Гендиректорка Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти — про єдиний реєстр, аналіз ДНК та розслідування справ

Ексклюзивно
Генеральна директорка Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) Кетрін Бомбергер під час інтервʼю Суспільному, Київ, 31 травня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Від початку повномасштабної війни понад 52 тисячі українців вважаються зниклими безвісти. Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ) — одна з організацій, яка допомагає Україні у їхніх пошуках, зокрема, через зіставлення ідентифікованих ДНК-зразків. Вперше цю технологію МКЗБ застосувала у 1990-х — під час війни в колишній Югославії. Ці дані згодом знадобилися у міжнародних судах, зокрема у справі про геноцид у Сребрениці. Як цей досвід тепер стане у нагоді Україні і як Київ розширює співпрацю з організацією — Суспільне розпитало Кетрін Бомбергер, генеральну директорку комісії.

Ви підписали меморандум з Міністерством внутрішніх справ. Як це змінює вашу роботу в Україні й, можливо, розширює повноваження?

Ще у 2014 році нас запросив доєднатися до роботи Офіс генпрокурора. Але певний час ми мовби перебували за лаштунками. Після повномасштабного вторгнення, коли обсяги зниклих безвісти стали величезними, до вирішення цієї проблеми залучили кілька міністерств — Мін'юст, Офіс Генпрокурора, Міністерство охорони здоров’я. Після певних змін це питання передали під контроль МВС. Отже, для нас було важливо підписати угоду з провідною установою.

Коли говоримо про велику кількість зниклих безвісти, найбільші виклики тут — це, по-перше, масштаби, які є надскладними для спроможностей України. Йдеться про кількість ДНК-експертів, лабораторій. По-друге, це взаємодія інституцій. По-третє, збір доказів відповідно до міжнародного права, щоб у майбутньому використати їх у судах. Але що ще?

Ви перерахували основні виклики. Технічні можливості України високі. Але не вистачає системи даних, яка може допомогти координувати процес. Міністерство внутрішніх справ повинно вести центральний реєстр зниклих безвісти.

Генеральна директорка Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) Кетрін Бомбергер під час інтервʼю Суспільному, Київ, 31 травня 2024 року.

Зараз облік не синхронізований?

Є єдиний реєстр, але його потрібно вдосконалювати, щоб він виглядав, наприклад, як ідентифікаційна система керування даними МКЗБ. Україна може використовувати її, або ми можемо допомогти розробити іншу систему. Коли у вас така велика кількість зниклих безвісти, важливо, щоб всі координували роботу, щоб кожна установа збирала дані відповідно до стандартів. Зробити це критично важливо, але й вкрай складно. Саме тут Україні потрібні міжнародні партнери.

Ще має бути структура, де родини зниклих безвісти відіграватимуть роль офіційного дорадчого органу. А також їм потрібна можливість постійно спілкуватися з урядом, знати, на якому етапі їхні справи.

Як ви працюєте в Україні?

По-перше, ми провели інформаційну кампанію в країнах, де є українські біженці. Збираємо дані за згодою сімей зниклих безвісти. Усе відбувається відповідно до права на конфіденційність. Також передаємо цю інформацію національній поліції.

Часом ми присутні на об’єктах, що представляють інтерес для судової експертизи, наприклад, на місцях масових поховань. Навчаємо проводити там розкопки та документувати процеси, які пов’язані зі справами зниклих безвісти. Важливість цього навчання не в тому, що Україна не вміє цього робити. Воно гарантує, що установи, які беруть у цьому участь, працюють як команда, завантажують дані в спільну систему.

Також, за рішенням суду, ми отримуємо біологічні зразки для аналізу ДНК. Далі вони потрапляють до нашої лабораторії.

У нас щойно відбувся науковий прорив — тепер ми можемо досягати збігів ДНК між прапрабабусею та праправнуком. Йдеться про спорідненість у четвертому поколінні, що означає, що ми можемо встановити пряму відповідність і між двоюрідними братами й сестрами. Це може позитивно вплинути й на роботу в Україні, наприклад, у випадках, коли у людини більше не залишилося найближчих родичів.

Чи контактуєте ви з РФ? Росія інколи не дуже охоче повертає тіла загиблих.

Нас запросила Україна, але нас не запрошувала Росія. Є обміни. Дітей повертають, хоча і дуже повільно. Тож не можна сказати, що геть нічого не відбувається. Але, звісно, з боку Росії немає політичної волі вирішувати ці питання. Ми також працюємо в Сирії. І від режиму Асада так само немає політичної волі.

Можете розповісти про вашу роботу в лабораторіях зі зразками ДНК?

По-перше, скажу, що все, що ми робимо, відбувається згідно з законодавством України. І відповідальність за офіційну ідентифікацію, яку проводить судмедексперт, включно з визначенням причини та способу смерті, зрештою, несе Україна. Наша спеціалізація в тому, що ми можемо витягти ДНК із надзвичайно складних зразків посмертного дослідження. Наприклад, це рештки, які пройшли хімічну обробку.

Ми беремо контрольні зразки у сімей зниклих безвісти. На кожну треба два-три таких. Тож потрібні двоє-троє родичів.

І що ближчі родичі, то краще?

Вірно. Але з нашою новою технологією, про яку я казала вище, це більше не буде перешкодою. Наразі ми використовуємо від десяти до 32 генетичних маркерів, а наша нова технологія перевищує 5000. Іноді я дивуюся: наука рухається вперед, але ми все ще ведемо агресивні, жахливі війни.

Генеральна директорка Міжнародної комісії з питань зниклих безвісти (МКЗБ) Кетрін Бомбергер під час інтервʼю Суспільному, Київ, 31 травня 2024 року.

Від скількох людей ви можете обробити інформацію, наприклад, за рік?

Якщо говоримо про виділення ДНК із контрольних зразків, взятих у сімей — це може бути зразок крові чи мазок слини, все відбувається швидко. Складна частина — це вилучення ДНК зі зразків кісток. Особливо, якщо вони були спалені або хімічно оброблені. Пропускну здатність лабораторії ми обчислюємо саме на основі зразків кісток.

Загалом, ми опрацьовували й по 15 000 посмертних зразків на рік. Просто погляньте на масштаби, наприклад, під час війн у колишній Югославії. Тоді між 1991 і 1999 роками загинули близько 160 тисяч людей, а 40 тисяч зникли безвісти. Найбільша кількість була в Боснії і Герцеговині. Тільки під час геноциду у СребрениціВбивство близько 8 тисяч боснійських мусульман (чоловіків віком від 12 до 77 років) силами Армії "Республіки Сербської" за співучасті воєнізованого формування "Скорпіони" під контролем МВС Сербії, яке відбулось у липні 1995 року під час подій Боснійської війни (1992-1995) зникло безвісти вісім тисяч людей.

Ви якось згадували, що допомогли там ідентифікувати 75% зниклих.

Так. І це потребувало часу, бо ми вчилися. Сребрениця була жахом. Війна щойно закінчилася, були супутникові знімки, які доводили існування масових поховань. Але зловмисники перенесли рештки з них у кілька інших місць. Врешті, це був надскладний процес, тому що для однієї людини нам було потрібно щонайменше сім звітів про збіги ДНК, оскільки рештки однієї людини в середньому знаходили в 14 різних місцях, часто на відстані 50 км одне від одного.

Караджича, МладичаРозслідування щодо геноциду у Сребрениці встановило, що вбивства чинили під командуванням одного з лідерів боснійських сербів — генерала Ратка Младича. Ще одним фігурантом у справі про геноцид є інший лідер боснійських сербів — Радован Караджич, виконавців та відповідальних за ці речі, на основі доказів, зокрема й наших, притягнули до відповідальності за звинуваченнями в геноциді.

Які найважливіші моменти з досвіду війн у колишній Югославії ви використовуєте в Україні?

Перше — це відповідальність держави взятися за облік зниклих безвісти та за розслідування цих справ. Це ключове питання й Україна взяла на себе цю відповідальність. Друге — створення конкретної інституції для координації процесу пошуків. Україна зробила і це. Третє — необхідно узгодити роботу всіх установ в цьому процесі. Ви на шляху до цього.

Четверте — має бути централізований облік зниклих безвісти. Наприклад, у Боснії і Герцеговини він був. Вони перевірили дані 32 000 зниклих безвісти, зокрема в Сребрениці.

П’яте — має бути активна участь сімей зниклих безвісти в роботі над систематизацією даних і пошуками. Шосте — має бути надійна система даних для належного ланцюжка доказів, що можуть захистити права цих сімей. Сьоме — використання передових технологій. Не можна переоцінити ДНК-дослідження.

Яке має значення робота з пошуку безвісти зниклих для майбутнього мирного процесу, для відновлення країни після війни?

Масові поховання, зниклі безвісти — це політичні рани. Вони залишаються навічно, якщо їх не лікувати. Могили в ЯсановаціУ цьому селищі за 100 кілометрів східніше Загреба у 1941 році хорватський уряд Анте Павелича влаштував концтабір для сербів, євреїв, ромів й хорватів-антифашистів. У ньому в 1941-1945 роках загинуло 90-100 тисяч людей та інших районах колишньої Югославії використовувалися для розпалювання ненависті.

Кожній сім’ї зниклого безвісти треба гарантувати право на належне розслідування і ці розслідування мають бути такими, щоб їх можна було передати міжнародному суду. Бо інакше цикли насильства можуть повторюватися, стати насінням для майбутнього конфлікту. Це стосується не лише України. Ми просто такі люди.