уряд, принаймні нині. Йорданія, Ірак, Єгипет є тими, хто точно відчує на собі зміни внаслідок подій у Сирії, але їхній ступінь поки важко визначити", — каже Павел Войцік.