На тлі повідомлень про загрозу вторгнення Росії низка країн закликали своїх громадян виїхати з України. Суспільне записало історії декількох іноземців, які вирішили залишитися в нашій країні та пояснили чому вони так зробили.
Олександр Куєрі, француз. Приїхав до України в 2016 році працювати журналістом на лінії фронту
Я був закоханий в Україну. Переїзд сюди — це ще й можливість мати цікаву роботу в країні, яка за визначенням ніколи не нудна. Особливо, коли йдеться про журналістику. Тому я взявся за цю роботу. І з 2016-го я тут.
У посольства Франції наразі більше заспокійливих слів і допомоги людям. Основна команда поки що залишається. Можливо, це зміниться, знаєте, у найближчі кілька днів. Але поки що вони залишаються — жодних панічних повідомлень.
Я досить давно вирішив залишитися. Минулого року, в квітні, це вже було. Маю на увазі, що кількість військових біля кордону зростає. Тож я вже тоді думав, що робити. Думаю, все можливо, але мені немає сенсу нікуди їхати. Є також думка, що якщо ви не зробите вибір, його зроблять за вас. Це означає, що якщо б я хотів полетіти, то повинен був би зробити це вже. Тож, якби я зробив вибір працювати з Україною з іншої країни, я б уже полетів.
Мої батьки не в захваті від того, що я залишився. Але мій вітчим, тато, мама були журналістами. І вони розуміють концепцію обов’язку та як це — залишатися заради чогось.
Єнс Десслер, німець. Має бізнес в Україні. Кілька днів тому прилетів з-за кордону в Київ
Я маю тут хороших друзів — українців та німців. Коли ця ситуація з Росією загострювалась — взагалі-то це постійний процес, половина німецьких медіа помилялась. Писали: "О, буде війна між Україною та Росією?" Але ж вже є війна. Багато років. Війна на Донбасі, Росія окупувала Крим. Деякі люди навіть не розуміють, що тут відбувається. Усі мої німецькі друзі жартують, коли я запитую їх: "Що ви порадите?" — "Біжи, Єнсе, біжи". Вони жартують та кажуть, що це все дурість і нічого не трапиться, як і дванадцять разів до цього.
Звісно, я не можу просто говорити: "Ой, та нічого не станеться". Я маю бути готовим. Навіть якщо я не вірю, що щось може статись. Я знаю точно, де мої документи, гроші, сумки для котів. Тож у випадку, якщо мені треба буде тікати, я просто схоплю котів, документи і можу вирушати.
Я думаю, українці найменш налякані ситуацією. Люди навколо такі: "О боже!", мій телефон повний повідомлень: "Єнсе, як ти? Сподіваюсь, у тебе все добре, ти не хочеш приїхати? У нас є кімната для тебе. Будь ласка, повертайся до Німеччини, тікай звідти". Я завжди відповідаю: "Я думаю, це просто гра Росії, я залишаюсь тут, почуваюсь комфортно і не боюсь".
Я щойно повернувся з подорожі. Зупинявся в Мюнхені, там, де жив раніше, і я не почувався там так, як вдома. А коли приземлився тут, побачив Київ та всі куточки, які я знаю... Я дійсно почуваюся вдома.
Емі, британка. Студентка медичного університету у Дніпрі. Після повідомлень у медіа про ймовірну ескалацію на сході України сім’я наполягла на поверненні додому та купила їй квитки
Я була непохитна в тому, щоб залишитися, тому вирішила бути тут. А потім обстановка почала напружуватися, особливо у медіа. Щодо мене — я маю багато українських друзів. І я жила тут близько року. Очевидно, я в складному становищі. Друзі кажуть, що все буде добре, а з іншого боку — моя родина, яка піддалася впливу медіа і посольства Сполученого Королівства, каже мені повертатися додому. І я маю обрати сторону.
Дехто зі студентів боявся вилітати, тож вони поверталися машинами, потягами, потім вилітали з Європи. Чесно кажучи, це якась велика паніка, і я не знаю, кожен піддався їй чи ні, але наразі моя сім'я сказала повернутися мені додому. Але я планую повернутися в Україну якомога швидше.
Я не панікувала. Більше була засмучена. Я жила тут рік. Маю ютуб-канал, змінила все своє життя, щоб жити в Україні. Я зараз відчуваю Україну більшим домом, ніж Англію.
Авторка: Оксана Сенів