5 листопада в США — вибори президента. Обидва основних кандидати — Дональд Трамп та Камала Гарріс, не мають однозначної переваги, а самі вибори проходять на тлі інфляції в Сполучених Штатах, що спричинена підйомом економіки, війни в Україні й Газі, ймовірним розворотом США до ізоляціонізму та поляризацією американського суспільства. Наталя Гуменюк — українська журналістка-міжнародниця, письменниця, директорка Лабораторії журналістики суспільного інтересу, яка висвітлює кожні президентські перегони в США з 2008-го, відправилася на них і в цей раз. Суспільному вона розповіла, що ще хвилює американських виборців та пригадала президентські кампанії минулих років.
"Українцям байдуже, хто буде президентом Сполучених Штатів", — сказав мені головний редактор одного з найбільших українських телеканалів, коли у 2012-му році я говорила, що планую висвітлювати вибори у США. Нині ці вибори — набагато важливіші. Сполучені Штати — найбільший постачальник військової допомоги Україні, тоді як обидва представники Республіканської партії, що змагаються за крісла президента і віцепрезидента говорять про можливе її припинення. Дональд Трамп обіцяє "зупинити війну в Україні за 24 години". Кандидат у віцепрезиденти Джей Ді Венс неодноразово зауважував, що йому "байдуже до України".
У 2019 році дзвінок між Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом призвів до слухань щодо імпічменту. Трампа звинуватили, що він тиснув на українського лідера, щоб той знайшов компромат на Хантера Байдена (який певний час мав відношення до української газовидобувної компанії "Бурізма") — сина Джозефа Байдена, на той момент ще кандидата в президенти. Тоді, під час виборів 2020 року українська влада була змушена маневрувати, щоб українське питання не стало внутрішньополітичним в США. Це вдалося.
Ситуація ускладнилася відколи в Республіканській партії, яка традиційно була більш антирадянською, а згодом критичнішою до Москви, виразними стали ізоляціоністські настрої. Раніше, слухаючи дебати чи промови кандидатів, цитата про Україну чи бодай Східну Європу була б подарунком для журналіста. Нині, перебуваючи на зустрічах кандидатів з виборцями, здається, краще Україну не згадувати: риторика перегонів загалом негативна щодо будь-яких держав, тож невдала цитата, вирвана з контексту, може тільки додати токсичності розмовам про війну РФ проти України.
***
Проте висвітлюючи кожну президентську кампанію в США з 2008 року насамперед спостерігаю не лише за зміною зовнішніх пріоритетів Сполучених Штатів, але й тим, як змінюється політична культура країни.
У 2008-му президентська кампанія велась насамперед навколо доступу до медичних послуг і подолання наслідків фінансової кризи, а перемога жодного з кандидатів не виглядала як “історичний вибір, що може повести країну в хибному напрямку”. Проте я була здивована, коли в той рік, на мітингу Джона Маккейна в Коламбусі, штат Огайо, губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценнегер застерігав людей від "соціалізму, що знищив його рідну Австрію". В той час звільнені робітники в "Іржавому поясі" — колишньому промисловому регіоні США на Середньому Заході, буквально лишились на вулиці, тоді як Австрія мала один з найвищих стандартів життя у світі. Те, що американський чиновник говорив нісенітницю перед натовпом щонайменше насторожувало.
Під час кампанії 2012 року я навмисно шукала контакти із затятими республіканцями — для європейських журналістів, які приїжджають до ліберального Вашингтона, це завжди було непросто. Зрештою у фундації "Спадщина" — це один оплотів ультраконсервативних ідей — аналітики радо переконували, що Республіканська партія завжди буде єдиним справжнім союзником для східноєвропейців і жорстко критикували авторитаризм президента Януковича.
***
Після окупації Росією Криму і початку війни на сході Україні, США стали одним з найбільших союзників Києва. Та спілкуватися з прихильниками Трампа (а не з традиційними республіканцями, які трималися подалі від його суперечностей) на виборах 2016-го було нелегко. В Ешвіллі, штат Північна Кароліна, представник його передвиборчого штабу зачинив переді мною двері, пояснивши, що не довіряє іноземним ЗМІ. Та куди більше вражало те, що місцеві республіканці та демократи говорили, що "не знають нікого, хто б голосував за іншу сторону". Такої риторики я раніше не помічала.
Все ж тоді, на мітингах Трампа, вирізнялася окрема група чоловіків, які охоче говорили з українською журналісткою: ветерани війни у В'єтнамі. Вони звинувачували Обаму, що він допустив російське вторгнення в Україну (треба віддати належне: той факт, що демократ, президент Обама, недостатньо жорстко відреагував на російську окупацію Криму, визнають і його прихильники).
Та найбільше у 2016-му інтригувало те, що центральні американські ЗМІ заздалегідь віддавали перемогу Демократам, немов не помічаючи популярності Трампа. Летовище в Огайо під час мітингу Республіканців було переповненим. Тоді як на одному з фінальних заходів за участі конкурентки Трампа на тих виборах — Гілларі Клінтон, у ключовому місті Клівленд, на якому її приїхав підтримати зірка баскетболу Джеймс Леброн, були порожні місця. Але повернувшись до Нью-Йорка я постійно чула: "Я не знаю нікого, хто б голосував за Трампа". Врешті, він переміг.
Вже під час наступної передвиборчої кампанії — у 2020 році, у місті Тампі, штат Флорида, Дональд Трамп чимало згадував Хантера Байдена та Україну. Чоловіки у футболках Proud Boys — ультраправої організації, яка пізніше відзначилась під час штурму Капітолія 6 січня 2021-го — хай і неохоче, але погоджувалися на інтерв’ю. Та знайти протрампівських аналітиків, готових поговорити з журналісткою з Києва, було непросто. Ті, хто давав згоду на розмову, починали її зі звинувачень України у начебто втручанні у вибори в США.
***
Повертаючись до США у 2024 році, я думала, якими будуть нові мітинги Трампа. Чи буде слово "Україна" на них чимось дратівливим? На першому з них, який я відвідала у містечку Стейт-Колледж — в Пенсильванії, одному з ключових штатів, той не згадав про Україну, але тричі повторив обіцянку припинити "зв'язуватися з країнами, про які ви ніколи не чули". У робітничому містечку Сагіно, штат Мічиган, кандидат у віцепрезиденти Джей Ді Венс не говорив про Україну, але повторював, що Трамп — "президент миру і процвітання", та що бажання їхньої партії — більше "не вести воєнні кампанії за кордоном". В обох випадках натовп схвально підхоплював ремарки.
Американські колеги застерігали мене, що ці вибори винятково про емоції, кампанії бракує суті, ключові питання перегонів як-от інфляція, мігранти, або репродуктивні права не настільки принципові. Жителі США розділені ідеологічно, і настільки затяті в позиціях, що немає сенсу когось переконувати. Питання лише в явці: чи прийдуть на виборчі дільниці жінки, яким важить доступ до репродуктивної медицини, як про це кажуть Демократи? Чи вдасться Трампу привести на дільниці молодих чоловіків, що розчаровані системою? Чи проігнорують вибори американська молодь та мусульманська громада через політику Білого дому щодо трагедії в Палестині?
***
На мітингах Республіканців я помічаю й зміни в демографії. У 2024-му тут вже не побачити ветеранів війни у В'єтнамі. Натомість помітно більше молодих хлопців.
Та виборці Трампа не завжди вписуються в стереотипні уявлення. Студентка, з якою я сиділа поруч на одному з мітингів, вивчає аерокосмічну інженерію. Її мрія — стати пілотом і служити в військово-повітряних силах. Вона зізналася, що не розповіла подружкам, що пішла слухати Трампа. Також ми розговорилися з іншою парою студентів-інженерів, які перебралися в Пенсильванію з Огайо і боялися, що університетське містечко виявиться надто ліберальним.
Ліворуч від мене сиділо подружжя з КНР, яке аж ніяк не реагувало на критику Трампа Китаю. А бабуся, що назвала себе палкою республіканською ще з часів Рейгана пояснила, що цінує зваженість, порядність та здоровий глузд Джей Ді Венса. У неї велика родина, яку вона переконала проголосувати за Трампа, бо "попри певні особисті риси, той має лідерські якості, що виведуть країну з кризи, а світові принесуть мир". В тому, що Трамп нарешті зупинить війни мене переконувало чимало людей, які його підтримують.
***
Упродовж років роботи на окупованих територіях, я добре знаю, що під час коротких розмов не варто сперечатися з людьми, якщо те, що вони кажуть суперечить фактам. Треба просто ставити питання. І все ж серед тих, хто відверто не підтримує Камалу Харріс були й такі, за чиєю логікою було легко прослідкувати.
У Дірборні, штат Мічиган, — містечку, яке називають мусульманською столицею США, бо там сконцентрована мусульманська діаспора, Чаді Абдул Разак, демократ, член "Руху неприєднаних", показував руїни будинку своєї родини у Південному Лівані, в який щойно влучила ракета. Він говорив, що Камала Гарріс "мала б понести відповідальність за озброєння Ізраїлю": "Ми голосували за них (Демократів — ред), але відчули себе зрадженими. Якщо підтримаємо її зараз, це означає, що ми толеруємо убивства наших рідних".
Ще один з лідерів "Руху неприєднаних" — стендап-комік Амер Захр, категорично налаштований щодо Дональда Трампа, але каже, "обрання республіканця було б кращим варіантом, бо якщо Демократи програють, принаймні в Конгресі з’явиться хоча б одна партія, яка зможе зупинити озброєння Ізраїлю, аби лише бути в опозиції, тоді як зараз Демократи не роблять нічого, щоб зупинити вбивства".
У Піттсбурзі я спілкувалася з єврейською громадою в синагозі "Дерево життя", де люди оплакували жертв стрілянини 2018 року, що сталася на ґрунті антисемітизму. Джен Муртадашвілі, викладачка місцевого університету, чия знайома була серед загиблих, пояснює, що через війну на Близькому Сході, ті, хто раніше схилявся до Демократів, готові віддати голоси за Трампа, бо той "гарантує підтримку Ізраїля".
Ще один член громади — Джеремі Каззаз, виконавчий директор громадської організації "Beacon Coalition", що співпрацює з усіма партіями заради протистояння антисемітизму, погоджується, що деякі з прихильників Демократів можуть мати сумнів щодо партії, або принаймні "голосуватимуть (за Демократів — ред) з важким серцем".
***
В обох "хитких штатах" — Мічигані та Пенсильванії, є чимала українська діаспора. Її представники також голосуватимуть по-різному. "Я не переживу ще чотири роки Трампа. Чи мені вертатися до України?", — питає Ольга Лисківськи, директорка Українського американського архіву і музею в передмісті Детройта. Вона каже, окрім моральних якостей Трампа, його шовіністичного ставлення до жінок, негативної риторики, насамперед їй болить його відношення до підтримки України.
Частина діаспори, яка підтримує Республіканців, окрім того, що називає Демократичну партію — "комуністичною", повторює аргумент, що війни починалися не за Трампа, і саме за республіканського керівництва Україні надали першу летальну зброю — "Джавеліни". На зустрічі у Піттсбурзі групи "Американські українці за Гарріс" ці аргументи розбиває Марі Йованович, експосол США в Україні за часів президента Трампа. Вона пояснює, що це сталося після того, як Конгрес вже санкціонував надання допомоги Україні.
Отець Джейсон Шаррон з Української греко-католицької церкви в Піттсбурзі був тим, хто читав молитву на мітингу Трампа у Батлері, де на нього скоїли замах влітку цього року. Отець Шаррон має дружину українку, якийсь час жив в Україні, після повномасштабного вторгнення приїздив з волонтерськими місіями. Він є прихильником Трампа. Хоч і погоджується, що позиція Республіканців щодо України викликає заперечення, проте виступає проти "запланованого батьківства" — будь-яких дій, які стосуються медичної допомоги жінкам під час вагітності, зокрема й абортів, чи штучного запліднення, що загалом підтримують Демократи. Ця думка поширена у чималій кількості релігійних українців та поляків у США.
Пізніше, в Енн-Арборі, штат Мічиган, на заході з Камалою Гарріс і кандидатом у віцепрезиденти від Демократів — Тімом Волзом, я понад чотири години спілкувалася з американцями, які пояснювали, як скасування у 2020-му Верховним судом США свого рішення від 1973 року, яким захищалося право жінки на аборт, привертає до Гарріс жінок-республіканок. Частина промови Гарріс про "репродуктивні права" на цьому мітингу викликала, мабуть, найбільш позитивну реакцію серед 11 000 людей, що тоді зібралися в парку.
***
Коли українці почали називати дії Кремля фашистськими, іноземні ЗМІ неохоче підхоплювали цей термін, зокрема через традицію його використання лише щодо подій XX століття. Упродовж останніх днів кампанії редактори центральних американських медіа обговорюють загрозу фашизму, зокрема після того, як колишні представники адміністрації Трампа назвали його погляди "фашистськими".
Та на мітингах рідко почути згадки про це. Куди більше розмов про інфляцію — дійсно найбільшу за кілька десятиліть. Її ключова причина — підйом американської економіки після суттєвих державних інвестицій, що мали зупинити рецесію, яку викликала пандемія. Та все ж ціни зросли. Як і в інших питаннях прихильники обох партій по-різному оцінюють причини цього. Виборці Демократів згадують, що добробут зріс за часів Трампа, бо той успадкував позитивні дії часів Барака Обами. Республіканці нарікають, що у всьому винне правління Байдена.
Як віцепрезидентка, Камала Гарріс має маневрувати — з одного боку не критикувати чинного президента, але й обіцяти щось нове. Тоді як аналітики-демократи радять протилежні рецепти успіху: або відхреститися від політики Байдена, або ж навпаки підкреслювати свою приналежність, переконуючи людей, які почуваються, що ситуація погіршилась, що все не так вже й погано.
Та в кампанії 2024 куди більше вражає те, як скандальні речі, на які звертають увагу американські ЗМІ, нагадують норми українських кампаній 2000-х. Як-от заборона власником The Washington Post — американським мільярдером Джеффом Безосом, висловлення редакційної підтримки Гарріс. Або відверта підтримка Ілоном Маском Дональда Трампа, зокрема у власній соцмережі Х. Окрім того, Маск оголосив передвиборчу лотерею. Раз на день він розігрує 1 мільйон доларів серед тих, хто підпише "петицію на захист конституційних свобод".
Юристи сперечаються, чи є така практика втручанням в передвиборчі перегони. У Варрені, на мітингу Трампа, чоловік, що збирає такі підписи, запевняв, що за місяць заробив 80 000 доларів. Він отримує по 47 доларів за один підпис. Він не дуже агітує за суть петиції, але обіцяє людям "легкі гроші".
У Річмонді, штат Каліфорнія, перегони точаться навколо виборів до міської ради. Учасники кампанії дбають і про національні вибори, але пояснюють: "Їхні результати зрозумілі. Але принаймні ми можемо захистити людей на місцевому рівні".
У Неваді я побувала на пʼяти заходах, куди американці з усієї країни приїздили, щоб не лише закликати людей проголосувати, але й допомогти розібратися з процедурою. Це ініціатива виборців-демократів. У Феніксі, штат Аризона, в рамках ще однієї подібної кампанії — "Зерна вибору", волонтери оголосили, що за ці місяці постукали у 500 000 дверей. Упродовж трьох годин, під час яких я супроводжувала двох волонтерів, ми дізналися, що більшість з тих, до кого ми приходили, вже проголосували.
"Коли я відчуваю тривогу, розумію, єдиний рецепт — це щось робити. Тому щось робіть, голосуйте", — сказала співачка Меггі Райан на передвиборчому мітингу Камали Гарріс у Мічигані. Думка про те, що саме дія допомагає не панікувати, повторювалась багато ким.
"Рейтинги показують, що різниця між кандидатами в межах похибки, але давайте говорити не про межу похибки, а про межу нашого зусилля", — кажуть активісти-демократи в Аризоні, плануючи агітацію в день виборів (що законно у США).
Американські ЗМІ попереджають про можливий авторитаризм, але, будучи представником покоління українців, які успішно захищали демократію, я все ще залишаюся оптимісткою. Можливість "захопити державу" залежить не лише від того, наскільки сильним є лідер, а й від того, наскільки апатичним є суспільство, і наскільки активними є громадяни у відстоюванні прав на всіх рівнях.
Відповідаючи на питання американських ЗМІ, чи вважають українці, що "прихід Трампа — це кінець", я пояснюю: навіть якщо військова допомога буде обмежена, українці продовжать захищати країну. Бо ми добре розуміємо, що життя все одно триватиме. 5 листопада не закінчується ані українська, ані американська історія.
