Український легкоатлет Проценко після 40 днів вибрався з окупованої Херсонщини. Його історія виїзду

Ексклюзивно
АР

Понад 40 днів український стрибун у висоту перебував на тимчасово окупованих територіях.

Андрій Проценко – лідер чоловічої збірної України зі стрибків у висоту. Його особистий рекорд – це 2.40 м. Він підкорив цю позначку на змаганнях у Лозанні у 2014 році і став 12-м спортсменом в історії, який стрибав на 240+ сантиметрів. 33-річний легкоатлет є переможцем фіналу Діамантової ліги (2019), дворазовим срібним призером чемпіонатів Європи (2014, 2019) та віцечемпіоном світу (2014).

Однак замість того, щоб повноцінно готуватись до літнього постолімпійського сезону, Проценко опинився на окупованих територіях Херсонщини. Спочатку Андрій був у Херсоні, однак потім разом із сім'єю виїхав до населеного пункту в Херсонській області, де провів близько 40 днів. Там він продовжував тренувальний процес просто неба, однак не наважувався виїхати.

Тренування Андрія Проценка в умовах війни, фото надане спортсменом для Суспільне Спорт. Фото: Андрій Проценко для Суспільне Спорт. Фото: Андрій Проценко для Суспільне Спорт
Читайте також: Український легкоатлет Проценко перебуває на окупованій Херсонщині. Його розповідь про місяць війни

Зрештою, подолавши сумніви, український атлет вирушив у бік Миколаївської області, аби спробувати покинути тимчасово окуповану Херсонщину. Історію про свою подорож Проценко переповів Суспільне Спорт.

"Люди зникають, деяких повертають, а декого – ні"

Андрій Проценко виїхав із окупованих територій ще наприкінці березня, але тривалий час не афішував це, аби його слова не вплинули на можливість інших цивільних покинути тимчасово окуповану Херсонщину.

Спортсмен зазначив, що в населеному пункті, де він перебував, було відносно тихо, але емоційно знаходитись там уже було важко. Тож Андрій разом із дружиною та двома дітьми прийняв рішення спробувати дістатись територій, підконтрольних Україні.

"Там і зараз спокійно, але вплинув психологічний фактор. Ти завжди чуєш вибухи, їздять [російські] військові, [цивільні] люди зникають, деяких повертають, а декого – ні", – зазначив легкоатлет.

За словами Андрія, про безпечний маршрут, якого треба було дотримуватись, майже нічого невідомо. Ба більше, він постійно змінювався через загрозу обстрілів і передислокацію військ. Інформацію щодо поїздки Проценко збирав у групах у соціальних мережах, де були херсонці, що вже покинули тимчасово окуповані території. Також допомагали волонтери.

"Перший етап – дістатись до Херсона. Інформація була дуже різна, і вона змінювалась із кожним днем. Коли ми вже поїхали на Херсон, то пересувались через села другорядними дорогами, бо нам казали, що там менше блокпостів, ніж на центральних. Виїхавши на головну, де мали б бути блокпости, ми побачили, що там залишились лише мішки з піском, людей же не було. Усього ми пройшли два блокпости", – розповів атлет.

Проценко зізнався, що весь час після переїзду в Херсонську область його машина стояла нерухомо, тож йому вдалося зекономити дизельного пального. До Херсона він із родиною вирушив із повним баком, хоча на окупованих територіях уже були складнощі з тим, аби дістати пальне.

"Було більше проблем саме з бензином. У нас же був кросовер, який їздив на дизелі. Як я зрозумів, то дизель почали привозити з Росії, або ж продавали той, який мав би використовуватись для російської техніки. Дизель був дорогим, але був – по 70 гривень за літр. Нам, на щастя, його вистачало, адже батьки займались сільським господарством, він був у запасі, так що нам залили повний бак. У дорозі ми почували себе спокійно", – зауважив стрибун у висоту.

Уже після приїзду в Херсон Андрій провів там чотири дні, за які встигнув навіть потренуватись у Херсонському вищому спортивному училищі. Однак надовго залишатись у місті Проценко не наважився.

"На одному з тренувань я був у тренажерній залі. Там були величезні вікна з видом на дорогу. А поруч із училищем було якраз херсонське відділення СБУ, то я постійно бачив, як [військові] машини їздять. Бажання тренуватись одразу відбивало. А одного разу ще прийшли проводити «екскурсію» в залі незрозуміло кому. Показували мене, представляли якійсь жінці. Хто вона? Не знаю, зрозуміло, що «не наша». Після цього я вже точно вирішив, що треба їхати", – сказав Андрій.

Читайте також: "З боку Росії отримували побажання смерті". Українська бігунка Анна Рижикова – про реакцію росіян на війну в Україні

"Ми проїжджали дуже велику кількість розбитої техніки, і моя дитина постійно запитувала: «А де всі ці люди?»"

Із Херсона Андрій із дружиною та двома дітьми планував їхати до Миколаївської області. Дорогу український легкоатлет так само дізнавався з груп у соціальних мережах.

"«Зелених коридорів» не було і не буде, як я розумію. Усе відбувалось за рахунок волонтерів, які знаходили маршрути та домовлялись щодо проїзду. Ми шукали маршрути. Спочатку був один, що протримався п’ять днів – і все. Ці маршрути проходять поблизу зони активних бойових дій. На тому, що був спочатку, були випадки, коли люди потрапляли під обстріли. Але здебільшого просто переставали пропускати авто. Говорили, що йдуть бойові дії, і нікого не пропускали. Тобто машини під’їжджають до російського посту та просто стоять. Вибухи, постріли є, але де вони там – ніхто не знає", – зазначив Проценко.

Виїжджав із Херсона Андрій зі знайомим на двох машинах. За словами спортсмена, по маршруту в той день їхало чимало автівок, що спричиняло сильні затори. Зокрема, на перших двох блокпостах довелось стояти 2-3 години, коли загалом шлях до Миколаївської області тривав близько 5 годин. До війни ця дорога зайняла б не більше двох.

"На першому блокпості в нас запитали, куди ми їдемо. На другому в нас уже попросили паспорти, віднесли їх у будку і потім швидко принесли назад. Що вони з ними зробили – невідомо. Можливо, сфотографували. Не знаю. Також перевірили багажник і відпустили. Машини по-різному перевіряють. Думаю, те, що в мене в машині були діти, зробило простішим мою дорогу. Ми також не знали, що говорити, коли виїжджали, тому на перших блокпостах казали, що їхали на інші окуповані території, аби нас не розвернули.

Також коли ми тільки-но покидали Херсон, то проїжджали дуже велику кількість розбитої техніки, і моя дитина постійно запитувала: «А де всі ці люди?» Дружина відповідала, що вони встигли втекти. Складно сказати, кому саме належала ця техніка, адже вона була спалена. Я не розбираюсь у цьому. Можливо, була й російська.

Уже на третьому блокпості в нас запитали, чи є сигарети, перевірили капот, багажник. Запитали, чого так багато машин, чи не бомбардують Херсон. Я відповів, що не знаю, хоча розумів, що всі банально хочуть виїхати. На четвертому чи на п’ятому блокпості, не пам'ятаю точно, один із військових попросив мене відкрити багажник, а в цей момент інший заглянув у вікно машини. Мене це дуже налякало. Однак він просто дав дитині цукерку", – розповів український стрибун у висоту.

Читайте також: "Кожної ночі прокидалася від вибухів". Стрибунка Геращенко - про підготовку до ЧС з легкої атлетики

Приблизно за 50 кілометрів до підконтрольних Україні територій повністю зник мобільний зв'язок, через що Андрій розділився зі знайомим, який їхав другою автівкою. За словами Проценка, після перевірки на черговому блокпості його попутник пропустив поворот і поїхав прямо – якраз у бік зони, де були бойові дії й базувались російські військові. За 20 хвилин той так і не повернувся, тож легкоатлет прийняв рішення знайти локацію зі зв'язком і вже тоді спробувати дізнатись його місцезнаходження.

"На сьомому та останньому блокпості ми сказали, що їдемо на КіровоградІз 2016 року Кіровоград перейменували на Кропивницький.. Нас пропустили. Ми побачили, що біля цього блокпосту так само було багато спаленої техніки, були розкидані боєприпаси прямо на дорозі. Це якраз була ділянка, де йшли бойові дії. Потім уже ми проїхали далі за СнігурівкуМісто в Миколаївській області. Відстань від Снігурівки до Миколаєва становить 69,5 км., там стояли два чоловіки з автоматами та оглядала автівки. Коли під'їхали ближче, то побачили український прапор і видихнули з полегшенням.

Згодом знайомий вийшов на зв'язок, із ним усе було гаразд. Тож він продовжив свій шлях на Миколаїв, а ми вже вирушили до КіровоградаІз 2016 року Кіровоград перейменували на Кропивницький.. При цьому там теж довелось трохи покрутитись, адже дороги були заміновані, це прифронтова зона.

Уже на шляху до Хмельницького виникли проблеми з дизелем. Ми дістались Умані, будучи майже на нулі. На щастя, на заправці, куди ми заїхали, було необхідне пальне. Заправили 20 літрів, чого вистачило, щоб дістатись Хмельницького. Були там вже близько першої години ночі", – сказав український спортсмен.

Читайте також: "Був дуже сильний страх смерті". Призерка Олімпіади Ліщинська вдруге покинула дім через агресію РФ

"Молоко по Херсону розвозили в діжках, як це було в Радянському союзі"

Уже після пережитої подорожі Андрій зізнався, що найбільше боявся втратити машину, адже вона була його єдиною можливістю покинути окуповані території:

"Знали, що в деяких людей забирали авто з продукцією, просто розстрілювали на блокпостах. Плюс – ми бачили на Youtube відео зі знайомих для нас доріг, де стоять розстріляні машини, вбиті люди лежать, військові та цивільні. Це все лякало. Але залишатись і чекати незрозуміло чого – теж лякало".

Андрій також згадав, що на момент його виїзду з Херсонщини ситуація була більш-менш стабільною в населеному пункті, де він мешкав із родиною, але з часом одні російські військові замінили інших і почали жорстокіше поводитись із місцевим населенням.

"Ті, які були раніше, ще якось більш-менш ставились по-людськи [до місцевих]. Була навіть ситуація [у нашому населеному пункті]: житель, що був у стані алкогольного сп’яніння, збив пішохода. Так російські військові знайшли того п’яного, намагались його покарати, а постраждалому допомогти дістатись до лікарні. А от інші військові вже почали шукати конкретних людей, вивозити їх, щось із ними робити. Коли ж їх повертали, то ті нічого не говорили. Їм заборонили, а вони бояться та мовчать", – підкреслив Проценко.

Український легкоатлет зауважив, що на Херсонщині погіршилась і загальна гуманітарна ситуація. Коли вже Проценко переїхав до Херсона, то побачив, що місцеві мережі супермаркетів, наприклад, "Сільпо" та "АТБ" уже не працюють, а серед продукції відчувається сильний дефіцит.

"В основному працювали тільки маленькі магазинчики, і продукції було мінімум. Було багато людей, які так само тікали з області, теж ходили по магазинах у пошуках необхідних товарів. Наприклад, нам потрібні були памперси, але їх майже не було.

Знаю, що молоко по Херсону розвозили в діжках, як це було в Радянському союзі. Тобто всі розливали з діжок у свою тару. При цьому черги були дуже великі, адже молочної продукції в місті майже не було. Та сама ситуація з хлібом. У селах, як мені здалось, із цим було простіше. Також зараз більше завозиться російської продукції дуже низької якості. А ціни такі, наче це елітний продукт", – розповів атлет.

За словами Андрія, на момент його перебування в місті на головних будівлях Херсона вже висіли російські прапори – місцеві не ризикували їх знімати та замінювати на українські, адже в місті багато російських військових зі зброєю та військовою технікою. Водночас українці, влаштовуючи мітинги, брали з собою українську символіку. Однак останнім часом місто зовсім спорожніло – чимало жителів виїхало, інші ж намагаються не покидати оселю без зайвої потреби.

"Ми виходили о п’ятій вечора, і здавалось, що Херсон вимер. Це так лякає. Є в Херсоні центральна вулиця – проспект Ушакова, що завжди дуже жвавий, по ньому їздить багато машин навіть о десятій вечора. Зараз же одна автівка десь може в далечині проїхати, а людей узагалі немає.

Звуки вибухів чутно всюди. Хоч ми певний час були в селі, але все одно цілодобово чули: «Бух-бух-бух». Можливо, до цього звикаєш, але мені складно це уявити. Те, що на Херсонщині військові менше до людей чіпляються, це теж відносно. Думаю, що населення пенсійного віку може почувати себе більш спокійно, а от молодим хлопцям небезпечно ходити. Розумієш, що може трапитись усе, що завгодно. У них свої закони та правила, через це основна маса людей і виїжджала, коли є можливість.

Більшість херсонців хочуть залишитись у складі України, адже вони розуміють, що нічого хорошого Росія не принесе. Але є люди, хто змирився, і вони хочуть тільки, щоб не було вибухів, ніхто не стріляв, і було тихо. Бо зараз і в Херсон прилітала ракета поруч із училищем, де я тренувався. Шибки повилітали. Та й у села прилітало – хати поруйнувало. Хто це стріляв – невідомо, але думаю, що наші не будуть стріляти по мирному населенню. Там нічого немає – тільки хати цивільних. Люди тримаються, але дуже багато хто виїхав. У під’їзді залишається заселених, може, квартир п’ять із тридцяти, і так майже в кожному будинку", – поділився спортсмен.

Що чекає на Андрія Проценка далі?

Наприкінці квітня український стрибун у висоту отримав дозвіл для виїзду за кордон. Так що легкоатлет вирушив на свій перший у сезоні 2022 року збір до Португалії, після чого переїхав разом із низкою інших українських спортсменів до Іспанії.

"До того часу я залишався в Хмельницькому, працював у місцевій залі. Я трохи тренувався, намагався підтримувати зв’язок із тренером, аби поступово втягуватись. У Хмельницькому не було всього необхідного інвентаря, також тренер тоді був за кордоном. Так що мені вже хотілось тренуватись віч-на-віч, дуже чекав цієї можливості. Коли ж вона з'явилась, то я виїхав до Польщі, а звідти – до Португалії. Зараз я в Іспанії, де зі мною тренуються Оксана Окунєва та Катерина Табашник", – зазначив Проценко.

Свій перший старт у нинішньому сезоні Проценко планує зробити п'ятого червня на змаганнях у німецькому Релінгені, після чого вже дев'ятого червня українець візьме участь у етапі Діамантової ліги в Римі. Водночас легкоатлет зауважив, що у 2022-му головними змаганнями для нього є чемпіонат світу:

"Основний старт – це чемпіонат світу, але я поки що не знаю, чи зможу до нього «розстрибатись». Вийде чи не вийде – буде видно. Я поки що знаходжусь в Іспанії до кінця червня за рахунок іспанської сторони. Вони забезпечують мені харчування, проживання і хороші умови для тренувань. Дякую їм за це".

На запитання, чи вдалось набрати хоча б мінімальні кондиції, Андрій зізнався, що дуже важкими були перші два тижні повноцінних тренувань. При цьому легкоатлет зазначив, що це зараз не головне.

"Ми були на відкритті змагань Ibero American Athletics Championships, і після цього був салют. Для всієї української команди це був неприємний момент – дуже гучно. Ми хвилювались, а Катерина Табашник аж розплакалась. Вона з Харкова і подібні звуки вже чула у своєму місті.

Як проходить підготовка? Перші два тижні було важко, авжеж. Я приїхав і почав одразу себе навантажувати. М’язам було важко, але зараз уже стало легше. Сподіваюсь, що наберу більш-менш оптимальну форму в цьому сезоні. Головне – аби в Україні все нормалізувалось якомога швидше, і було, куди повертатись", – резюмував стрибун у висоту.

Читайте також: Бігунки Ткачук та Рижикова здобули "срібло" та "бронзу" етапу Діамантової ліги на 400 метрів з бар'єрами

Що відомо про нинішню ситуацію в Херсоні?

  • Український легкоатлет Андрій Проценко виїжджав із Херсона ще наприкінці березня. Станом на травень російські військові заблокували виїзд із Херсона та Херсонської області. Також був випадок, коли колона з цивільними автівками потрапила під обстріл із "Градів".
  • У Херсонській області залишилось близько 500 тисяч жителів. До війни на цій території проживало близько мільйона людей. Тобто зараз Херсонщину покинув майже кожен другий, про ще повідомила уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова.
  • У Херсоні та в Херсонській області почастішали випадки викрадання людей російськими військовими. Місцеві повідомлять про зникнення активістів, волонтерів, представників української влади, а також чоловіків призовного віку. Більше інформації про зниклих можна віднайти на платформах "Суспільне Херсон".
  • Мобільний зв'язок і Інтернет на Херсонщині є, однак були випадки його повного відключення на кілька днів.
  • Низка населених пунктів перебуває на межі гуманітарної катастрофи, адже місцеві жителі не мають доступ до продуктів і медикаментів, також у деяких селах немає світла, води та газу.

Хто такий Андрій Проценко?

  • Андрій Проценко – 33-річний стрибун у висоту, що представляє Херсонську область.
  • Срібний призер чемпіонату світу та Європи в приміщенні (2014 і 2019), срібний призер континентальної першості на відкритій арені (2014).
  • Переможець фіналу Діамантової діги в Цюриху (2019).
  • Учасник трьох Олімпіад – у 2012, 2016 і 2021 роках. Найкращий результат українця на Олімпійських іграх – 4-те місце в Ріо-де-Жанейро.
  • Особистий рекорд українського стрибуна у висоту – 2.40 м.