Серед усіх військових кримінальних правопорушень в Кримінальному кодексі України, самовільне залишення частини (СЗЧ) до повномасштабного вторгнення Росії було найрідкіснішим видом злочину. Вже у 2022 році Офіс генерального прокурора зареєстрував більше шести тисяч таких справ. А лише за перші девʼять місяців 2024-го — у шість разів більше.
Причини самовільно покидати службу у військових різні — незадоволеність командуванням, психологічні та фізичні проблеми, страх загинути. Не кожне СЗЧ доходить до етапу кримінального провадження. І не кожне доходить до нього вчасно — справи про частину СЗЧ, з різних причин, відкривають запізно, вже коли людину важче знайти.
Адвокати, які захищають військовослужбовців у СЗЧ в судах, наголошують, що, якщо хтось досі не отримав підозру — це лише тимчасова удача, через перевантаженість такими справами суддів, прокурорів та слідчих. Але для самих військовослужбовців це створює ілюзію, що "піти в СЗЧ" — єдина можливість покинути службу без наслідків у випадку, коли немає офіційних причин для демобілізації.
Як і чому військові обирають СЗЧ, з чим стикаються після цього та що "піти в СЗЧ" означає для суспільства — у матеріалі Суспільного.
"Я не пишаюся тим, що пішов в СЗЧ"
Віктора (імʼя змінене) не одразу взяли на службу — через інвалідність внаслідок діабету його у перші дні вторгнення відмовилися записати до територіальної оборони. Тоді він звернувся в ТЦК і вже наступного дня поїхав до навчального центру.
У військовій частині йому пообіцяли, що видаватимуть інсулін. Але так не було. Інсулін різного дозування і виробників йому надсилали або дружина, або волонтери. Ліки зберігалися в сумці, а не в холодильнику. Також часто бувало, що укол інсуліну та прийом їжі не збігалися в часі. Врешті у Віктора почалася нейропатія — хвороба, яка називається "діабетична стопа"Порушення больової та температурної чутливості кінцівки, зумовлене ускладненням цукрового діабету.
— Мені виписали форму-100Первинна медична картка військового, я поїхав в госпіталь. Коли повернувся, ніхто про це не записав у журнал. Я прийшов у штаб, мені кажуть: "Ви часом не в СЗЧ?" А я навіть не знав тоді, що це таке. Мене поставили на речове забезпечення, сказали, що з усім розберуться і я поїхав до своїх хлопців. А через деякий час зрозумів, що всім приходить зарплата, а мені ні. У липні мої командири підтвердили, що я вважаюся СЗЧ по документах. Знову пообіцяли розібратися.
Віктор писав численні звернення і рапорти в стройову, у фінансовий відділ, ротному, але нічого не відбувалося.
— Я звертався на гарячу лінію Міноборони, в частину, казав, що виконував бойові задачі, але на папері весь час був в СЗЧ і ситуація не вирішувалася. Я міг загинути на позиціях, зникнути безвісти, а мене ніхто навіть не шукав би, бо офіційно я "пішов у СЗЧ", тобто втік.
Так тривало чотири місяці. А потім Віктор пішов в СЗЧ уже по-справжньому.
Це трапилося на Донеччині. Він каже, тоді до його підрозділу відрядили бійців, які не мали досвіду бойових дій. У підрозділу не було ані засобів нічного бачення, ані рацій. Віктор з бійцями рушили на позиції. Їх мали поміняти за два дні. Але минуло пʼять днів. Звʼязку не було. Рації підвезли лише на шостий день.
— До нас, з позицій, які були перед нами, прийшли хлопці й сказали, що не будуть там більше сидіти, бо по них стріляли всім, чим можна, а підтримки не було. Тоді хтось з наших сказав, що піде з ними в штаб і ми всі пішли. З нами були й ротні, і взводні. Але комбат навіть не вийшов до нас. Сказав, записати усіх на листочок. Ввечері нас вивезли в лісопосадку за кілька кілометрів від ППД. В нас не було ані наметів, нічого, тільки шалаші. Ми кілька днів там просиділи, потім дізналися, що всіх записали у СЗЧ.
Бійці знову звернулися до комбата. Пояснили, що не відмовляються воювати, а лиш хочуть нормального забезпечення і перепочинок між виходами на позиції. Комбат їх знову не захотів слухати. Військові побули в лісопосадці ще пару тижнів, а потім Віктор звернувся до адвоката.
Адвокат сказав, що перша справа уже в ДБР. Оскільки він уже четвертий місяць не отримував зарплату, Віктор зібрав речі та поїхав додому. Врешті йому вдалося зняти обвинувачення в першому СЗЧ, бо він мав усі документи з госпіталю. Щодо другого він і досі не знає, що робити.
— Минуло два роки й до мене ніхто не звертається, не намагається повернути. Я не пишаюся тим, що пішов в СЗЧ, але я хотів хоч якоїсь справедливості. Справа заглохла і тепер я сиджу вдома.
Пʼять років
Восени 2024 року відбулося мінімум два гучних випадки публічного СЗЧ. Перший — військовослужбовець 56 ОМБ Сергій Гнезділов оголосив, що "йде у СЗЧ" після пʼяти років служби в ЗСУ. У заяві про причини такого вчинку він наголосив на необхідності встановлення чітких термінів служби.
Другий випадок трапився на Миколаївщині, де близько сотні військових 123 бригади ТРО відмовилася брати участь у бойових діях на Донеччині через недостатню підготовку та нестачу озброєння.
— Я з 2014 року боровся за Україну і в мене різні тяжкі ситуації були, але до такого ступеня як зараз — ні, — розповів Суспільному один з військових 123 бригади, який вийшов на протест на Миколаївщині. — Наш батальйон приїхав на напрямок. Зайшли перші групи і ні одна з них нічого зробити не могла. Ті, кому вдалося вийти — контузія була за щастя. Евакуація "200-х" чи "300-х" не проводилася. Деякі групи навіть не змогли дійти на позиції, їх розбирали ще на підходах. Тепер нас повторно туди направляють і ми звідти не вийдемо. Звʼязку, підкріплення немає, а нашому командиру пофіг. Йому нових людей пришлють.
У коментарі Суспільному представник 123 бригади ТРО розповів, що рішення бійців піти в СЗЧ було емоційним, військові можуть повернутися, інакше, за законом, їхні справи мають передати до ДБР.
У 56 ОМБ, де служить Сергій Гнезділов, повідомили, що бригада призначила службове розслідування та що її командування дотримується нульової толерантності до подібних випадків. 9 жовтня Гнезділова затримали й оголосили про підозру в дезертирстві (ч. 4 ст. 408 КК України).
Сергій Гнезділов — перший військовослужбовець, який публічно оголосив про самовільне залишення частини. Однак це не перший випадок, коли військові несуть відповідальність за дезертирство, або СЗЧ.
Наприклад, у серпні 2024 року Дарницький районний суд присудив пʼять років позбавлення волі військовослужбовцю, який "пішов у СЗЧ" на девʼять днів і сам зʼявився до військової частини. Такий же термін у Святошинському районному суді отримав військовослужбовець, який покинув частину на півроку. У жовтні 2024-го в Запоріжжі винесли вирок військовослужбовцю по статті за дезертирство. Під час розгляду справи, обвинувачений повідомив, що неодноразово виконував бойові завдання, а одного разу, після виїзду, зі 156 військовослужбовців його роти залишилось в живих 11 людей, тому загальна бойова обстановка негативно позначилася на його психологічному стані. Суд присудив йому пʼять років позбавлення волі.
— Коли у військових зʼявляється думка, щоб піти в СЗЧ, вони починають аналізувати ситуацію і звертаються, зокрема до адвокатів, — розповідає керівник з розвитку адвокатського обʼєднання "Актум" Євген Могілатов. — Ми наголошуємо їм, що це передусім злочин і, що краще вирішувати проблему на досудовому етапі — з командуванням.
З січня 2023-го набув чинності закон, що посилює відповідальність за СЗЧ. Ці зміни підтримав також і Валерій Залужний, який на етапі розгляду законопроєкту був головнокомандувачем. Зараз, майже в усіх випадках обвинуваченому в СЗЧ в суді загрожує мінімум пʼять років позбавлення волі. Умовний термін призначають лише, якщо правопорушення трапилося до січня 2023-го.
— Важливий вплив на ухвалення рішення військового щодо вчинення СЗЧ мають історії від побратимів. Наприклад, він чує від 25 інших побратимів, які пішли в СЗЧ, що вже минуло два роки, а їх ніхто не шукає, — продовжує Євген. — Однак у цей момент військовий не розуміє, що насправді всі ці справи нікуди не подінуться. Наразі через перевантаженість ДБР просто не встигає їх охопити. Проте ця "акція" рано чи пізно закінчиться і всі хто вчинив СЗЧ, все одно потраплять під слідство і, з великою ймовірністю, під суд. Тоді це буде кримінальне провадження, покарання і в межах вироку — дисциплінарний батальйонОкрема військова частина, де відбувають кримінальне покарання військовослужбовці, які порушили закон під час служби.
Дійсно не всі справи, що повʼязані з СЗЧ опиняються в суді. У 2022 році Офіс генерального прокурора зареєстрував понад шість тисяч таких справ. З них менше ніж третина дійшла до суду. У 2023 році зареєстрованих справ було уже більше ніж 16 тисяч, з яких до суду дійшли майже дві тисячі справ. У 2024-му Офіс генпрокурора зареєстрував майже тридцять пʼять тисяч справ за статтею про СЗЧ і більше 18 тисяч за дезертирство. Трохи більше ніж у 5% випадках справи дійшли до підозри.
Так відбувається з декількох причин. По-перше, людину, що пішла в СЗЧ мають затримати на місці. Це не завжди вдається, а якщо це трапилося на бойових позиціях (де найчастіше й відбуваються випадки СЗЧ), у командирів, які мають керувати боями та займатися іншими бійцями, інколи немає на це часу. Займатися військовослужбовцями, що самовільно залишили частину, має військова служба правопорядку (ВСП). Але на бойові позиції, кажуть військові, вона не приїжджає. Тому, поки справу врешті відкриють, може пройти багато часу.
У відповідь на запит Суспільного у ВСП зазначили, що випадків відмови їхніх військовослужбовців виїжджати на бойові позиції, не було. Водночас додали, що також стикаються з браком військовослужбовців у ВСП, через що збільшилося навантаження на працівників під час розшуку за СЗЧ або дезертирство.
По-друге, таких справ — десятки тисяч. У слідчих та прокурорів бракує ресурсів, аби їх розглянути. І навіть якби всі справи дійшли до судів, невідомо, чи впоралися б вони з таким напливом. До того ж, до вересня 2024 року їх розглядали тільки в ДБР.
— Зараз прокуратура змінює підслідність і справами СЗЧ займається і поліція, — говорить адвокат "Актум" Артем Бондар. — Другий момент — якщо людину шукають, то у 70% випадках на момент вручення підозри у слідчих вже є ухвала суду на затримання. Зараз закон забороняє альтернативні способи затримання, окрім як тримання під вартою.
Військовим можливо уникнути увʼязнення і повернутися із СЗЧ в частину. До серпня 2024-го механізм був такий — кримінальне провадження на стадії досудового розгляду треба було зупинити до закінчення воєнного стану, або до моменту, поки людину не демобілізують.
— Ми вирішували такі питання з командуванням. Навіть прокурори та ВСП нам з цим допомагали, — пояснює адвокатка з військового та кримінального права "Актум" Оксана Доготер. — Так, СЗЧ — це аморальний вчинок. Але коли є підстави вважати, що людина не мала на меті уникнути служби в цілому, а стикнулася з неадекватним командуванням, наприклад, ніхто не хоче її тримати під вартою.
У серпні 2024-го Верховна Рада дозволила військовослужбовцям, які вперше самовільно залишили частину або дезертирували, клопотати про повернення на службуЙдеться про доповнення до статті 401 ККУ, що дає визначення військовим злочинам. Її можна буде продовжити як у частині, з якої військовий втік (за згоди командування), так і в будь-якій іншій, що погодиться його прийняти. Тоді кримінальне провадження можуть закрити.
Після ухвалення цих змін кількість звернень військовослужбовців, які пішли в СЗЧ і хочуть повернутися на службу збільшилася, повідомили Суспільному у ВСП. Однак поки механізм з поверненням на службу після першого випадку СЗЧ не запрацював для військовослужбовців, що вже опинилися під вартою за перше самовільне залишення частини. Адже аби підшукати нову військову частину, бійцю, як мінімум, треба вийти з-під варти, домовитися за переведення тощо.
"Які б люди не були, інших у нас нема"
— Зазвичай в СЗЧ йдуть або геть молоді військові, хлопці, які морально та психологічно не стійкі і які не були готові до реалій війни. Або військові з досвідом, які були ще в АТО, чи ООС, — говорить Оксана Доготер. — Їх просто зламала система: невиплатами, неадекватним ставленням командирів. Прикро, коли військові, які готові та хочуть служити, йдуть в СЗЧ, бо стикаються з "совковим" підходом та системою.
— У мене був навідник-оператор БМП, дуже толковий, — розповідає "Морпіх", командир одного з підрозділів, що воює на Донеччині. — Коли були бої за Бахмут, він "дорогою життя" завозив людей на позиції, а назад — забирав поранених і загиблих. Могли за день по пʼять-шість ходок зробити. Його переклинило, коли вони везли одного з "двохсотих", а той злітав з БМП. Він тримав його рукою, підтягував до себе, щоб тіло не впало. Він послужив ще місяць. Потім був наступ і після цього він пішов в СЗЧ, бо більше не міг. Я хотів його повернути. Казав, що він не буде з нами на боячки їздить, що буде просто вчити людей стріляти. Він спершу думав вернутися, але потім сказав, що все одно не може забути цих "двохсотих". Війна дуже калічить психіку.
Адвокати кажуть, найбільша кількість випадків СЗЧ трапляється, коли на певному напрямку посилюються бойові дії. Це підтверджує і "Морпіх". Для нього СЗЧ бійців означає, що десь на позиціях бракуватиме людей, десь бойову задачу буде виконати складніше, ніж якби підрозділ був укомплектований.
— У мене найбільш масштабні випадки СЗЧ були в грудні 2022 року, коли йшли бої за Бахмут, — каже "Морпіх". — Тоді люди взагалі прямо з позицій тікали — віддавали зброю і йшли натовпами. Страх дуже впливає на психіку, особливо, коли після першого бою солдати бачать багато поранених і загиблих і розуміють, що вони в будь-який момент можуть опинитися на їхньому місці. У мене був солдат, який в БМП проводку обривав, щоб не їхати на бойові завдання. А був сержант, якого я мусив відправити в бій. Він втратив ногу, але жодного разу цим мені не дорікнув. Каже, так мало статися.
Повернення військового в підрозділ після СЗЧ — завжди питання довіри, говорить "Морпіх". Завжди потрібно тримати в голові, що боєць знову може піти.
— Ми повертаємо з СЗЧ, якщо людина себе раніше нормально показувала і по ній ще не відкрите розслідування. У мене були випадки, коли люди поверталися — закінчувалися гроші та вони не знали, що далі робити. Чесно, різниці для колективу немає, оскільки й вибору немає. Кількість все-таки вирішує. Треба людина, яка буде ходити на пости, яка, у випадку чого, відкриє вогонь. Кого дали, з того нам і треба зробити колектив. Які б люди не були, інших у нас нема.
На запитання про те, чи "Морпіх" сам колись думав про СЗЧ, військовий сміється:
— В плані жарту — так, коли задовбує командування, але про СЗЧ, в цільовому плані я не думав. Бо розумів, куди йду і для чого я тут. Часу думати про СЗЧ у мене немає.