Як Україна здобувала незалежність та яка роль українців в розпаді СРСР? Про це розповідає документальний серіал Суспільного "Колапс. Як українці зруйнували імперію зла". У першому епізоді "День страху" — про події 19 серпня 1991 року і можливий сценарій силового розвитку ситуації у Києві у перший день ДКНС. Як цей день виглядав з перспективи політиків, журналістів, киян, українців у Вашингтоні та Москві — читайте і дивіться у матеріалі Суспільного.
О 6 годині ранку 19 серпня 1991 року радіостанції та телеканали Радянського Союзу оголосили про введення в країні надзвичайного стану. Так званий ДКНСДКНС або "ГКЧП" — Державний комітет з надзвичайної ситуації. Це самопроголошений орган, який планував усунути прездента країни Михайла Горбачова та зберегти СРСР. Серед путчистів були вищі керівники СРСР: віце-президент Геннадій Янаєв, голова Ради Міністрів Валентин Павлов, міністр оборони Дмитро Язов, голова МВС Борис Пуго, голова КДБ Володимир Крючков. Номінальним лідером ДКНС був Геннадій Янаєв. в Москві заявив, що "перебрав" на себе владу. Вулиці столиці СРСР заполонили військові та бронетехніка. Згодом в історію ці події увійдуть як Серпневий путч. У Москві військові займали стратегічні позиції в центрі міста. Мешканці виходили на вулиці, але ніхто не знав, що робити. Атмосфера була напруженою — як у Москві, так і в Києві.
Про стривожений настрій згадує народний депутат СРСР, міністр екології Кабінету Міністрів УРСР у 1991 році Юрій Щербак: "Я розумів, що таке військовий переворот, КДБ, армія. Думав, що почнуться розстріли, як під час класичних латиноамериканських переворотів".
Найбільше боялися арештів, каже співробітниця економічного комітету Конгресу США, віцепрезидентка фундації "Україна-США" в 1991 році Катерина Ющенко: "Ми перелякалися, дзвонили, але вже не було зв'язку. Нам говорили, що там всі наші демократи зібралися біля Верховної Ради на якийсь мітинг. Ми хвилювалися, і я мушу визнати, що плакала. Думала про друзів, що їх знов заарештують, усіх цих молодих демократів, всіх цих наших старших дисидентів… Що їх заарештують — і це кінець".
Київ. Ранок 19 серпня 1991 року
Новиною про ДКНС Леоніда Кравчука розбудив дзвінок першого секретаря ЦК КПУ Станіслава Гуренко. Той одразу повідомив: у Києві — Головнокомандувач сухопутних військ, заступник Міністра оборони СРСР у 1991 році Валентин Варенніков. Гуренко пропонує Кравчуку зустрітися в ЦК, але той відмовляється: "Я кажу: поки я голова Верховної Ради, я буду зустрічатися з усіма візитерами тільки у Верховній Раді". Потім Кравчуку зателефонував Єльцин.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Каже: там Горбачов в Криму. Я щойно говорив з Кримом, не хочуть з’єднувати — і все. Крим же ваш, Крим же — це Україна. Може, вас з’єднають? Набираємо телефон Криму. Бере трубочку телефоністка. Я кажу: "Будь ласка, з'єднайте мене з Горбачовим". "Михайла Сергійовича немає, він себе погано почуває і не може підійти до телефону". Я кажу: "А коли таки можна зателефонувати? Коли йому стане краще?”. "Мабуть, це буде не скоро", — відповідає".
Горбачова ізолювали в Криму на об'єкті "Зоря" — держдачі у Форосі. Але подробиці стали відомі потім. О 8 ранку 19 серпня ніхто нічого не міг зрозуміти. Усі телефонували одне одному.
У Верховній Раді Леонід Кравчук зустрічає, як він сам згадував, не тільки Вареннікова. Той привіз із собою багато генералів.
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Перші слова Вареннікова: "Я приїхав до Києва, аби домовитися, щоб ввести в Україні надзвичайний стан". Я сказав, що за нашими законами це може зробити тільки Верховна Рада, а не я особисто. Верховна Рада зібратися не може, тому що всі депутати у відпустці. А по-друге, немає документів. Що ми будемо обговорювати? А він каже: "Так по радіо ж оголосили!". Я кажу: "Валентин Іванович, мені потрібно кожному депутатові дати документ. А для того, щоб я йому такий документ дав, мені потрібно мати його з червоною печаткою. Це регламент Верховної Ради, а не я так хочу". А потім кажу: "А де ваш мандат?". — "Який мандат?". Наскільки, кажу, я знаю історію, коли Володимир Ленін посилав своїх представників в регіони, він давав їм письмове доручення з підписом". – "Ну, мене ж направило ДКНС". Ну, кажу, ви знаєте, а я не знаю".
У цей момент розмови, за словами Кравчука, йому телефонує Володимир Крючков — головний заводій ДКНС, голова КДБ СРСР, який не міг знайти інших учасників заколоту. На його дзвінки не відповідали ані віцепрезидент СРСР Геннадій Янаєв, ані прем’єр-міністр Валентин Павлов. Крючков стривожився, куди всі поділися, і почав дзвонити всім підряд. Але в похмурій атмосфері того ранку телефонна активність шефа КДБ у Києві сприймалася інакше.
За словами Кравчука, в розмові Крючков питає про Вареннікова, щоб показати: за процесом в Києві слідкує КДБ. "І це був натяк на те, щоб я був більш покладистий в розмовах з Варенніковим", — згадував Кравчук.
З секретного повідомлення КДБ УРСР голові Верховної Ради УРСР Кравчуку: "19 серпня за ініціативою руху, УРП, інших політизованих організацій відбулися мітинги: у Києві — від 300 до 900 осіб, Харкові — до 2 000 чоловік, Івано-Франківську — 2 000, Луцьку — до 1 000 чоловік, Рівне – 150 чоловік". Зміст документів керівництва країни, звернення державного комітету з надзвичайного стану і заходи, що ним здійснюються, сприймаються в різних прошарках суспільства здебільшого позитивно".
Віталій Портніков, журналіст: "Повна байдужість (в Києві, — ред.). Повна. У Санкт-Петербурзі теж небагато чого було, але був тоді Собчак мером Петербургу, вони організували якісь акції протесту. Треба це пам’ятати, що Путін був поруч з Собчаком на мітингах протесту проти ДКНС. От Путін був на мітингах, а киян не було".
Москва. 19 серпня 1991 року
О 4:20 60 бійців спецназу КДБ "Альфа" займають позиції в лісі неподалік дачі Бориса Єльцина. Точної інформації оточення Єльцина про це не мало, каже Генадій Бурбуліс, державний секретар при Президенті РФ у 1991 році, проте, відчуваючи небезпеку, вирішили їхати в Москву на робоче місце Президента — Білий дім.
Геннадій Бурбуліс, державний секретар при Президенті РФ у 1991 році: "Об 11:40 19 числа, коли ми в кабінеті Бориса Миколайовича готували нові документи й обговорювали, що робити з прибуваючим живим колом, забігає помічник і каже: "Борисе Миколайовичу, там танкісти, які приїхали нібито погрожувати і оточувати Білий дім, відчиняють люки і спілкуються з людьми". Єльцин мов стрепенувся, каже: "Як це — спілкуються?! Усе, я йду туди!". Я кажу: "Борисе Миколайовичу, туди не можна ходити. Ми не знаємо, хто на дахах найближчих будівель. Категорично не можна цього робити, це дуже небезпечно".
Але Єльцин вирішив вийти до людей.
Тим часом за вікнами була вся молода та прогресивна Москва, каже Артемій Троїцький, на той час — керівник відділу музичних програм на російському телерадіо: "Думали, що "гомосоветікус" поведе себе так, як має вести "гомосоветікус": поникне просто і скаже: "Ну, від нас все одно нічого не залежить". Схоже, розрахунок ДКНСістів був, що не знайдеться нікого, хто раптом візьме і стане на барикади, почне зупиняти танки й бронетранспортери".
Геннадій Бурбуліс, державний секретар при Президенті РФ у 1991 році: "І за кілька хвилин я розумію, наскільки геніальним був цей вчинок. Заклик Єльцина до народу і демонстрація абсолютної впевненості в тому, що ДКНС — злочинці та будуть покарані. Це історична сцена, коли на танку, символі тоталітарної системи, обраний народом президент проголошує незалежність, непокору. У цей час навколо танку групуються журналісти іноземних компаній з усіх кінців світу. За годину це облетіло весь світ. Звісно, навіть ті, хто ще зранку чекав на перемогу ДКНС і сподівався, що нарешті розберуться з нами — з вискочками-демократами, лібералами, — зрозуміли, що з цією силою не впоратися".
Київ. 19 серпня 1991 року
Саме в цей момент над Верховною Радою з’являються вертольоти. У Києві міг розпочатися альтернативний сценарій цієї історії.
На 19 серпня в Україні базувалось величезне військове угрупування збройних сил Радянського Союзу. Трошки менше мільйона чоловік. Це 4 армії, 43-тя ракетна армія, Чорноморський морський флот з своєю авіацією, ядерною зброєю. На момент ДКНС жодна військова частина не була підпорядкована Києву — усе підпорядковувалося Москві.
Євген Марчук, міністр з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР у 1991 році: "Раптом чути такий гул… Це гелікоптери. Військово-транспортні десантні важкі машини, завантажені, не порожні. Я думаю, це був ще такий додатковий тиск на самого Кравчука. Бо це ж не випадково: Кравчук веде засідання Президії Верховної Ради — і оце все відбувається. Це явно синхронізовано. Це не ввечері, не рано вранці, коли була пуста і порожня Верховна Рада. Ні, саме тоді. Знизу, з Дніпра вони виринули й зависли над площею перед Верховною Радою. Три гелікоптери. За 30 секунд вони були б на землі. За 3 хвилини вони в залі. Заарештовують Кравчука".
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Марчук весь час говорив, що над Верховною Радою пролітають вертольоти, літаки, підходять сили до Києва, до Борисполя, до Полтави. Тобто, ворог, або, скажімо, влада не спить. Чорновіл сказав: "Ну що, здається, догралися. Нас, мабуть, чекає в’язниця". Я кажу: "Не бійтеся, будемо у в’язниці, може, там продовжимо нашу дискусію, і я буду вас переконувати у можливості марксистсько-ленінської теорії, а ви мене в іншому".
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Москва і Київ — це далеко не одне і те саме. І я знав: якщо ми допустимо найменшу помилку в Україні, яка дасть можливість відповідним силам українським, які гуртуються навколо ЦК Компартії України, звернутися до Москви з проханням придушити ці сили, то це буде зроблено дуже швидко".
Мені потрібно було діяти так: ми — не Москва. Київ живе своїм життям, у нас усе нормально, танків на вулицях немає, мітингів немає, люди працюють на полях, на заводах, усе у нас гаразд. Ми керуємо ситуацією і не хочемо зараз демонструвати загострення в Україні.
Загроза була серйозна, згадує народний депутат України Іван Заєць. Каже: йому повідомили, що в аеропорту Бориспіль сіло 35 літаків і гелікоптерів зі спецназівцями. Депутати питають про це Віктора Чечеватова, командувача Київського військового округу. Той підтверджує, що приземлилися 28 літаків. Запис цієї розмови потайки робить народний депутат Ярослав Кендзьор.
Євген Марчук підозрював: це була підготовка до штурму Києва, хоча сам Чечеватов назвав військових в Борисполі "допомогою столиці".
Євген Марчук, міністр з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР у 1991 році: "Я йому говорю: "Яку, до біса "помощь"?". І тут я почав блєфувати, кажу: "Слухай, мені тут зараз подзвонили, що туди їде кілька сотень людей з Києва. Вони там на смузі виставлять свої машини, мотоцикли. Ти собі уявляєш, що це буде?".
Вечір 19 серпня 1991 року
Увечері настрої змінилися. Страх не зник, але перший шок минув. Самі організатори ДКНС виглядали непереконливо навіть для прихильників "наведення порядку".
Євген Кисельов, ведучій програми "Вісті" російського телерадіо у 1991 році, пам’ятає показовий випуск програми "Врємя", де показали пресконференцію ДКНСістів, а після — сюжет про барикади біля Білого дому, про сотні людей на вулицях, про Єльцина на танку.
Оксана Забужко, письменниця: "Я просто пам’ятаю якихось монстрів. Оті тремтячі руки Янаєва, і от все воно було якесь таке неймовірно сіре, отаке моторошно совкове, якась така, знаєте, мокрять з болота вилізла. Якісь привиди минулого".
Леонід Кравчук, голова Верховної Ради України, перший президент України: "Це було очевидно, що всі ті, хто сидів за столом, були не здатні щось зробити, вони говорили різні речі, голови поопускали і сиділи — абсолютно безпорадні люди".
США. 19 серпня 1991 року
У США теж уважно стежили за ситуацією в СРСР. Американські спецслужби передбачили переворот у СРСР і… проспали його. Держсекретар США Джеймс Бейкер дізнався про переворот у Москві за годину після повідомлення CNN.
Роман Попадюк, заступник помічника президента США, заступник прессекретаря Білого дому з питань зовнішньої політики у 1991 році: "У той час я був у Кеннебанкпорті, у штаті Мен. Там я почув новини, і пам'ятаю, як підійшов до генерала Скоукрофта і говорив із ним про це. Здається, Скоукрофт, який доповів Президенту про те, що відбувалося, також дізнався з преси".
Увечері президент Джордж Буш зустрівся з колом безпекових радників. Були присутні генерали Брент Скоукрофт та Колін Павелл. Річард Керр із ЦРУ доповідав: "Це не схоже на традиційний путч. Вони намагаються крок за кроком брати під контроль силові центри, а в путчі неможливо перемогти, діючи поступово".
День великого переляку добігав кінця. Без масових арештів, але й далі з тривогою, з відчуттям, що в організаторів ДКНС щось пішло не так — не заарештували ані Єльцина в Москві, ані Чорновола та Кравчука в Києві. На Луб'янці в Москві ввечері цього дня працювали над помилками.
Виробництвом серіалу "Колапс. Як українці зруйнували імперію зла" на замовлення Суспільного мовника займалася команда кінематографістів документалістів з Esse Production House. Режисер серіалу — Сергій Лисенко, сценарист — Олександр Зінченко. Оператор — Сергій Михальчук. Продюсер та автор ідеї — Ярослав Лодигін. Продюсери — Віталій Шеремєтьєв, Ольга Безхмельниціна, Ірина Бубнова, Сергій Недзельський.