"Я ненавиджу лютий і цей біль". Прикордонник з Луганщини загинув першим у день вторгнення: спогади дружини та побратимів

Ексклюзивно
Денис Ткач служив у Луганському 3-му прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгенія Пікуса ДПСУ. Колаж: Суспільне Донбас

35-річний військовослужбовець з Луганщини Денис Ткач загинув 24 лютого 2022 року на державному кордоні в районі села Зоринівка Луганської області. Близько 3:30 його підрозділ тоді першим зустрів російських військових. Денис прикрив відхід побратимів ціною власного життя.

Денис Ткач став першим прикордонником, який загинув від куль окупаційних військ у день вторгнення РФ в Україну. Чоловік служив у Луганському 3-му прикордонному загоні імені Героя України полковника Євгенія Пікуса ДПСУ.

Дружина Дениса Ткача Оксана знайшла тіло і поховала чоловіка, після окупації на Луганщині прожила пів року. Нині вона живе у Волинській області, але мріє повернутися додому. Якими були перші години повномасштабної для Дениса Ткача і його родини, чому вдова більше не спілкується з батьками коханого і як діяли прикордонники — два роки потому Суспільне Донбас поговорило із Оксаною та побратимами її чоловіка.

Оксана Ткач з дев'ятирічним сином Романом та донькою Домінікою, якій у березні буде чотири роки, нині живе у Володимирі Волинської області. Поряд з ними й бабуся, мати Оксани. Після пережитого, жінка не наважується віддати молодшу до садочка: "Це мій страх: пів року прожити в окупації, знаючи що таке війна. Раптом, десь прилетить, а ти не знатимеш, бігти чи в садочок, чи до школи:

"Я ненавиджу лютий місяць і цей біль. Такий стан, що це не передати. Я досі не можу прийняти — чоловіка вже немає два роки, але все одно хочу його побачити, обійняти. Я й до тепер не можу його відпустити", — ділиться вдова загиблого прикордонника Дениса Ткача.
Підрозділ Дениса Ткача одним із перших прийняв бій з окупантами на Луганщині. Фото: надала Оксана Ткач

Ранок 24 лютого на кордоні України та РФ у Луганській області

Оксана

"Російські окупанти дивилися на мене, але не вийшли з танків"

Оксана запевняє, що той день і ніч — проти 24 лютого 2022 року пам'ятає до хвилини, попри те, що вже минуло два роки. Тоді у лютому чоловіка часто викликали на роботу, згадує дружина загиблого, вони бачилися рідко, але мали багато планів.

"23 лютого ми до дванадцятої ночі говорили з ним телефоном. Він був на зміні. Планували на його вихідних поїхати в район, бо 3 березня у донечки день народження, ми мали зробити закупки. А прийшов ранок — і життя закінчилось", — розповідає жінка.
Родина Ткачів до вторгнення. Фото: Оксана Ткач/Facebook

Під ранок родину розбудив плач молодшої доньки Домініки: "Вона ридала так, як в житті ніколи не плакала. Десь о 4:00 вона почала кричати, і я її ніяк не могла заспокоїти", — згадує Оксана.

"Чую дрижать вікна і розумію, що почалася війна".

На душі стало тривожно, каже жінка, вона схопилася за телефона і почала набирати номер Дениса. Утім марно, слухавку ніхто не брав.

"Я розумію, де мій чоловік. Я розумію, що він на кордоні з Росією. А ще колись до того, ми розмовляли з ним, дивилися у вікно й пили чай — він сказав: "Зай, ти розумієш, якщо Росія піде — нам нічим відбитися, ми там ляжемо". І ці слова "ми там ляжемо" — одразу спливли в пам'яті. І, коли в телефоні лише гудки, я зрозуміла — його вже немає в живих. Це відчула донька і це відчувала я", — крізь сльози згадує дружина Ткача.

Жінка у розпачі почала телефонувати матері, яка намагалася заспокоїти, казала, що не варто накручувати себе й аргументувала це тим, що, мовляв, Денис добрий мисливець і з ним нічого не може статися. Утім переконати доньку не вдалося, дочекавшись ранку, вона відвезла дітей до бабусі.

"Почало світати, і я поїхала. Коли лишила дітей у мами, вкотре набрала свекруху, та — зрештою взяла телефона. Я їй кажу: "Ви чуєте, що відбувається?" Вона мені: "Та все добре". — "А ви не чуєте, що війна. А ви знаєте, де ваш син — він на кордоні й на дзвінки не відповідає". За пів години після цієї розмови, вона зателефонувала і сказала, що вони поїдуть до Дениса дізнатися, що там та як", — переказує розмову Оксана.

Про те, що Денис загинув, Оксана дізналася від його батьків. Почувши це, вона сіла за кермо й поїхала на кордон до чоловіка, розповідає жінка.

"Його тіло лежало біля вагончика, у мене стояв ком в горлі, хотілося плакати до болю. Росіяни були там, вони дивилися на мене, але навіть не вийшли з танків чи БТРів — я не розбираюся у військовій техніці. Самостійно підняти його я не могла, він був у мене кремезним дядьком у 100 кг. Я хотіла підійти й сказати їм:" Ви ж змогли вбити, то допоможіть забрати й поховати його. Однак десь в середині йокнуло: а що їм завадить положити мене тут поруч, а вдома двоє діток", — зітхає Оксана.

"Цілим було тільки обличчя. У нього стільки випустили куль, що були роздроблені всі кістки. Жах! Поховали ми його наступного дня".

Кордон у Луганській області з РФ 24 лютого 2022 року. Перші години повномасштабного вторгнення

Денис

Близько о пів на четверту ранку 24 лютого 2022 року через державний кордон поблизу Зоринівки на територію Луганщини зайшла російська ДРГ. Побратим Дениса, що тієї ночі був з ним на посту, розповідає: напередодні вони не спостерігали нічого підозрілого, але була команда посилити пильність.

"Ворожа група зайшла з приладами безшумної стрільби десь о 3:30-3:40 по часу, 24 лютого. Про напад нас повідомив вартовий, що чергував на посту. Він побачив диверсантів у тепловізор і розбудив решту", — згадує події тієї ночі військовий 3-го прикордонного загону ім. Євгенія Пікуса на позивний "Боря".

"Боря" — прикордонник родом з Луганщини, побратим Дениса Ткача. Нині несе службу на Бахмутському напрямку. Фото надав прикордонник на позивний "Боря"

У ту ніч Денис Ткач заступив на чергування старшим групи. Коли стало відомо про напад, саме він дав команду на відхід до тилових позицій, розповідає військовий.

"Я виходив передостаннім, він мав відходити за мною. Денис лишався там за кулеметом. Так сталося, що він не встиг вийти, почалася стрілянина, ворог відкрив вогонь. Вогонь був хаотичний повсюди. Пізніше ті хлопці, які були в наряді на кордоні, розповідали, що противник у гучномовець пропонував скласти зброю та здатися", — розповів "Боря".

Тодішній начальник відділу прикордонної служби "Мілове" Луганського прикордонного загону Андрій Лернатович, у підпорядкування якого входив підрозділ Ткача, аналізуючи події дворічної давнини, дії Дениса, як старшого групи, називає правильними.

"Денис вчинив вірно — наряд повідомив нас про те, що йде диверсійно-розвідувальна група у кількості вісім чоловік. Вони були екіпіровані та озброєні. Наших було шестеро. Він дав команду до бою, зайняли позиції по відсічі агресії. Як з згодом з'ясувалося, безпосередній керівник Дениса Ткача виявився дезертиром", — розповів тепер Андрій Лернатович. Наразі він — заступник начальника відділу прикордонної служби "Новоселиця" 94-го прикордонного загону .
У лютому 2022 року Лернатович був начальником відділу прикордонної служби "Мілове" Луганського прикордонного загону ім. Євгенія Пікуса. Фото: надав Андрій Лернатович

Денис Ткач повідомив про напад свого начальника, а той вже доповів Лернатовичу, згадує прикордонник, і група реагування вирушила на допомогу.

"Я взяв з собою чотирьох військових, і ми виїхали до них з Мілового. Плюс я викликав ще дев'ятьох, які також висунулися в Зоринівку. Коли ми прибули неподалік, і вже пішки рушили до місця події, мене мій заступник повідомив телефоном про те, що здійснюється обстріл з важкої артилерії адмінбудівлі у Міловому, тобто мій підрозділ піддався нападу. З Денисом вже зв'язку не було", — розповів Андрій Лернатович

Він пояснив, що пост технічного спостереження відділення інспекторів прикордонної служби "Мекільське" у селі Зоринівка Луганської області був менш ніж за 20 метрів від території РФ. Він припускає, що окупанти зайшли саме з цієї ділянки, оскільки там була асфальтована дорога.

"Через неї можна було пройти технікою, їм було вигідно. Не знаю, як в них — болото чи ні, а з нашого боку — була ідеальна дорога", — пояснює свою думку Лернатович.

Побратим на псевдо "Боря" розповідає, з Денисом вони товаришували, разом ходили на рибалку.

"Я також з Луганської області, з Денисом ми почали спілкуватися та приятелювати з початку моєї служби. У позаслужбовий час він був веселим, говірким, контакт у нас одразу налагодився. Він любив полювати та рибалити, ми разом ходили на природу, я був в нього в гостях. По службі — Денис дуже відповідальний", — пригадує товариша прикордонник.
Денис готує польовий суп. Фото: надала Оксана Ткач

"Донька — його копія": спогади дружини про Дениса Ткача

Денис і Оксана жили в одному селі — Микільське Старобільського району Луганської області. Це у кілька кілометрів від місця загибелі прикордонника.

Як розповідає жінка, Денис ходив до сільської школи. Після армії підписав контракт і пішов у прикордонники. Романтичні стосунки в них зав'язалися, коли в Оксани вже була дитина, тоді вона працювала в місцевому магазині.

14.04.2018 рік. Луганська область. Фото: Оксана Ткач/Facebook

"Денис називав малого — сином, а Ромчик його — татом. У них були чудові стосунки. Чоловік був романтиком. У хаті завжди були квіти, подаровані ним, якщо не з магазину, то просто зібрані з поля чи лісу. Часто мене брав у ліс, щоб я також нарвала букет. Коли в нього були вихідні — ми обов'язково десь їхали: на природу, рибалку, на море. Часто їздили в Харків, нам дуже подобалося це місто. Їхали за 100-200 км у кафе, ресторан, щоб побути вдвох", — згадує приємні подружні миті вдова.

Коли з'явилася спільна дитина, Денис не став менш романтичним — навпаки, каже жінка.

"Його вистачало на нас обох. Але донечку він сильно любив, просто обожнював свою маленьку принцесу".

Оксана Ткач нині намагається налагоджувати життя на новому місці, згадує, колись разом з Денисом вони мріяли переїхати до Харкова. Однак, місто мрії нині також чи не щодня під обстрілами.

Мама Оксана з Домінікою. Фото: Оксана Ткач/Facebook

Оксана називає донечку Домініку — маленькою копією чоловіка.

"Його часточка зі мною завжди. Донька — його маленька копія. Тут і ДНК не потрібно — вона дуже на нього схожа. І характером, і зовнішністю — вона повністю схожа на тата", — запевняє жінка.

"Як переїхали вже на Волинь, тоді ще світло вимикали — мала стояла в темній кімнаті й розмовляла. На питання з ким ти говориш, вона казала — з татом. Увечері, коли лягали спати, вона просила показати тата. Я показувала на зірочку і казала, що це тобі світить татко. А коли вона прокидалася, то так само наполягала показати їй татка. І доходило до істерик, бо пояснення, що нині день, і зірок не видно — не приймалися", — розповідає мама двох дітей.

Нещодавно, згадує жінка, донька закидала її питаннями: вона бачить у дворі малечу з двома батьками й починає сумувати.

"Інколи кричить: "Де мій тато, я хочу тата". А на вулиці навіть дітям говорила, що то не сонечко на небі, то мій татко. Мовляв, ваші — з вами поруч, а мій мені світить з неба".
Посмертно Дениса Ткача нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Фото: Луганський прикордонний загін/Facebook

Від похорону спілкувалася лише раз — його батьки нині живуть в Росії

Після поховання Дениса, Оксана залишалася ще пів року в окупованій Луганщині. На початках, розповідає жінка, друзі та знайомі підтримували, говорили про помсту та перемогу. Та згодом настрої у людей змінювалися, тому як виїхала, жінка зв'язок майже ні з ким не підтримує. Так само вона не спілкується з батьками чоловіка.

"Я вдячна його батькам за сина, але... З його матір'ю я не спілкуюся взагалі. Те, що вона на четвертий день після загибелі сина виїхала до Росії, для мене було ударом. З його батьком після того я говорила лише раз, це було торік у грудні", — ділиться жінка.

Однак вона мріє поїхати додому, у рідне село і чекає на деокупацію Луганської області.

"Я мрію про перемогу. Хочу до чоловіка, до нього на могилу, дуже хочеться поплакати там, біля нього. Відчуваю за собою провину, що я покинула його там, але по-інакшому не могла — рятувала дітей. Але повертатися в село жити я не хочу. Планую його перепоховати там, де залишатимуся жити з дітьми".
Денис Ткач загинув 24 лютого 2024 року. Фото: надала Оксана Ткач

Денис Ткач нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, а також почесною відзнакою "За вільну Луганщину" посмертно. Прикордоннику присвоїли звання майстер-сержанта.

Читайте всі новини Донбасу в Telegram, Viber, Facebook, YouTube та Instagram