Майже кожна друга мати, яка виховує дитину з інвалідністю в Україні, перебуває у стані помірної або тяжкої депресії, а кожна третя — самотужки тягне всі фінансові та побутові витрати. Попри високу освіченість та бажання працювати, жінки стикаються з "пасткою виплат", стигмою роботодавців та критичним браком вільного часу.
Нове дослідження #сильнімами показує, що 15% матерів дітей з інвалідністю думають про самоушкодження. Також опитування таких матерів показує системні бар'єри, які роблять цих жінок невидимими для ринку праці та держави.
Про це повідомляє громадська організація "Епіпросвіта" за результатами комплексного соціально-психологічного дослідження, проведеного у 2025 році.
Життя в режимі 24/7: чому мами не мають часу на роботу
Дослідження, яке охопило 609 матерів з усієї України, показало, що догляд за дитиною з інвалідністю — це повноцінна робота без вихідних. Більшість жінок витрачає на це 40 і більше годин на тиждень. Для матерів дітей, які потребують постійного супроводу, це навантаження триває цілодобово, включаючи нічні медичні маніпуляції.
Ситуація ускладнюється відсутністю послуг "респайту" — тимчасового відпочинку, коли фахівець може замінити матір на кілька годин. 70% опитаних не мають жодної години такої допомоги. При цьому жінки зазначають: навіть 10–15 гарантованих годин на тиждень дозволили б їм вийти на ринок праці.
"Лікар сказав: «Ваша дитина ніколи не буде нормальною», і на цьому розмова закінчилася. Я вийшла з кабінету в повному шоці, не розуміючи, що робити далі", — згадує одна з учасниць дослідження про досвід взаємодії з медичною системою.
Бар'єри на шляху до працевлаштування
Понад 55% матерів мають вищу освіту та досвід у медицині, педагогіці, економіці чи ІТ. Проте тривала перерва в кар'єрі (іноді 10–15 років) змушує їх сумніватися у власних силах, зазначають в ГО. Там наводять головні перешкоди для виходу на роботу:
- Стигматизація: роботодавці часто сприймають таких працівниць як "ненадійних" через можливі лікарняні.
- Дефіцит послуг: відсутність доступних програм відпочинку матерів (респайту) або фінансова неможливість найняти няню змушує матерів залишатися вдома.
- "Пастка" виплат: офіційне працевлаштування може призвести до скасування допомоги по догляду за дитиною. Через це сукупний дохід родини майже не змінюється, що робить роботу економічно невигідною.
- Цифрова нерівність: лише 20% матерів впевнено володіють професійним програмним забезпеченням, а 30% — не мають навіть власного ноутбука для дистанційної роботи.
Психологічний стан: на межі вигорання
Постійна ізоляція та надмірне навантаження призводять до того, що 45% матерів живуть із клінічно значним рівнем тривоги. Близько 15% респонденток зізналися, що мали думки про самоушкодження.
Найчастіше матері відповідають "доволі часто" або "дуже часто" на запитання про відчуття втрати контролю над важливими речами у житті, нервозність і напругу, відчуття, що не встигають виконати заплановане, та накопичення труднощів до рівня неможливості впоратися з ними. Ці показники вказують на високий рівень дистресу та виснаження адаптаційних ресурсів. Також на це впливають різкі слова медиків.
"Невролог сказала мені: «Якби ви більше займалися з дитиною, вона вже давно б ходила». Я займаюся з нею щодня по кілька годин, витрачаю всі гроші на реабілітацію, а мені кажуть, що я недостатньо стараюся. Це було, як ляпас", - розповідає одна з учасниць інтервʼю.
Автори дослідження наголошують: матері дітей з інвалідністю — це потужний людський капітал, який зараз недовикористаний через системні "дефекти", серед яких економічна неспроможність найняти кваліфікованих спеціалістів для дитини та реабілітації.
Цікавість до роботи та їхньої сфери
Найбільший інтерес серед матерів викликає сфера адміністративної підтримки та клієнтського сервісу. Зокрема, 35% опитаних жінок обирають роль адміністративної асистентки для роботи з листами, календарями та таблицями, а 30% — позицію операторки чатів або клієнтської підтримки. Популярність цих напрямків зумовлена можливістю працювати повністю дистанційно та гнучко розподіляти навантаження, що є важливим для поєднання роботи з доглядом за дитиною.
Також значна частина жінок виявляє інтерес до роботи з контентом та даними. Близько 25% респонденток цікавляться редагуванням текстів та описом товарів, 20% готові займатися транскрибуванням аудіо, а 15% — базовою аналітикою. Попри високу зацікавленість, для старту в цих професіях матері потребують не лише спеціалізованого навчання, а й технічного забезпечення, як-от ноутбуків та гарантованих годин відпочинку ("респайту") для фокусування на робочих завданнях.
ВПО та втрата опор: подвійна вразливість через війну
Дослідження показало, що війна суттєво ускладнила життя родин із дітьми з інвалідністю, особливо переселенців. Матері втратили звичну підтримку та соціальні зв’язки, мають обмежену інформацію про медичні послуги та труднощі з працевлаштуванням. Багато хто повністю залежить від державних виплат, а догляд понад 40 годин на тиждень не залишає часу на роботу чи відновлення психічного здоров’я.
Відсутність координації та підтримки змушує жінок самостійно шукати інформацію про права та послуги, що поглиблює економічну та інформаційну нерівність. Система соціального забезпечення часто робить офіційну роботу економічно невигідною, а низький рівень цифрової грамотності та брак техніки відрізають можливість дистанційної зайнятості.
Дослідники пропонують комплексні зміни: державні послуги тимчасового відпочинку для матерів, цифрові асистенти для навігації бюрократією, модель "work bonus", гнучкі графіки та менторські програми для повернення до кар’єри. Поєднання підтримки держави, цифрової грамотності та інклюзивної культури бізнесу дозволить залучити жінок до активного життя й праці.
