"Ми, напевно, єдиний у світі клуб, де танцпол — це реально safe place". Історія Центру нової культури в Харкові

Молодь на танцполі харківського Центру нової культури Some people, Харків, 13 квітня 2024 року. Суспільне Новини/Олександр Магула

10 травня російські військові почали наступ на Харківську область в районі Вовчанська. Ще до цього частина експертів припускала, що армія РФ можливо спробує повторно посунути на сам Харків. Проте і без цього останні два роки місто живе під обстрілами й важко пояснити, як місцеві зберігають в ньому життя та надію на майбутнє попри постійну загрозу смерті.

"Кажемо, як є. В наших внутрішніх чатах весь ранок одне питання: чи скасовувати завтрашню подію? Але така правда цього плейсу: наш сенс наразі саме в тому, щоб давати місту життя навіть коли це може суперечити логіці".

Це повідомлення зʼявилося того ж 10 травня в інстаграм-акаунті харківського Центру нової культури Some people. Центр відкрився під час війни та ось уже кілька місяців проводить вечірки електронної музики, вистави, художні виставки. Для молоді, яка лишається. Для людей, які виїхали, аби дати їм причину повернутися. Для всіх в Україні, аби показати, що Харків живе попри обстріли й підтримує міську культуру.

Люди, які творять цей Центр, кажуть, що йдуть ва-банк. Вони вклали власні кошти й сили в місце, створення якого здається нелогічним в умовах невизначеності майбутнього. Але такий їхній шлях до мрії. Мрії про сучасний проєвропейський український Харків, у якому хочеться жити. І в який захочеться повертатися.

"Деякі люди, які щось роблять"

Харків, грудень 2022 року. Після девʼятьох місяців бомбардувань, у місті знищені понад двісті обʼєктів цивільної інфраструктури. Ті, хто залишається, готуються до однієї з найважчих зим. Ті, хто повернувся після вимушеної евакуації, знову думають про те, щоб виїжджати. Харків намагається жити, але складно усім.

У цих обставинах у кількох друзів зʼявляється думка — створити Центр нової культури. Ідея належала формації Some people — людям, які багато років робили культурні проєкти в Харкові.

— Нас не четверо, команда, яка творить це місце, насправді, набагато більша і ми не є головними, в нас всі рівні, — на прохідній Центру нас зустрічає Антон, один з організаторів цього місця.

Центр знаходиться в приміщенні колишнього машинобудівного заводу. Разом з Антоном екскурсію нам проводять Микита, Денис та Слава. Вони показують свою мрію, яка поступово втілюється на більш ніж тисячі квадратних метрах. У Центрі вже працює майданчик для електронних музикантів, виставковий простір, маленька студія звукозапису, бар, простір для театральних вистав.

Співзасновники формації Some People та Центру нової культури у Харкові Антон, Микита, Денис і Слава, квітень 2024 року.

Антон, Микита, Денис і Слава знайомі багато років. Колись у 2015-му їхню команду обʼєднав маленький бізнес — хімчистка для кросівок Sneaker Mate. Довкола неї збиралися люди, які цікавилися вуличною культурою, хіп-хопом, електронною музикою, альтернативним мистецтвом. Журналісти, музиканти, менеджери культурних проєктів, фотографи, художники — переважно, творча харківська молодь.

Поступово хімчистка перестала бути лише сервісом, а стала місцем, що обʼєднувало людей зі спільною ідеєю — розвивати альтернативну культуру в Харкові. Так зʼявилася формація Some people — просто деякі люди, які дещо роблять. Вони проводили концерти, музичні фестивалі вечірки. Проєкти множилися.

— У 2021 році Харкову майже вдалося вийти на рівень європейського тусовочного міста, — говорить Микита. — Треба було трошки більше часу, аби масштабувати події.

Все змінилося 24 лютого 2022 року. Уже не йшлося про культурні події. Йшлося про виживання. Друзі Some people йшли на війну, займалися евакуацією, розвозили їжу по місту, потрапляли під обстріли.

2 березня 2022-го Микита та Слава в хімчистці записували відеозвіт про волонтерську роботу. На десятій секунді відеозапис перервав свист ракети. Росіяни атакували Палац Праці, який знаходиться поруч. Хлопці вижили, здається, дивом — відео Микити починається розповіддю про закупи, а закінчується хаосом з уламків і диму.

— Ракета не те що під нуль знищила наш осередок, але в ремонт треба вкладати шалені кошти, — розповідає Микита. — Насправді, ми трохи переросли вже ці хімчистки та ще до війни мріяли проводити події хоча б трошки більше, ніж на 150 людей, але не складалося з приміщенням. А тут, у війну, все склалося.

Виставковий проєкт "Жінки Лота" колективу Memory Lab, присвячений темам пам’яті та деколонізаційних процесів в Україні, у просторі Some People. Харків, квітень 2024 року.

Перед початком роботи над Центром нової культури, Some people вирушили в тур з аудіовізуальною постановкою "ТИСК.Досвід". Це була годинна вистава, у якій глядачам розповідали про емоційний досвід людей, що живуть напередодні війни, під час неї та про майбутнє після війни. Тур відбувся у вісьмох українських містах і в чотирьох європейських. Квитки розкупили всюди.

— А коли ми повернулися в Харків, гуляли, зустрічалися з друзями, була така депресія, — каже Микита. — Здавалося, ніби Харкову — все. Навіть якщо він залишиться українським, тут нічого не буде, доведеться шукати інше місто для життя. Це зрозуміють, мабуть, тільки харківʼяни.

— Я не харківʼянин, я з Дніпра, — втручається Денис. — Але теж не можу уявити життя деінде. Насправді ми давно хотіли робити такий центр. А коли повернулися з туру, зрозуміли, що це справді треба місту. Якось ми заїхали в справах на день в Київ, пішли в Closer (популярний київський техно-клуб — ред.). Третина публіки там — харківʼяни. Я їм кажу — ви повертатися збираєтесь? Вони відповідають, так. А чому не зараз? — Бо зараз там нема чого робити.

— Коли ми поверталися з Парижа, на нас дивилися, як на божевільних, — говорить Антон. — Але суть в тому, що зараз в Харкові дуже кльова енергія. У нас найпотужніші вечірки, найкращі концерти, театральні вистави. Люди, які залишилися — кльові, відкриті до нового, це сильна публіка.

Четверо друзів починали бізнес у Харкові з хімчистки для кросівок, який переріс у формацію людей з ідеєю розвивати своє місто. У 2022-му вони сфокусувались на волонтерстві й на виживанні у місті, яке постійно обстрілюють, а Центр культури створили як безпечний простір для містян. Харків, квітень 2024 року.

Найближчий культурний центр до лінії зіткнення

До серпня 2023 року в Харкові були заборонені масові заходи. Культурні менеджери та організації викручувалися як могли — працювали підпільно, проводили події в метрополітені та на вулиці. Заборону скасували після зустрічі культурної спільноти та місцевої влади. Тоді ж Some people вдалося знайти приміщення для майбутнього Центру нової культури. У перші ремонти вони вкладали власні заощадження.

— Ми продали машину, щоб пофарбувати стіни, — розповідає Антон. — Це був легендарний "Фольксваґен Пассат", який знімався у всіх кліпах "Тиску" (об'єднання електронних музикантів, співзасновником якого є Антон — авт.). Машина, як окремий герой.

— Ми його продали нашому другу, прям вмовили взяти, — продовжує Микита. — Йому вона була не потрібна, але ми кажемо: братан, бабки треба дуже сильно.

— А ми продаємо тобі Тискмобіль. Ти ж розумієш, що за машина? Бери. І він купив.

В центрі планували зробити танцювальний майданчик на тисячу людей. Однак за правилами безпеки треба було облаштувати танцпол, аби він був безпечним на випадок обстрілів. Його врешті побудували на цокольному поверсі з пожежними виходами.

— В електронній культурі кажуть, що танцпол — це safe place, безпечне місце, — пояснює Антон. — Але ми, напевно, єдиний у світі клуб, де танцпол — це реально safe place, бо це найбезпечніше місце в приміщенні.

Вечірка у харківському просторі Some People 13 квітня 2024 року. Танцпол в центрі облаштувати на цокольному поверсі з пожежними виходами, щоб він був безпечним на випадок обстрілів.

Вечірка у харківському просторі Some People 13 квітня 2024 року.

У серпні Some people провели першу вечірку, на яку зібралося більше ніж двісті людей. Восени Центр прийняв у себе харківський альтернативний театр Нафта з виставою режисера Артема Вусика "Веселка на Салтівці". Взимку відкрилася перша художня виставка "Жінки Лота" від мисткинь проєкту Memory Lab.

— Коли приїжджають іноземні журналісти, хочуть почути про те, які люди в Харкові бідні й нещасні, — говорить Антон. — Але подібних випадків, як наш, в історії небагато. Ми найближчий культурний центр до лінії зіткнення — тридцять кілометрів до кордону з Росією, сто кілометрів до Купʼянська.

— Ми швидко адаптувалися до смерті, до того, що поруч вибухають снаряди, — каже Микита. — У мій будинок в Купʼянську нещодавно прилетіло і розбомбило все. Я подумав і вирішив піти сюди послухати музику. Хрін з тим будинком, я ще живий.

Відвідувачі Some people говорять про війну, але не люблять запитання, чому вони не їдуть з Харкова. Дівчина, яка шиє косплей-костюми (одяг відомих персонажів коміксів та аніме — ред.) на замовлення каже, приходить в Some people знайти цікавих людей для спілкування, бо більше їй немає куди піти. Інша дівчина, яка працює у виставковій залі Центру, охочіше розповідає про виставку, яка тут відбувається, ніж свої думки про те, що з Харкова доведеться поїхати. Її подруга сердиться, коли друзі, що виїхали, пишуть їй так, ніби в Харкові вже немає життя.

— Я ж все ще тут, — говорить вона.

— Судячи з молоді, на третій рік війни їм важко вже геть інакше, — каже Микита. — Люди не так бояться вибухів, як внутрішньо запаюються, що важко будувати щось, мріяти, планувати. Від цього трохи тече дах. Коли приходиш сюди на івент, можна просто послухати музику, трохи вийти з чатів і поговорити з самим собою.

Вечірка у харківському просторі Some People 13 квітня 2024 року.

Вечірка у харківському просторі Some People 13 квітня 2024 року.

Останній шанс на мрію

В Центрі планується ремонт другого поверху, де будуть коворкінги для митців, студія звукозапису, ще один виставковий простір, кінозала. Проте вже три місяці він не будується — гроші закінчилися. Кредити та позики вже не дають, продавати більше немає чого. Навіть фонди, які підтримують культурні ініціативи, не поспішають виділяти гроші на проєкти в Харкові через невизначену безпекову ситуацію.

В Some people вірять, що їхня історія матиме щасливий кінець і Центр добудується. Говорять, у них вже просто немає вибору. Та й іншого шансу, аби втілити мрію теж може вже не бути.

Вечірка у харківському просторі Some People 13 квітня 2024 року. Команда Центру планує ремонт ще і другого поверху, але поки що роботи призупинені — на все не вистачає грошей.

Вечірка у харківському просторі Some People 13 квітня 2024 року.

— Культура — це те, що тримає народ народом, — додає Денис. — У будь-яких війнах, чи під час окупації, перше ворогом вбивалася культура. А я хочу жити не в будь-якому Харкові. Я хочу жити в Харкові, в якому буде більше красивих людей, що розбираються в музиці, сучасному мистецтві. Щоб вони зʼявилися, їм потрібні такі місця і заходи.

— Якщо ніхто ні на що не буде впливати в місті зараз, звісно Харків якось сам по собі реорганізується після війни, — говорить Антон. — Але ми хочемо, аби він був проєвропейським, українським містом без впливу російської культури. Старого Харкова вже немає. Зараз Харків народжується новим.

Вечірка у харківському просторі Some People 13 квітня 2024 року.