"Хочу повернутися додому”. Велосипедистка Соловей – про підготовку до Євро, племінника в ЗСУ та Луганськ до окупації

Ексклюзивно
НОК України

Українська велогонщиця в ексклюзивному інтерв'ю Суспільне Спорт поділилася очікуваннями від мультиспортивного чемпіонату Європи, який стартує 11 серпня у Мюнхені.

Автор: Сергій Черкасов

Ганна Соловей – чотириразова чемпіонка Європи в гонках на шосе й треку, а також переможниця Європейських ігор 2019 року у гонці за очками. Окрім цього, в її послужному списку є срібло Європейських ігор-2015 в індивідуальній гонці з роздільним стартом на шосе.

Соловей увійшла до складу 13 велосипедисток, які виступлять на мультиспортивному чемпіонаті Європи у велотреку. Перед турніром велосипедистка провела підготовку за кордоном, яка забезпечила її регулярною змагальною практикою.

Перед стартом на турнірі Соловей дала ексклюзивне інтерв'ю Суспільне Спорт. У ньому вона розповіла про свої очікування від змагань та переживання через повномасштабну війну, яка розпочалася в Україні наприкінці лютого.

За словами Соловей, після мультиспортивного Євро вона може взяти перерву від виступів. І навіть припускає можливість завершення кар'єри через війну в Україні, куди хоче повернутися після турніру.

  • Про підготовку до мультиспортивного Євро

"Ми з моєю коліжанкою Ксенією Федотовою наразі знаходимося у Бельгії, місто Льовен. Коли почалося вторгнення, то ми перебували у Туреччині. А як збори закінчилися, ми вирішили переїздити до Бельгії, оскільки маємо тут команду і можемо вільно їздити на змагання. І кожного тижня ми виступаємо. Це дуже зручно і досить добре сприяє підготовці до чемпіонату Європи. Ба більше, федерація Бельгії та весь Європейський союз підтримує нас. Так, нашою темповою збірною ми пропустили етапи Кубка світу на треку. Але вони були в таких далеких країнах, як Колумбія, Канада. Та й Англія досить дорога країна".

  • У яких дисциплінах планує взяти участь та де розраховує на медаль

"Думаю, що поїду омніумдисципліна у велотреку, яка включає одразу кілька видів гонок на треку і групову гонку. У нас у збірній залишилося вже дуже мало дівчат. Наразі в Бельгії на підготовці лише я та Ксенія. Це поки що вся трекова збірна по жіночому темпу. За інших людей, чи може бути хтось ще на чемпіонаті Європи, я не знаю. Знаю, що ми маємо бути вдвох. Зі спринту, напевно, буде Олена Старікова та Алла Білецька, але я не знаю їхніх списків".

Читайте також: Збірна України візьме участь у чемпіонаті Європи-2022 з велотреку: склад команди

"Медалі? Звісно, очікую. Більше роблю ставку на групову гонку. Якщо, звісно, мене поставлять тренери. Бо два роки поспіль мене туди не ставили. В омніумі досить важко, там чотири види. Досить важко пройти їх психологічно. А в нас не те, що немає механіка й масажиста, у нас на велодромі один тренер. А омніум – це чотири види, у кожному треба заїжджати ближче. Потрапляти мінімум у п’ятірку, тоді в сумі виходить хороший результат. Важко й фізично, і психологічно. У груповій гонці один вид. У принципі, вона також важка, цікава та лотерейна. Я обожнюю цей вид, і саме в ньому маю медалі".

  • Про конкуренцію на мультиспортивному Євро

"У Європі і так доволі високий рівень конкуренції: данці, італійці, британці. Про свою форму я навіть не можу щось сказати. Ми багато пропустили трекових змагань С1, тобто нижчої категорії. Так, виступили у Німеччині, де я показала досить непоганий результат. Але чемпіонат Європи – це зовсім інше. Тобто та сама датчанка чи француженка, із якою я можу конкурувати на С1, на першості Європи чи світу перетвориться на звіра. Не знаю, яким чином, та вони виходять на досить-таки потужний рівень. А я ж робитиму все, що від мене залежить".

  • Про можливість закінчити кар'єру після Євро-2022
"Можливо, це мій перший і останній старт на треку такого рівня в цьому сезоні. А можливо, і взагалі. Думки про повернення в Україну мене не покидають. Я хочу повернутися додому. Як буде далі з виїздами – не знаю. Чи поїдемо ми на чемпіонат світу – теж не знаю. Чи є у нас допуск, ліцензія на світову першість – також не можу сказати. Можливо, ми не поїдемо. Але я хочу повернутися в Україну, і я це зроблю. Коли саме – не знаю".
  • Про перебування закордоном під час війни та бажання повернутися

“Я навіть не маю слів, щоб описати свої відчуття. У принципі, головна зміна в підготовці – це те, що ми не можемо бути вдома, не можемо спілкуватися з сім’єю. Для мене дуже важливо бути з рідними поруч. Мати змогу на тиждень, на декілька днів повернутися додому, побачити друзів, коханого, батьків. Наразі я знаходжуся за кордоном і відвідувати домівку досить-таки небезпечно. Тому що я живу у Вінниці, ми всі бачили, що в центр міста поцілили ракети. Там працює мій хлопець. Він був там у той час просто на 300-400 метрів далі від вибуху. Я хотіла би повернутися додому і тренуватися там. Але немає грошей на виїзди на змагання, на виїзди за кордон. Бо шлях непростий: треба виїжджати автобусом, наприклад, до Кракова, потім літаком. Це забирає досить-таки багато коштів. Хоча я б все рівно дуже хотіла б повернутися до України і тренуватися там”.

“24 лютого була думка, що моя кар’єра завершена. Спочатку, перші два-три дні, я сиділа в телефоні. Тобто день-ніч ти гортаєш новини. Підписалася на всі офіційні сторінки, на пана Залужного, на президента. Я слідкувала за всіма. Ти не їси, не спиш. Подруги підтримують: "Треба поїсти, пішли поїмо, треба попити". Перши два дні було так. Я виїжджала на тренування, але вони були мукою. Тобто три-чотири години ти не маєш доступу до новин і телефона. Ти не знаєш, а може, вони [російські військові] вже в Києві. Починаєш сама собі фантазувати. Але потім сама собі кажеш: "Та ні, в нас же ЗСУ, такого не може бути". Згодом до ситуації призвичаюєшся. Та все ще не можеш повірити і почуваєшся жахливо від того, що ти не там. Ти просто за кордоном і не можеш нічого зробити. Не можеш нічим допомогти, хоча б здати кров чи піти плести сітки, щось зробити для армії. Тренери збірної просять всіх нас залишатися за кордоном, не повертатися в Україну. Мовляв, краще бути тут. Але ти сидиш і не знаєш, що буде далі".

"Перші мої думки були про завершення кар’єри. Дійсно, думала: "Ну, напевно, це все". Думала, що в України не буде коштів на підготовку спортсменів, отже я піду допомагати [армії], буду щось робити вдома. Та через деякий час ти більше заспокоюєшся, як читаєш новини, що наші соколи борються і Україна стоїть. Починаєш їсти, спати. Та все рівно сидиш на зборі і мрієш потрапити додому".

"Коли я говорила, що хочу в Україну, деякі люди не вірили. Там же війна, сирени, там небезпечно. Все це так, але там мої рідні. Я хочу бути поруч, підтримувати їх. Після початку війни мені одразу почали писати багато друзів з-за кордону. Команда Parkhotel, у якій я раніше була, спонсори, менеджери, дівчата. Усі почали запитувати, що мені потрібно, де я, де буду знаходитися, які плани на майбутнє. Підтримка була шаленою. Дуже допомогли друзі та фанати. Писали часто повідомлення за мої плани, питали, що я буду робити. У перші дні я говорила, що не хочу більше займатися велоспортом. Напевно, це кінець моєї кар’єри. Або нехай це все пройде, тоді я можу повернутись. Мене просили не гарячкувати, трохи зачекати. Можливо, усе зміниться і стане на свої місця. Та я навіть зараз не можу сказати, що все на своїх місцях. Відтепер ми не можемо планувати свої дні, змагання чи збори. Бо зараз змінюється все кожного дня. Я не можу спланувати поїздку додому, чи просто навідатися до рідних. Почуваюсь винною, бо так вийшло, що я залишилась за кордоном, а інші – в Україні. Не тільки моя сім’я, а всі люди. Усі, хто були в Києві, усі, хто загинули, поранені. А ти просто сидиш в безпеці, бо так вийшло. Несправедливо, як на мене”.

  • Про племінника у ЗСУ

“У ЗСУ перебуває мій племінник – Олексій Дрига. Ми підтримуємо зв’язок тільки через мого тата. Він розказує, як він там. Можу ще написати хрещеній, його мамі. Але не знаю. Деколи так думаєш, що людина може й не повернутися. Він для мене вже якийсь недоторканний, якийсь вищий, сильніший. Коли я бачу військових, мені хочеться кричати "дякую", стрибати, плескати в долоні, усіх пригощати кавою. Питаю в хлопця, чи це нормально? А він відповідає: "Так, бо вони тебе захищають". Мені хотілося плакати, дивлячись на них”.

  • Про візит додому під час війни та згадки про Луганськ

“Ніяких панічних настроїв, я розуміла, що в країні йде війна. Була готова побачити блокпости, військових. Та й вдома ми живемо коло полігону. З 2014 року ми мали можливість бачити передислокації військової техніки, тож для мене це не в новинку. Війна не почалася вчора, вона триває вже вісім років. У Вінниці ми з хлопцем живемо біля військового аеропорту, який підірвали. Отже, я була психологічно готова. Навіть більше, у Вінниці та Хмельницькому, ми не бачили такого жахіття, яке було в Бучі, Ірпені, Харкові чи інших містах”.

“Незважаючи на те, що про мене пишуть, я – хмельничанка. Велоспортом займалася два роки у рідному Хмельницькому, а вже потім мене забрав тренер з Луганська. І дев’ять років я виступала за це місто. Сумую за ним. Там пройшли юніорські роки, мої перемоги пов’язані з тим містом. Ми там базувалися, часто приїжджали туди. Це було дуже гарне місто, і воно було україномовне. Ніхто ніколи мені не робив зауважень за те, що я спілкувалася українською мовою. Чомусь всі говорили, що там бандити якісь. Ні! Я ніколи не зіштовхувалась із чимось поганим. Ні з грубощами, ні з негативом. Не можу нічого поганого сказати про місто чи про людей. Коли ж розгорталися ці події у Луганську, то ти в маршрутках їздиш і чуєш, як люди говорять, що не хочуть їхати в Росію, чи бути з Росією. Такі діалоги можна було чути доволі часто”.

Хто така Ганна Соловей?

  • 29-річна велогонщиця, яка виступає як у трекових дисциплінах, так і на шосе.
  • Народилася в Хмельницькому, дев’ять років тренувалася у Луганську. Наразі живе у Вінниці.
  • Чотириразова чемпіонка Європи в гонках на шосе та треку. Переможниця Європейських ігор у Міньку в гонці за очками. Також в її активі срібна медаль чемпіонату світу з велоспорту на шосе в індивідуальній гонці із роздільним стартом, “срібло” Європейських ігор в Баку в аналогічній дисципліні та “бронза” чемпіонату Європи-2019 з трекових велоперегонів у груповій гонці.
  • У грудні 2014 року Анна підписала річний контракт з професійною велокомандою Astana. А у червні 2015-го року казахстанська команда звільнила спортсменку за “непрофесійну поведінку”. За інформацією з Федерації велоспорту України, Соловей була звільнена за відмову прийняти казахстанське громадянство перед Олімпійськими іграми 2016 року.

Що далі

  • 11-16 серпня. Турнір з велотреку на мультиспортивному чемпіонаті Європи.