Як Терещенки стали головними колекціонерами мистецтва XIX століття, а потім майже все втратили через Росію

28 червня в ефірі телеканалу Суспільне Культура вийдуть перші серії документального серіалу "Спадок Терещенків" про українську династію, що водночас стала найуспішнішими бізнесменами на теренах імперії, граючи за її правилами, та розбудовувала українську культуру, спонсоруючи митців та поповнюючи колекції музеїв. Суспільне Культура розповідає про непросту долю мистецького спадку Терещенків, пояснюючи, чому велика його частина досі не повернулася в Україну.

Федір Терещенко першим із роду серйозно зацікавився мистецтвом і почав збирати художні твори ще у Глухові другої половини ХІХ століття. Але по-справжньому Терещенки захопилися колекціонуванням, переїхавши в 1875 році до Києва.

Терещенки купували насамперед те, що було модним. Здебільшого орієнтувалися на реалістичний живопис художників-передвижників. Мар’яна Кружкова, провідна наукова співробітниця Національного музею "Київська картинна галерея", розповідає, що тоді був розквіт демократичного мистецтва: "Багато з цих художників були друзями та знайомими Терещенків".

Знайомства з художниками давали додаткову перевагу – можна було відвідувати їхні майстерні й купувати найкращі роботи ще перед експозицією. Або навіть попередньо замовляти тему картин. Для вибору полотен часто залучали відомих мистецтвознавців та дилерів у Петербурзі – обрані полотна й ціни узгоджували телеграфом. Незабаром Терещенки стали серйозними суперниками відомого московського колекціонера Петра Третьякова.

Будинок, у якому оселився Федір Терещенко, зараз.

Згодом Федір Терещенко оселяється в будинку на вулиці Олексіївській (нині Терещенківська) й вирішує його перебудувати. Дім стає асиметричним – ліву його частину зберегли, а праву зробили вищою, щоби збільшити висоту парадних залів. Федір Артемович навіть просив київську владу дозволити збудувати колони. За тодішніми правилами, будинок міг виступати на тротуар на 30 сантиметрів, а тут було потрібно понад метр. Прохання Терещенка задовольнили, а також дозволили звести прибудову – у ній мала бути домашня галерея картин.

Федір Терещенко став першим київським колекціонером, який відкрив свою колекцію для відвідувачів.

Оголошення в газеті “Киянин” 1887 року.

Подивитися виставку приходило до тисячі людей на день.

За 25 років Федір Терещенко зібрав щонайменше 76 полотен провідних українських та російських художників: Айвазовський, Васнєцов, Шишкін, Верещагін, Крамськой, Куїнджі, Левітан, Саврасов. 1892 року його колекцію оцінювали у 85 тисяч рублів.

У 1880-1890-х роках найсерйознішим київським колекціонером, до зібрання якого вважали за честь продати свої картини найвідоміші художники, стає Іван Терещенко. Він був представником третього покоління підприємницької родини, мав ґрунтовну освіту, широке коло інтересів і тонке розуміння мистецтва.

Іван Терещенко дружив із художником Василем Верещагіним, любив творчість Віктора Васнєцова та підтримував Михайла Врубеля.

Врубель, який тоді жив у Києві, відчайдушно потребував грошей. Одного разу він написав портрет доньки власника ломбарду, в якому частенько бував. Реквізитом стали речі, які боржники залишили під заставу. Врубелю здавалося, що це полотно він без проблем продасть захопленому батьку, але тому картина не сподобалася.

Художник тричі безрезультатно виставляв картину на аукціоні. Зрештою картину за 300 рублів придбав Іван Терещенко. Сьогодні "Дівчина на тлі персидського килима" – одна з найвідоміших картин Врубеля.

"Дівчина на тлі персидського килима" Михайла Врубеля, 1886 рік.

Іван Терещенко також мав чималу колекцію малюнків та акварелей Тараса Шевченка. Загалом Терещенки не надто розділяли російське та українське мистецтво.

Ігор Гирич, доктор історичних наук, пояснює, що Терещенки були далекими від української ідеї: "Це було до певної міри нормальною ситуацією. Тоді було ненормальним бути українським націоналістом і підприємцем".

Але водночас Терещенки зробили внесок у розвиток художньої освіти та становлення мистецького середовища в Україні. Понад 25 років Іван Терещенко підтримував рисувальну школу Миколи Мурашка – єдину тоді в Києві. Ігор Гирич додає, що серед викладачів там було багато українців, які могли працювати завдяки коштам Терещенка: "Завдяки цій школі з’явився видатний скульптор Архипенко та Казимир Малевич".

Тоді в Києві не було ще жодного публічного музею. Україна вважалася радше джерелом, з якого поповнювалися музеї та палаци Петербурга й Москви.

Національний художній музей України був споруджений значною мірою завдяки фінансовій підтримці родини Терещенків. Ключову організаційну роль зіграв Богдан Ханенко, нащадок українського козацько-старшинського роду, відомий громадськимй діяч, юрист і промисловець. Його дружиною стала старша донька Миколи Терещенка – Варвара.

Богдан і Варвара Ханенки.

Наталія Кривда, докторка філософських наук і культорологиня розповідає, що в цьому шлюбі чоловік був менш заможним за дружину, але саме завдяки коштам Варвари вони змогли купувати предмети мистецтва в подорожах за кордоном: "Хороша освіта і хороший смак зробили ці покупки розумними, красивими, частина з них потім склала їхню колекцію".

Їхня колекція вирізнялася різноманіттям мистецьких напрямів і якістю підбору експонатів не лише в Україні, а й у всій імперії. Художник Михайло Нестеров у 1891 році писав до рідних: "Був удруге в Ханенка, докладно розглядав його колекцію картин та старожитностей, це зібрання у своєму роді єдине в Росії, навіть у Москві цього немає в приватних руках".

Архівне фото будинку Ханенків.

Іван Терещенко свою величезну колекцію заповідав художньому училищу, що мало постати з рисувальної школи Мурашка. На його заснування Терещенко закладав чималий капітал. У 1915 році через можливу окупацію Києва німцями значна частина колекції була вивезена до Петрограда. У 1918 році понад 50 картин і понад п’ять тисяч малюнків перейшли до Державного російського музею. Унікальне зібрання досі залишається в Росії. Частина колекції, що залишилася у Києві, була розграбована більшовиками в січні 1919 року в маєтку Терещенка.

Київський мистецтвознавець Федір Ернст згадував: "У ті січневі дні, коли більшовики оволоділи Києвом, загинула у своїй більшості колекція картин Івана Терещенка. Хто не був у Терещенківському домі у дні радянської влади, той, звісно, не може навіть приблизно уявити вчинений тут розгром. Особливо важке враження складали рештки чудових полотен першокласних художників, роздертих на шмаття, чи бездумно посічених ударами шабель".

Доля колекції Ольги Терещенко невідома. Зібрання Олександра Терещенка – розграбоване, про його повний склад мало що відомо дотепер. Богдан Ханенко вирішив передати все зібране місту за умови, що музей носитиме його ім’я.

Щоби виконати волю чоловіка, Варвара Ханенко залишається в революційному Києві, хоча всі її рідні виїжджають за кордон.

Коли в 1918 році в Києві базуються німецькі війська, вони пропонують Варварі вивезти її з колекцією в Німеччину й відкрити музей там. Вона категорично відмовилася – зібрання мало належати Києву.

У грудні 1918 року Варвара написала дарчу Українській Академії наук на всі художні скарби. У лютому 1919 року, на шостий день після встановлення у Києві радянської влади, колекцію взяли під контроль і охорону. Зібрання Ханенків було націоналізовано та перетворено на музей.

Варварі Ханенко у власному домі дозволили зайняти три горішні кімнати. Решта її будинку та всі картини тепер були державними. Попри скруту та принизливе ставлення, вона не залишила колекцію.

Головну умову, яку заповіли Ханенки за свою колекцію – назвати музей їхніми іменами – радянська влада, звісно, не виконала. 1925 року згадку про Богдана та Варвару вилучили з назви "через нестачу революційних заслуг перед пролетаріатом". Заповіт засновників виконали лише в 1999 році.

Окрім назви, радянська влада вкрала з музею й багато цінностей. Щось розподіляли в інші музеї. Щось – продавали. За вказівкою, Сталіна організація Держторг вилучала твори і реалізовувала їх за кордон. Так вивезли диптих "Адам і Єва" Лукаса Кранаха, який зараз у музеї Нортона Саймона в Каліфорнії. Перський бронзовий водолій 13 століття було передано в Ермітаж. Не повернулася з виставки в Ленінграді й позолочена чаша з козорогами сьомого століття.

"Адам і Єва" Лукаса Кранаха, 1526.

Ганна Рудик, заступниця директора з освіти та комунікації Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, розповідає, що експонати досі залишаються там: "Цікаво, що Ермітаж це пояснює як подарунок. Але ж у нас є архівні документи, ми знаємо, як ми дарували, і з якою пристрастю наші музейні керівники захищали цінності, але їх було примусово вилучено".

Удруге музей був пограбований під час Другої світової війни – тікаючи з Києва, німці прихопили найцінніше з того, що лишилося на Терещенківській. Ганна Рудик додає: "Тисячі предметів зникли. Що не встигли й не змогли евакуювати до Уфи влітку 1941 року, залишилося в Києві в окупації".

Одна з таких вивезених робіт – "Аркадійський пейзаж" нідерландського живописця Корнеліса Пуленбурга. Про картину збереглися записи ще Богдана Ханенка, який називав її розкішним лісовим пейзажем. Несподівано вона знайшлася на аукціоні Сотбі. 2015 року картину вдалося повернути до Києва. У Музеї Ханенків сподіваються повернути й інші вкрадені твори.

"Аркадійський пейзаж" Корнеліса Пуленбурга, XVII століття. Фото: Оскар Янсонс

Сьогодні художні та історичні цінності з колекцій Терещенків є надбаннями семи національних музеїв: окрім Музею Ханенків та Картинної галереї, ними володіють Національний музей історії України, Національний художній музей України, історико-культурний заповідник Києво-Печерської лаври, музей Тараса Шевченка та Національний музей українського народного декоративного мистецтва.

Більше Терещенків

Читайте нас у Facebook: головні новини культури України та світу

Читайте нас у Telegram: головні новини України та світу

Станьте частиною Суспільного: повідомляйте про важливі події з життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: culturesuspilne@gmail.com. Ваші історії важливі для нас!