У напрямку Покровська видимість низька, за бортом -7, за відчуттями — -16. На позиції солдати обробляють дрони антифризом, аби бодай не намерзала волога, але це слабка поміч. Сильніший порив вітру, сніг і дрон уже не летить. Треба чекати кращої погоди. Так на Покровському напрямку взимку працює рота "Щедрик" Зараз 411 батальйон розширюється до полку, тому рота "Щедрик" скоро має стати батальйоном411 окремого батальйону безпілотних авіаційних комплексів "Яструби".
Щедрик — це слово, яке має багато значень. "Щедрик" — це одна з найвідоміших українських щедрівок, яку аранжував композитор Микола Леонтович. Вона названа на честь маленької пташки, яку інакше ще називають щиглик або вʼюрок, але лиш в Україні — щедриком. Це дуже сильна пташка, вона може піднімати маленькі вантажі, наприклад відерця з їжею чи дзвіночки, і летіти з ними довгі дистанції. Схожим чином тепер дрони роти "Щедрик" носять скиди на російські позиції і окуповані українські дороги на Покровському напрямку.
Композитор Микола Леонтович жив у Покровську понад сто років тому. Працював вчителем музики у залізничному училищі й заснував робітничий хор. Через сто років міська влада Покровська придумає гасло: "Покровськ — місто "Щедрика". Банер з таким написом тривалий час висів на фасаді місцевого Будинку культури. Його туди повісили після того, як російська армія кілька разів поцілила в будівлю і майже її знищила. Зараз навіть банера вже немає.
Чи дійсно Леонтович написав "Щедрика" в Покровську? Невідомо, бо немає жодного документального підтвердження, де саме композитор створив цю щедрівку. Але тепер "Щедрик" дійсно є у Покровську. І це вже геть нова різдвяна історія.
Слово в рації
— Коли формувався 411 батальйон, у нас був окремий взвод, — розповідає командир роти "Щедрик" на позивний Стітч. — До цього ми працювали аеророзвідниками у складі ТРО і наш екіпаж називався "Зірка". При переході в окремий батальйон БпАК треба було вибрати іншу назву, бо "Зірка" залишилася в ТРО. Ми шукали українське слово, яке добре розбиратиметься по рації. Бо "Зірка" була дуже зручною назвою — зірка в небі, зірка на позиції, зірка висувається. А щедрик — це пташка, маленький кумедний жовтий горобець. Вона літає, ми літаємо. І ще це дійсно українське слово, про яке йдеться навіть в тексті щедрівки, що щедрик — це ластівочка.
"Щедрик" на Покровському напрямку літає вночі, тому до обіднього часу бійці переважно відпочивають. Вони працюють на великих нічних бомберах, "Вампірах" та "Німезисах", а також на FPV-дронах.
Оскільки 411-й — це окремий батальйон, його підрозділи фактично розтягнуті по всій лінії фронту — від Курська до Херсона. Рота "Щедрик" працює вже тривалий час у Покровську, виїжджаючи ближче до лінії бойового зіткнення. Раніше вони й базувалися в Покровську. Це було до того, як лінія фронту наблизилася до міста настільки, що з деяких вулиць вже облаштовують позиції, а в саме місто варто заїжджати з РЕБ.
— Покровськ — зараз одна з найважливіших точок на фронті, — говорить Стітч. — Ми довго жили в місті, але після того, як там згоріла електропідстанція — це було за 200 метрів від нашого будинку, довелося зʼїхати. Бо щоб літали дрони потрібен безперебійний інтернет і заряд батарей. Щоб забезпечити два екіпажі нічних бомберів, включаєш чотири генератори. Батареї заряджаються три години й черговий має їх постійно змінювати.
— А ви знали про цю історію про Покровськ, Леонтовича та "Щедрик"?
— Ні, — сміється Стітч. — Ну тобто загалом ми знали про щедрівку і про те, що її написав Леонтович. Але про звʼязок з Покровськом дізналися вже як приїхали сюди. На роздовбаному Будинку культури висів великий банер: "Покровськ — місто "Щедрика". Від будівлі залишилися тільки зовнішні стіни, його повісили вже після того, як вона зруйнувалася.
Майже всі бійці "Щедрика" проведуть свята на позиціях. Для когось це буде перше Різдво в зоні бойових дій, для когось далеко ні. Стітч у минулі роки зустрічав Різдво на інших напрямках:
— Коли були на ППД в Києві, планували на велику ялинку у дворі дронами гірлянди намотати. Уже навіть мали план, як це зробити, бо ялинка висотою як чотириповерховий будинок. Але до Нового року нас вивели на ЛБЗ і по суті ми тут уже півтора року. Можемо хіба гірлянду на "Вампіра" намотати, але звісно, на ЛБЗ це неможливо.
Незавершена справа
В альтанці, яка виконує функцію курилки, висить гірлянда. Вона тут з літа, але сприймається інакше, коли на вулиці йде сніг і світло відбивається від білої посипки.
Біля альтанки, у літній кухні, живе Архі — командир взводу, куди входить кілька екіпажів БПЛА. У 2014 році, коли почалася війна, Архі жив у Донецьку. Тоді він ще був неповнолітній, виїхав в Київ, працював архітектором. А коли почалося повномасштабне вторгнення, уявив російські блокпости під Києвом, уряд у вигнанні десь закордоном, уявив, як Україна все втратила і вирішив, що не хоче так. Київ став йому другим домом, Архі не хотів його віддавати. Архі пішов до місцевої територіальної оборони.
— Десь у 2020 році я думав, що от я з Донецька, але при цьому, коли АТО було в активній фазі, участі в ньому не брав, — каже Архі. — За свій дім не поборовся. Тож хотів влаштувати своє життя на цивілці, закрити проєкти на роботі й піти відслужити строкову службу. Закрити борг перед державою. Власне, так і сталося, але трохи раніше.
Архі записався в підрозділ територіальної оборони в інженерно-саперну роту. Наприкінці весни 2022-го почав вчитися літати на "мавіку". Тоді в Україні створили перший окремий підрозділ БПЛА. Архі в нього перевівся.
— Зараз я не літаю і це мене засмучує, — говорить він. — Це кайфовий процес, як машину водити. Сідаєш за апарат, керуєш ним, він може робити щось таке, що ти не можеш. І є це відчуття, що ти хоч щось у житті контролюєш.
Зараз робота Архі, як командира взводу, організувати все так, щоб літати могли інші. Це не лише про задачі, а й про людські відносини. Наприклад, для Архі це вже буде третє Різдво на війні й більшість його бійців на свята лишаються на напрямку, дехто матиме бойове чергування. А отже треба щось для них вигадати.
— Торік на Новий рік та Різдво я подарував бійцям берети зі знаками підрозділу, — пригадує Архі. — Таємно дізнався розміри, щоб вони не запідозрили, що я готую подарунки. Якось вийшла нагода, що ніхто того дня на виїзд не поїхав і я всіх зібрав і подарував. Особливо приємно було, що люди реально якийсь час навіть ходили в них.
— А цього року ви що хотіли б зробити?
— Минулого року ми готувалися відправляти росіянам "подарунки" на новий рік. Взяли купу боєкомплекту. Приїхали, все налаштували, думали їх всю ніч бомбити, а в борта відвалилася поличка під скид. Цього року підготуємося краще і реалізуємо цю ідею. Це така незавершена справа.
Нові традиції
— Найменше з усього цивільного життя я сумую за новорічними корпоративами в IT, — говорить Ланкастер. Він командир екіпажу нічного дрона "Німезис". До мобілізації працював тестувальником та проєктним менеджером. Зараз може робити все — від пілотування дрона, до технічних задач, як, наприклад, роботи з вибухівкою. Така філософія підрозділу — кожен мусить вміти все, аби за необхідності заміняти одне одного.
Вночі Ланкастер поїде на позицію з Катою, іншим бійцем його екіпажу. В їхню задачу цього разу входить приладнати міни до дрона і налаштувати скид.
— А з того за чим сумую… — задумується Ланкастер, крутячи в руках антену для дрона. — Я ніколи не любив ці свята, але розумію, дружині, наприклад, було б важливо, аби я на них був поруч.
— Мої дружина і син відповідально ставляться до Різдва та Нового року, — говорить боєць на позивний Алекс, який допомагає Ланкастеру з антеною. Перед тим як потрапити в "Щедрик", Алекс був піхотинцем в територіальній обороні, а ще перед тим — викладав електроніку у Запоріжжі.
Як і всі у "Щедрику", Алекс може виконувати будь-які задачі в екіпажі, але сьогодні буде штурманом "Німезиса". Його задача — визначити цілі й допомогти пілоту дистанційно їх замінувати.
— Вони дуже люблять ялинку прикрашати, готувати подарунки. А тут цього немає, — продовжує Алекс. — Найбільше я, мабуть, сумую за цим часом з дружиною та сином. Йому чотирнадцять, кожен раз як приїжджаю, він задає вже більш чоловічі питання. Такий цікавий віковий період, а я його пропускаю.
— В мене не було одноманітних свят, весь час щось вигадував. — каже Ката. — Звісно з цивільного я скучаю за відпочинком, розмовами з друзями. Хочеться якось зустрітися, розповісти їм цікаві історії. Я зараз записую їх в щоденник. Але зустрічей бракує. На жаль, онлайн-розмови не дають такого ефекту.
Для Кати це перші свята на фронті. Він мобілізувався у "Щедрик" у серпні 2024-го. До цього працював інженером-будівельником та менеджером "Нової пошти". Нещодавно Ката мав день народження. Був на позиціях разом з Нойзом — четвертим членом екіпажу Ланкастера. Ката показує відео, як Нойз виносить йому в підвал тістечко зі свічкою. Ката тричі дмухає на свічку і тричі на екрані зʼявляється різна підбита російська техніка.
— Звісно, що тістечко і свічку ми з Нойзом спланували, але таку бойову роботу, яка була в нас тієї ночі, навмисно не сплануєш, — усміхається Ката. — Це був один з найкращих подарунків і хотілося б повторити.
— Можна буде на Новий рік хіба шапочки дідів морозів вдягнути, щоб було якось так, — говорить Нойз. Для нього це теж перше Різдво на ЛБЗ. Нойз мобілізувався в "Щедрик" навесні 2024-го. До цього працював керамістом. Рідні не дуже схвалили його вибір доєднатися до війська, тому Нойзу довелося сказати, що він буде в безпеці й нібито служитиме в Києві.
Цієї ночі Нойз пілотуватиме дрон.
— У мене не було якихось особливих традицій на Новий рік чи Різдво, — продовжує він. — Переважно святкували з батьками, а потім я йшов гуляти з друзями. А цього Нового року сподіваюся, мене відпустять на позиції підписувати снаряди. Якщо буде бомбінг.
Ката і Ланкастер вантажать дрон і боєкомплект в машину, закидають зверху броню і каски. Алекс і Нойз налаштовують пульт, монітори та перевіряють інтернет зʼєднання. Цієї ночі в екіпажу буде спокійне дистанційне мінування — сім вильотів, з яких лише один неуспішний. А дорогою на один з таких вильотів в моніторі навіть буде видно техніку, яка підірвалася на мінах, що пілоти лишили на попередньому чергуванні.
У машині Ланкастер вмикає музику. Спершу грає гімн України, а потім "Щедрик" Леонтовича. Ланкастер зізнається, що так вони ніколи не робили.
— Але тепер почнемо.
