З 23 по 25 травня Україна і Росія обміняли полонених у форматі "1000 на 1000". Додому повернулися 880 українських військових та 120 цивільних. Натомість Київ зокрема передав до Росії 70 громадян України, засуджених за злочини проти національної безпеки.
Українська влада розкрила прізвища 31 з них. У цьому списку — колишній активіст організації "Український вибір" Віктора Медведчука, а також українці, ув’язнені за проросійські пости в соцмережах, колабораціонізм та відправку росіянам повідомлень про військові об’єкти та позиції ЗСУ.
Суспільне дослідило вироки засуджених та розповідає, кого саме Україна передала Росії.
"Такі, як я, країні не потрібні"
Про передачу росіянам 70 засуджених повідомив проєкт Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими "Хочу к своим". Це публічний реєстр громадян України, які були ув’язнені за співпрацю з Росією і погодилися на обмін. 23 травні у 31 профілі на сайті проєкту з’явилася помітка "виїхав до РФ одночасно з поверненням справжніх українців з російського полону".
Один з цих профілей належить 61-річному жителю Херсона Віктору Кирилову. Як повідомляє "Судовий репортер", з 1995 по 2010 роки він працював інспектором патрульної служби, а потім вийшов на пенсію. У червні 2022 року, коли росіяни окупували Херсон, Кирилов влаштувався на посаду поліцейського-водія "чергової частини Корабельного міського відділку поліції".
"Возив слідчо-оперативну групу, ремонтував машини. Становище було тяжке. Окупанти були 9 місяців. Роботи не було. Був бандитизм, мародерство. Думав, що допомагаю людям міста Херсона з охорони громадського порядку", — говорив пізніше Кирилов на суді.
Він стверджував, що не причетний до переслідування проукраїнських херсонців і возив поліцейських, які займалися "охороною громадського порядку" та "виїжджали на сімейні скандали, грабежі, мародерства". Щомісяця він отримував 40 тисяч рублів.
На суді він сказав, що не виїхав "на ту сторону", бо не вважав себе колаборантом. Проте після звільнення міста СБУ оголосила йому підозру в колабораційний діяльності. На слуханнях в Шевченківському суді Києва він визнав себе винним, але просив суворо його не карати. Судді призначили йому 12 років позбавлення волі.
Ще одна учасниця обміну, засуджена за колабораціонізм, — Людмила Сорока з Лимана на Донеччині. Її профілю немає на сайті "Хочу к своим", але вона потрапила на відео з обміну полоненими блогера Володимира Золкіна. До окупації Лимана Сорока працювала в місцевому управлінні праці та соцзахисту населення — нараховувала працівникам зарплату. Коли росіяни захопили місто, чиновники так званої "ДНР" створили там окупаційну адміністрацію і запропонували Сороці очолити її управління. Жінка погодилася. В інтерв’ю виданню "Ґрати" вона стверджувала, що зробила це не через проросійські погляди, а щоб допомогти містянам.
"Взяло гору те, що дуже багато людей йшло на прийом. Дуже багатьом людям потрібна була допомога. Люди виходили з підвалів, з бомбосховищ. Пенсіонери могли хоча б у пенсійний фонд звернутися, а робітники — тільки в соцзахист. Для цього потрібно було організувати управління. Я погодилася з умовою, що я організовую управління, а потім з цієї посади йду", — сказала Сорока.
У вересні 2022 року, коли Збройні сили України підходили до міста, працівники окупаційної адміністрації евакуювалася до Єнакієвого, проте Сорока відмовилася і звільнилася. Після повернення міста під контроль України СБУ оголосила їй підозру в зайнятті керівної посади в окупаційній адміністрації. У березні 2023 року вона підписала з прокурором угоду про визнання вини, отримала 5 років позбавлення волі та відразу написала заяву про бажання взяти участь в обміні. Але в інтерв’ю в 2023 році Сорока зізнавалася, що насправді не хоче в Росію, проте це її єдиний шанс вийти на волю.
"Ми сподівалися, що буде условка (умовний термін — ред.), і я буду тут зі своєю сім’єю. Але країні такі, як я, не потрібні. Краще я буду там підмітати вулиці, ніж тут сидіти п’ять років у в’язниці", — казала вона.
"Я не думав нести смерть"
З 31 учасників обміну, вказаних на сайті "Хочу к своим", 20 були засуджені за те, що повідомляли росіянам про розташування українських військових об’єктів. Близько половини з них повністю визнали вину на суді. Наприклад, серед них мешканка Краматорська Ольга Грюкова. Її засудили на вісім років за те, що вона писала в телеграмі родичу з "міністерства надзвичайних ситуацій ЛНР", де в місті розташовані українські військові та техніка.
Інший з тих, кого віддали Росії, — 27-річний житель міста Кам’янське Дніпропетровської області Максим Боковенко — визнав вину частково. Як писав "Судовий репортер", на суді він сказав, що до арешту був залежним від гри на автоматах, сидів без грошей і натрапив в телеграмі на оголошення про роботу, яке пропонувало легкий заробіток. Автором оголошення був користувач "Барт Серж" з російським номером, який запропонував Боковенку надсилати за гроші фото і відео місць в Кам’янському, на які він вкаже. За кожен об’єкт "Барт Серж" обіцяв 150 доларів.
На суді обвинувачений стверджував, що погодився, спочатку не розуміючи, що то був представник російських спецслужб. А коли зрозумів, нібито вирішив "ввести його в оману". Боковенко стверджував, що він навмисно фотографував та скидав не ті будівлі, які йому замовляли. Замість металургійного заводу він сфотографував порожню будівлю, а замість військкомату — офіс центру надання адміністративних послуг.
"Смерть я не думав нести. Я викручувався, що роблю не важливу [роботу], не [повідомляю про] інфраструктуру ніяку, не завдаю шкоди громадянам України. По пустій будівлі бити ворог не буде, а якщо буде, то там нікого немає, а витратить свою ракету", — виправдовувався Боковенко на суді.
Його адвокат на слуханнях пожартував, що замість строку йому "треба дати героя". Але Шевченківський суд Києва визнав Бовкуненка винним у "передачі ворогу інформації про об’єкти інфраструктури" та призначив 9 років колонії.
Схожу стратегію захисту також використовував і Сергій Карпук, житель Вищетарасівки — прифронтового села в Дніпропетровській області. Прокуратура обвинувачувала його в тому, що він інформував представника ФСБ в телеграмі про те, де саме в його регіоні стоять російські війська. На суді Карпук виправдовувався, що повідомляв росіянам неправдиву інформацію спеціально, аби ті не стріляли далі від його села і не постраждали його сусіди. Проте прокуратура довела, що підсудний здавав реальні позиції ЗСУ, і його засудили до 15 років за державну зраду.
"Звеличував Путіна на спільній кухні"
Ще п’ятеро зі списку "Хочу к своим" були засуджені за проросійські пости в соцмережах. Один з них — 42-річний Іван Мартищук, житель Верховини — високогірного селища в Івано-Франківській області. У серпні 2022 року він опублікував у фейсбуці відео, де майорить російський триколор, а на тлі грає пісня зі словами: "Донбасс за нами и с нами Бог. Россия с нами и с нами Бог". Через кілька місяців Мартищук опублікував відеозвернення Володимира Путіна, де той, зокрема, каже: "Слава нашим доблестным вооруженным силам. За Россию, за победу, ура!". За ці пости Мартищуку оголосили підозру у "виправдовуванні російської агресії".
Судячи з вироку, це сталося після того, як на нього поскаржився в СБУ знайомий військовий, який побачив ці публікації у фейсбуці. Виступаючи як свідок на суді, він сказав, що зробив це, "бо жителі Верховинщини могли вчинити самосуд". Сам Мартищук визнав вину і попросив його суворо не карати, оскільки він не знав, "що за інтернет можна нести відповідальність". Зрештою Верховинський суд призначив йому 5 років колонії.
Житель міста Самар Дніпропетровської області Володимир Назаров отримав таке ж покарання за публікацію чотирьох відео в фейсбуці. Зокрема, його засудили за ролик під назвою "Кадиров провів "виховну бесіду" з українським морпіхом, який склав зброю" і за інтерв’ю з жителями Маріуполя, які звинувачували Україну в обстрілах і називали Путіна "мудрим політиком, який зробив те, на що ми чекали довгі роки". Суд розцінив це відео як виправдовування російської агресії і "глорифікаціюЗвеличення когось чи чогось, схвалення дій" російських військових. Назаров визнав вину.
Ще одному учаснику обміну Петру Греську з Івано-Франківська прокуратура закидала те, що в серпні 2022 року на спільній кухні в комунальній квартирі він "в усній розмові відкрито підтримував політику Володимира Путіна, звеличував його, а російські війська називав визвольними". На суді це підтвердив свідок — родич сусідів Греська, який гостював у їхній комуналці. За кухонну агітацію та кілька проросійських постів в російській соцмережі "Однокласники" Гресько також отримав п’ять років колонії.
"Його сіятельство граф Тарнашинський"
Україна передала Росії також Олександра Тарнашинського — ветерана Афганської війни та голову організацій "Слов’янський рух "Русь відроджена", "Соборне козацтво" і фонду "Єдине народне казначейство". У 2012 році він став активістом руху "Український вибір" проросійського політика Віктора Медведчука, якого також передали Росії у межах обміну у 2022 році. На YouTube-каналі "Український вибір" збереглося інтерв’ю з Тарнашинським за 2015 рік. Там він каже, що доєднався до руху після особистої зустрічі з Медведчуком, аби боротися з тим "щоб Україна не перебувала під зовнішнім управлінням".
Про те, чим займався Тарнашинський після цього, у відкритому доступі інформації майже немає. Єдина згадка про нього — це відео на YouTube, де Тарнашинський в 2020 році виступає в Харкові на події під назвою "Дворянське зібрання". У ролику він підписаний як "глава головної імперської управи інформаційно-аналітичного центру, його сіятельство, граф Тарнашинський". На відео він розповідає конспірологічну теорію про те, що якісь "світові сили", які він називає "особами європейської національності", "забрали у народу всі богатства". Далі він каже, що для боротьби з ними створена "Світла Велика Русь" — "світова спільнота, зареєстрована в Організації Об'єднаних Націй", яка поверне народу награбоване.
У травні 2022 року СБУ затримала Тарнашинського і оголосила підозру в спробі насильницького повалення конституційного ладу. Слідство закидало йому, що він разом з головою іншої організації "Ми народ України" Василем Остафійчуком розробив план з "розпуску органів державної влади та місцевого самоврядування" і хотіли "шляхом проведення псевдовиборів" утворити нові органи — "Раду Старійшин" та "Вищу Духовну Раду". У підозрі було вказано, що для реалізації цього плану Тарнашинський та Остафійчук хотіли створити збройне формування "Щит Край Україна" для захоплення влади в силовий спосіб.
На суді Тарнашинський визнав вину. Івано-Франківський суд у листопаді 2022 року призначив йому 5 років колонії з конфіскацією майна. Другий обвинувачений Остафійчук відкидав звинувачення. Він стверджував, що насправді вони хотіли досягнути своїх цілей мирним шляхом з дотриманням Конституції України, а Тарнашинський визнав вину під тиском СБУ. Зрештою Остафійчук отримав 7 років позбавлення волі. Наразі він у колонії і участі в обміні не брав.
Що кажуть правозахисники про участь цивільних у обміні
Великий обмін відбувся за підсумками прямих перемовин між Росією і Україною в Стамбулі 16 травня. Заступник голови Координаційного штабу з поводження з військовополоненими Андрій Юсов сказав Суспільному, що на організацію обміну було мало часу, що вплинуло на підготовку списків. Обидві сторони складали їх окремо і не впливали на те, кого їм передадуть.
Хто саме з цивільних повернувся в Україну взамін на засуджених — поки точно не зрозуміло. Сторони не розкривали їхні прізвища. Відомо тільки, що серед них був тренер з пейнтболу з Херсонської області Павло Зозуляк. Росіяни викрали його в липні 2022 року і згодом засудили на два роки за участь в "Правому секторі". Директорка Медійної ініціативи за права людини Тетяна Катриченко припустила, що решта цивільних, яких віддали росіяни, — це українські ув’язнені, засуджені за кримінальні злочини "не у зв’язку зі збройною агресією".
Цей обмін — наймасштабніший з початку повномасштабної війни за кількістю переданих цивільних і перший результат проєкту "Хочу к своим". Координаційний штаб з питань з військовополоненими запустив його в липні 2024 року за підтримки Головного управління розвідки, СБУ та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Провідні українські правозахисні організації тоді розкритикували проєкт і випустили спільну заяву із закликом закрити доступ до сайту "Хочу к своим". Правозахисники заявили, що обмінювати одних громадян України на інших — це погана ідея, яка замість вирішення проблеми створює нові. Зокрема, на їхню думку, це може призвести до того, що Росія буде більше затримувати жителів окупованих територій для поповнення обмінного фонду. Також автори заяви побоюються, що цей проєкт негативно вплине й на правосуддя в Україні: зокрема, правоохоронці будуть схиляти підозрюваних до визнання вини в обмін на відправку до Росії.
Автори звернення заявили, що міжнародне гуманітарне право передбачає обмін тільки військовополонених, а не цивільних, і Україна має шукати інші способи звільнити своїх громадян. Координаційний штаб публічно не відповідав на цю заяву.
