Він був людиною сильної волі та великого таланту – так говорить про письменника та журналіста Василя Симоненка черкащанка Антоніна Сєдова. Жінка товаришувала з поетом, а вдома має кілька подарованих ним збірок з дарчим підписом.
Зі слів Антоніни Сєдової, вона разом з чоловіком відвідувала Василя, коли той був у лікарні. З ним спілкувалася за день до смерті.
Першу збірку "Тиша і грім" Антоніні Сєдовій подарував Василь Симоненко. Своєю ж рукою зробив підпис та написав побажання "На добру згадку". Зі слів жінки, бажання поета виконують і донині – щороку згадують добрим словом, який він був:
"У нього натура була добра. Хто б з району не приїхав, наприклад, поети-початківці – брав їх вірші та доробляв. Казав: "ось тепер це годиться".
За рік пані Антоніні буде дев’яносто. Говорить, пам’ятає все – як Василь Симоненко любив життя, що планував та на що сподівався. Тоді їй було 25:
"Все, що він планував – все виконував, такий відповідальний був. У відрядження якщо їде, то привезе такий матеріал, такі вірші! А характер мав дуже вольовий".
За словами сина Антоніни Сєдової Олега Сіфер-Сєдова, він мав веселу вдачу. Товаришував з батьком Олега, разом проводили вільний час. На збірці віршів, подарованій батькові Олега Освальду Сіферу Василь Симоненко написав:
"Освальдові з віроломним наміром пробудити його від сплячки і примусити озватися хоч одним звуком чи ультразвуком. 9.10.62 року. Василь Симоненко".
Читайте також: "Симоненко і Черкаси. 5 фактів із життя поета"
Зберігати пам’ять про письменника та журналіста стало родинною традицією. Родичка сім’ї, заслужена працівниця культури Тетяна Кайдалова говорить, в свій час займалася організацією його музею-кімнати, а нині симоненківський простір облаштовує у соціальних мережах:
"Симоненко – це не просто людина, це явище, це планета. Я цей портал просто розширила. 8 січня 1955 року він написав свої рядки: „Не докорю ніколи і нікому, хіба на себе інколи позлюсь, що у двадцять літ в моєму серці втома, що в тридцять смерті в очі подивлюсь. Моє життя – розтрощене корито, і світ для мене – каторга і кліть. Та краще в тридцять повністю згоріти, ніж до півсотні помаленьку тліть", – у цих рядках весь Василь Симоненко".
З її слів, Симоненко до своєї смерті в 28 років був філософом по існуванню душі.
