Учасник АТО/ООС Файзіддінджон Рахімов десять років працює вчителем в Антонінській спеціальній школі. Він викладає фізкультуру для дітей з інвалідністю. Каже, як колишній боєць десантно-штурмової бригади на псевдо "Фізрук" знаходить підхід до дітей.
За словами Файзіддінджона Рахімова, учням важко вимовити його ім’я, тому усі називають його Вадимом Костянтиновичем. Після демобілізації повернувся у спецшколу на своє постійне місце роботи.
"Сама по собі робота вчителя нервова. Але щоб сказати, що були якісь інциденти якість, то не було. Діти, навпаки, пишалися тим, що є там вчитель, який служив в АТО. Багато дітей запитували, як там, що там. Бо самі дехто хотів служити в армії", – розповідає чоловік.
Батько Файзіддінджона таджик, а мати – українка. У 2010 році чоловік заочно закінчив Кам’янець-Подільський національний університет за спеціальністю "вчитель фізичної культури і туризму", відтоді працює вчителем. Його дружина Аліна розповідає, що за повісткою чоловік пішов сам.
"Якщо в Україну прийшла біда, то хтось же має захистити. А коли слухаєш, що говорять, наприклад, от прийдуть до мене додому, то тоді я візьму до рук зброю і піду захищати. То це ж неправильно", – говорить Файзіддінджон.
Усвідомив, що йде на війну ще на полігоні, розповідає Файзіддіджон.
"Я пам’ятаю нас відвезли на полігон, і хлопці повернулися якраз з зони АТО на цих машинах, на цих БТРах, і воно було таке понівечене, таке побите все було. Це був сильний психологічний удар", – розповів чоловік.
Файзіддіджон міг загинути у перший же обстріл в Авдіївці влітку 2015-го. Врятував побратим, котрий скомандував впасти на землю.
"Перший обстріл був з мінометів. І от хочу дуже подякувати своєму бойовому товаришу Валентину Діброві, позивний в нього був "Волонтір". Фактично ця людина мені врятувала життя. Перший цей приліт, ми попадали, я закрився і рахую: один, два. Там потрібно порахувати, щоб осколки пролетіли, три, чотири. Мені здавалося, що цей час він настільки розтягнувся. І коли на мене впала земля, я тоді зрозумів, що я живий", – згадує Файзіддінджон.
Нині у родині Рахімових двоє дітей: 8-річна Софія, і 2-річний Владислав. Коли чоловік пішов воювати, Софії було 2,5 роки. Оскільки працює з дітьми, регулярно їздить на реабілітацію.
"Адаптація тяжко проходить. Та я ще й зараз адаптовуюся. Бувають такі випадки, навіть дружина, буває, зауваження робить, що десь якийсь нервовий. Я періодично їжджу на реабілітацію в наш Хмельницький госпіталь ветеранів війни. Ще я одну реабілітацію зробив – полігони. Раз в рік я їжджу обов’язково. З дружиною, вона навіть не зачіпає цієї теми, бо вона знає, що полігон в мене має бути", – пояснив чоловік.
Читайте також
- Хмельничанка Зінаїда Тегза: понад 30 років дарує подарунки дітям з дитбудинку