26-го квітня минає 35 років від найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Під час експерименту на 4-му реакторі ЧАЕС сталися два вибухи. В атмосферу Землі потрапила хмара радіоактивного пилу. За екологічними наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи. Пів мільйона людей, за різними оцінками, померли від радіації, тисячам мешканцям Чорнобиля й Прип'яті довелося залишити свої домівки. Щороку цього дня пам'ять ліквідаторів аварії згадують у зоні відчуження.
Суспільне побувало на акції "Чорнобиль.35" і поспілкувалося із тими, кому довелося покинути дім назавжди.
Акція “Чорнобиль.35”
Як розповідає кореспондентка Суспільного Дар'я Кінша, опівночі 26 квітня акцію пам’яті на центральній площі Прип’яті відкрила колаборація музично-поетичного проєкту "Евтерпа" та PRIPYAT Pianos українського композитора Володимира Савіна, який протягом 7 років збирав покинуті піаніно в Прип’яті, щоб із їх записів зробити віртуальну бібліотеку. Під час музичної імпровізації поети "Евтерпи" читали вірші чорнобильських авторів та власні твори.
На площі також представили фотопроєкт "Чорнобиль.Ковчег" із 11-ти робіт фотохудожника Дениса Копилова. Він уявив, як могли б жити будь-які види тварин з усієї планети в Чорнобилі. Фото, зокрема тигра, жирафів, слона, які він зробив подорожуючи світом, поєднані зі знімками зони відчуження. За словами Дениса Копилова, проєкт покликаний змінити ставлення до зони – з місця розрухи, на місце, де природа оживаючи перемагає людину.
“Я багато років подорожував світом, я бував в Антарктиді, в Африці, десь близько 80-ти країн відвідав, і скрізь фотографував тварин, природу — це моя найбільша любов, але я ніколи не був у Чорнобильській зоні, яка знаходиться в 100 км від Києва. Мені дуже захотілося і я приїхав сюди, і побачив природу, яка тут є, побачив тварин, які тут є, я не побачив ніяких чупакабр, мутантів і все інше, я побачив порослі села, міста і в мене виникло велике натхнення. Мені захотілося показати це світу”, — розповідає Денис Копилов і додає, що Чорнобильська зона — це можливість світу.
О 1:10 загиблих внаслідок аварії вшанували хвилиною мовчання. Потому Архиєпископ Полтавський і Кременчуцький Федір разом зі служителями Михайлівського Золотоверхого собору прочитали молитву за всіх померлих. О 1:20 на площі учасники акції запалили 35 свічок, за кількістю років, що минули після аварії. Вони символічно горіли і за три хвилини, в час, коли 35 років тому сталася аварія.
Таку акцію в Прип’яті проводять з 2018-го року. Співорганізаторка Руслана Чечуліна , каже — мріє, щоб місто відчуження колись стало містом відродження.
“Колись уже не буде ні Прип'яті, ніяких населених пунктів, але те, що з нами має залишатися — це пам'ять про це місце, пам'ять про ці події, розуміння того, чому цей Чорнобиль стався, не тому, що це якась погана енергетика, а тому що були люди, які пустили все крізь рукава, і це призвело до жахливих наслідків", — говорить жінка.
В акції взяли участь близько півсотні людей, серед них ліквідатори й колишні мешканці Прип’яті.
“Досі колотить від тих подій. Але тут моя молодість.”
Ірина Мельниченко приїхала на акцію з Черкас.
“Коли почалася будуватися атомна, це був 1970-й рік, ми в другий клас ходили. Батько прийшов до діда і каже: “давай хати продавать і тікать звідси, бо нам на голову такого монстра будують. У мене досі слова ці стоять, і вся ця обстановка прям... і так вийшло, що батько не дожив до евакуації, помер”.
До аварії жінка разом із чоловіком та донькою жила у Чорнобилі. Розповідає, 35 років тому, в ніч з 25-го на 26-те квітня вона спала, а чоловік був на риболовлі.
“У ніч мій чоловік був на рибалці, прийшов о 4-й, я йому двері відчинила, чую машини віу-віу... Це швидкі чи пожежні? Та ні, каже, це на атомній щось трапилося, мабуть, трансформатори полетіли, бо були такі вибухи два розлогі, і тріск стояв... полягали спати.. 23 роки нам було”.
Наступного дня, розповідає жінка, почула від матері, що сталася аварія на Чорнобильській АЕС, вибухнув реактор, але одразу не повірила.
“Мати каже: “А ти глянь у вікно, подивися, що там робиться”, - відкриваю вікно, стоять машини. Кажу чоловіку, щоб подивився, що за машини, він сказав, що це хімзахист, і далі спати лягли. Проходить години, півтори, дивлюся: поїхали пожежні. Я так нарахувала 28-м, а далі збилася і не рахувала. День був теплий, з дитиною гуляли на вулиці”, - аж раптом зустріли дозиметриста, продовжує пані Ірина. Чоловік запитав, чому вони гуляють з дитиною на вулиці, що це небезпечно і пішов перевіряти рівень радіації в будинку жінки.
“Зайшов у хату, поміряв радіацію, сказав, щоб книги завісили простирадлом, оце так, оце так, отак ноги мийте”, — згадує Ірина.
А вже наступного дня о другій дня почалася евакуація Прип’яті, розповідає Ірина.
“Ми всі стояли на дорозі, руками махали, автобуси проводжали, а хто ж нам сказав, що не можна, що там таке твориться”, — розповідає жінка.
Пізніше евакуювали і родину Ірини в село Бабинці Бородянського району.
“Сказали на три дні. Ну на три дні, дитині півтора року було. Взяли валізу дитячих речей. А як три дні, от досі тягнуться”, — згадує вона.
У Бабинцях сім’ю прихистила одна родина, надали усе необхідне: кімнату, продукти. Про них пані Ірина говорить з вдячністю. Чоловік жінки досі працює в Чорнобилі. Родиною часто приїжджають у Прип’ять, бо це місце, де минула її молодість, каже Ірина.
“Сюди (Палац культури “Енергетик”) ми ходили на концерт, тут поруч міськвиконком, я там працювала з головним архітектором, там за Енергетиком далі - технікум, де я навчалася, там у 4-му мікрорайоні в мене куми жили. Розумієте, це моя молодість. Я тут молодію душею, я сюди приїжджаю — у мене і ноги не болять, і спина не болить", — говори