“Нас робить людьми мистецтво, за нього ми й воюємо” — історії українських експолонених

Сергій Захаров, фото: Суспільне

У вересні минулого року Володимир Зеленський передав генсеку ООН Антоніу Гутеррешу список із майже 450 українців, яких на той час утримували у РФ й на тимчасово окупованих територіях. Їх було більше, проте з 2014-го відбулося декілька обмінів. Після 24 лютого 2022-го частина з колишніх полонених, як от режисер Олег Сенцов або журналіст Станіслав Асєєв пішли воювати. Частина — як, наприклад, Ірина Довгань — мешканка Донецька, яку вісім років тому катували, прив’язану до стовба, займається волонтерством. У День пам’яті жертв політичних репресій Суспільне розповідає історії ще двох українських експолонених.

“Війна — це натхнення. Займаюся тим, що люблю”

Сергій Захаров потрапив у полон у 2014-му. Він малював карикатури на бойовиків так званої “ДНР”, на вулицях рідного Донецька розвішував зображення, зокрема військового злочинця Ігоря Стрєлкова. Що не сподобалося окупаційній владі.

Робота Сергія Захарова, фото: Суспільне

“Я не очікував, що хтось буде шукати художника, який щось там зробив, щось намалював”, — розповідає Сергій. Однак, його затримали. У  полоні він пробув майже два місяці. До нього, каже Сергій, застосовували тортури.

Робота Сергія Захарова, фото: Суспільне

“Перший день — це поламані ребра, інсценування розстрілу, підвали. Це навіть не тюрма — жодних умов там немає, люди розміщуються просто на підлозі. Це був короткий період, але цього достатньо для будь-якої людини, щоб зрозуміти, що це і є “руський мір”, як він прийшов до тебе, до твого міста”, — пригадує Сергій.

Сергій Захаров, фото: Суспільне

Після звільнення художник переїхав до Києва. Найкращою реабілітацією після пережитого, за словами Сергія, для нього було створення коміксу “Діра”.

У ньому митець розповів про досвід в полоні. Цю книгу переклали й видали вже майже 10 мовами. Нині Сергій і надалі продовжує малювати, його роботи представленні на багатьох європейських артмайданчиках, зокрема на Венеційській бієнале.

Комікс Сергія Захарова, фото: Суспільне

Комікс Сергія Захарова, фото: Суспільне

“24-го лютого я заходжу в майстерню, дивлюсь по стінах. Думаю: Божечки, що я робив усе життя? Це нікому не потрібно, якесь штучне, ні для кого, надумане. Є тільки одне — життя або смерть. Все. Чорне і біле, решти не існує”, — каже художник.

“Я почав розуміти, що те, що нас робить людьми — це мистецтво, і за нього ми якраз і воюємо”, — розповідає Сергій про стимул все ж працювати далі.

Сергій Захаров, фото: Суспільне

“Воював і буду воювати до останнього подиху, поки не переможемо”

Сергій Захаров воює проти окупанта мистецтвом. Інший звільнений полонений — Роман Терновський, з перших днів війни долучився до територіальної оборони, і нині перебуває на Ізюмському напрямку на Харківщині. Терновського затримали 2017-го року в Ростові-на-Дону, коли він приїхав до хворого сина. ФСБ Росії змушували українця зізнатися у плануванні теракту.

"Інвалід — не інвалід, є інфаркт — немає інфаркту, буду воювати поки не переможемо”.

“Електрошокери, струм. У мене був інфаркт, не знав, що він виник, і мікроінсульт. Удари по голові — це пережити можна, але струм — це дуже жорстко”, — пригадує Роман, як з нього намагалися вибити зізнання.

Роман Терновський, фото: Суспільне

Та чоловік не зізнався у тому, чого не вчиняв. Натомість йому інкримінували участь в екстремістській організації. За гратами Роман Терновський провів два роки, після чого йому заборонили в'їзд на територію РФ і вивезли на кордон з Україною. Після Роман жив у Києві, переніс ще один інфаркт та операцію на серці. А в кінці 2021-го поїхав в Ізюм, де народився, аби отримати військовий квиток. Бо, каже, знав — війна буде.

“Логіка підказувала, що війна буде, бо, пройшовши полон, поспілкувавшись з ФСБшними виродками, я розумів, що вони не залишать нас. Питання, які вони тоді ставили, давали розуміти, що вони будуть іти на все, аби захопити наші території”, — говорить Роман.

З перших днів повномасштабного вторгнення Терновський — в територіальній обороні Ізюма: “Отак я і воюю з двома інфарктами й стентом. Інвалід — не інвалід, є інфаркт — немає інфаркту, буду воювати до останнього подиху, поки не переможемо”.

Читайте також

"Якщо очікування перейде у розчарування, нам буде важко зберегти людей" — інтерв'ю з мером тимчасово окупованого Херсона

"Якось вони це все роблять — із задоволенням" — звільнений з полону староста на Херсонщині про катування й допити

"Я помираю кожен день", "Це не війна, це вбивства" — що розповіли родичі захисників "Азовсталі"

"Отруєння ненавистю триває дуже довго": Ярослав Грицак про Другу світову, ставлення росіян до України і "вату" в головах