У девʼятиповерхівці в Соломʼянському районі Києва, куди вранці 17 червня влучила крилата ракета, Оксана Сюрха жила не дуже давно. З чоловіком Сергієм та 14-річною дочкою вони орендували квартиру на восьмому поверсі сьомого підʼїзду. Коли ракета в нього влетіла, сімʼя ховалася в закутку квартири за двома товстими стінами. Коли вони спробували вийти звідти, зрозуміли, що йти нікуди: до першого поверху обвалились і решта їхнього помешкання, і сходова клітка. Рятувальникам довелось діставати сімʼю через вікно.
— Після вибуху, коли ми стояли ще нагорі й дзвонили в усі можливі служби, ми кричали сусідам, щоб організуватися й разом кликати на допомогу, — каже Оксана. — Щоб люди знали ― ми тут є живі. Але ніхто не відгукувався. Була тиша.
Повітряна тривога в Києві розпочалася 16 червня о 21:06 і тривала майже девʼять годин. Росіяни запустили на Київ та околиці 175 дронів і понад 14 крилатих ракет.
Ударні безпілотники десятками летіли в Соломʼянський район. Оксана, Сергій та їхня 14-річна дочка вперше вирішили спустися до укриття — у підземний перехід біля будинку.
— Було приблизно 10-12 вибухів, ми не рахували вже, — розповідає Оксана. — Коли вони закінчилися, ми піднялися в квартиру. Потім побачили, що летить ще балістика. Знову спустилися, перечекали, піднялися. О 3:40 донька мені сказала: "Мамо, ще трохи ― і все закінчиться, тривога триває до 5 ранку зазвичай і все". Але полетіли знову "шахеди". Ми сховалися в закутку квартири за двома товстими стінами, давай знову збиратися в укриття ― і тут засвистіла ракета. Винесло все, що було. Спалах, вогонь, скло посипалося, піднявся запах пилюки й бетону. Ми, в чому були, стали тікати. І друга ракета. Вибігаємо, відкриваємо двері ― а нема куди вибігати.
Оксана набрала рятувальників. Вони з чоловіком пояснювали: родина на восьмому поверсі, сходів немає, підʼїзду також. ДСНС не могли підʼїхати, бо пожежа, як і тривога, досі тривали.
— Коли рятувальники сказали, що не дотягується кран до нас, моя дитина зі мною прощалася, ― каже Оксана. ― Вона казала: "Мам, памʼятай, що я тебе дуже сильно люблю". А все довкола палає, вибухає шифер і ми сидимо на восьмому поверсі, звідки немає виходу. Або ми впадемо, або згоримо, або нас спасуть.
Скло посікло жінці ногу, але це вона помітила вже на землі, коли медики почали її обстежувати. Тоді почалась нова хвиля вибухів. Оксана сказала медикам облишити її та всім терміново бігти в укриття.
— Ми дякували Богу, що ми не отам, не в руїнах, не на восьмому поверсі, — згадує вона. — Це зараз найдорожче для мене.
Майже весь сьомий підʼїзд будинку лежить купою покришеного бетону й арматури впереміш із товстими колодами вирваних лип і тополь, що росли у дворі. На вулиці пахне пилом, землею й каналізацією. В пісочниці дитячого майданчику стирчить скло. Ракета пройшла крізь усі поверхи підʼїзду. Станом на 10 ранку з-під завалів вдалося дістати двох людей. Як повідомили у ДСНС, вони живі.
На лавці дитячого майданчику сидять двоє — чоловік і жінка — і не відводять погляду від руїн будинку. Вони обоє по-черзі плачуть, із пресою не говорять. Молодий хлопець Руслан, який стоїть поряд, пояснює, що вони чекають на звістку про сина Дмитра:
— Це мій друг, він жив на шостому поверсі. Він досі десь там. Більше сказати не можу.
— Ну хіба це люди таке творить? — емоційно вигукує Віка. Вона з чоловіком живе в сусідньому будинку, який пошкодило вибуховою хвилею. В руках у Віки будівельні рукавиці й респіратори: вона чекає, доки поліцейські пустять її до квартири розібратися з майном. Яка там ситуація, вона не знає ― бачить лише вибиті вікна. Коли прилетіла ракета, вдома їх не було: вони поїхали з району після першої хвилі атаки дронів. Повернулися, вже коли дізналися, що сталося з сусіднім будинком.
— Ось бачите машину? — показує Віка на розбитий і запилюжений універсал. — Це машина мого сусіда з першого поверху. Хороші люди, тікали від війни зі сходу. Він продавав овочі. В них двоє дітей, одному сім місяців. Жили. А тепер що в них лишилося? Квартира розвалена, машини нема. Скажіть, ну хіба це можна стільки горя наробити? У мене просто немає слів.
Діра в будинку наскрізна. З іншого боку нутрощі людських квартир розкидані аж до перебитих трамвайних колій. Біля підземного переходу, який місцеві використовують як укриття, стоять двоє хлопців — 24-річний Андрій та його менший брат Олексій. Поряд — пару сумок, на плечах рюкзаки, в одній переносці тісняться двоє котів. Вони живуть у сусідньому підʼїзді від того, що обвалився.
— Прильот на районі точно був не один — спершу десь одинадцять вибухів, потім ще десять, ― розповідає Андрій. ― Ми ховалися в коридорі. Коли бухнула ракета, посипалася стеля й ми почали виходити надвір. Самі. Слава Богу, живі. Можете нас привітати з другим днем народження.
Що буде потім, вони не знають, адже стан квартири невідомий.
— Можу сказати, що планування квартири залишилося таким як було. Це все, — каже Андрій, дивлячись у порожнечу перед собою. — Та й фізично ми ок. А крім цього — взагалі ніяк.
Сімʼя Сюрх досі не знає долю свого кота. Він так і лишився в квартирі ― після вибуху заховався у ванній.
— Я вам не можу передати, що відчувала в той момент. Але я не могла шукати кота, мусила допомагати доньці. Я буду рада, якщо він знайдеться живим. А як ні, то тепер він наш янгол-охоронець, — Оксана робить паузу й ще раз повторює: найважливіше, що вціліла її сімʼя.
— Але ви ж журналістка, так? Будь ласка, напишіть, що люди мають обовʼязково ходити в укриття. Не ігнорувати це. Не всім сьогодні пощастило так, як нам.
Оновлення: Станом на 22:00 з-під завалів будинку у Соломʼянському районі дістали сім тіл. Останнім наразі виявили тіло Дмитра. Рятувальники продовжують розбирати завали.
