Особливі, але рівні: у хмельницьких школах провели уроки толерантності

Особливі, але рівні: у хмельницьких школах провели уроки толерантності

Особливі, але рівні: у хмельницьких школах провели уроки толерантності Фото: Суспільне.

Уроки в рамках тижня толераності до дітей з особливими освітніми потребами провели в Хмельницькому для школярів. На цих уроках учням розповідали про те, що хоч усі діти різні, але це їх має не роз'єднувати, а об'єднувати.

Тиждень занять проводили спеціалісти першого Хмельницького інклюзивно-ресурсного центру. Вчителька-логопед Марина Лисак каже - в обласному центрі діти з особливими освітніми потребами навчаються в двадцяти школах та чотирнадцяти дошкільних закладах в звичайних групах та класах. І ровесники не повинні їх боятися чи цуратися. З її слів, уроки толерантності проводять на початку грудня впродовж тижня третій рік поспіль.

Останній урок у 2020 році провели у хмельницькій школі №21. Урок толерантності в четвертому класі розпочали з перегляду мультфільму про хлопчика Дмитрика, який не бігає, не стрибає і не може ходити. Його дражнять діти і бояться батьки. Висновок, який мають зробити учні з аніме, каже вчитель-логопед Марина Лисак, що цуратися дружби з такими дітьми, як Дмитрик, не треба.

«Метою проведення уроків толерантності є поширення інформації про сприйняття різноманітності в суспільстві, про те, що наші особливості не відрізняють нас, а навпаки, нас всіх об’єднують», - каже Марина Лисак. Додає: толерантності треба навчати змалку, інакше суспільна думка про особливих людей не зміниться.

А змінювати її треба, вважає практичний психолог Хмельницької ЗОШ № 21 Надія Конишева.

«Ми працюємо над тим, щоб у особливих дітей не було комплексів. Адже кожна дитина особлива, і незалежно, чи то дитина нормотипова, чи з особливими освітніми потребами, вони всі рівні. І наші діти це розуміють», - розповідає шкільна психологиня.

Заступник директора школи №21 Оксана Комочкова розповідає: розуміння було не завжди. Каже, коли в 2017-му році відкривали класи з інклюзивним навчанням, частина батьків була проти такого нововведення.

«Питання виникали, але розумний вчитель побудував роботу так, щоб ці питання зникли. Ми робимо все для того, аби усім в нашій школі було комфортно - і дітям з особливими освітніми потребами, не акцентуючи на цьому увагу, і нормотиповим дітям, які повинні вчитися бути толерантними», - говорить завуч.

Оксана Комочкова показує ресурсну кімнату з приладдям для навчання в ігровій формі, розвитку дрібної моторики та відпочинку учнів. Каже - у них в школі наразі навчається 25 дітей з особливими освітніми потребами. Це діти і з затримкою психічного розвитку, і інтелектуальними порушеннями, і з ДЦП.

З учнями із особливим освітніми потребами працюють дефектолог, логопед, практичний психолог та реабілітолог, говорить практичний психолог і вчитель - реабілітолог Хмельницької ЗОШ № 21 Артур Кухар.

«Ми займаємося лікувальною фізкультурою, відпрацьовуємо з дітками нескладний комплекс вправ. Діти працюють, і рефлексія в них покращується», - каже чоловік.

Шкільна психологиня Надія Комишева продовжує: «У нас проводять корекційно-розвиткові заняття, у нас, відповідно до висновків інклюзивно-ресурсного центру, є прописана кількість годин програми, яку ми повинні проводити з дітьми».

За три роки, каже завуч школи Оксана Ком очкова, жодного випадку нетолерантного ставлення до учнів із особливими освітніми потребами чи випадків булінгу в школі не було.

Другий рік у звичайному класі Хмельницького НВО №5 навчається Поліна Коломієць – дівчинка з особливим освітніми потребами. Вона від народження не чує і має затримки в мовленні. Та вживлений кохлеарний імплант дає можливість дівчинці не відставати в навчанні і мати друзів. Мама Поліни розповідає, що коли її донька вступала до школи, деякі батьки були проти, аби вона навчалася з їхніми дітьми.

«Деякі батьки з пересторогою ставилися до процесу інклюзії в класі. Відсутність інформації, що ці люди - теж люди, викликає острах у людей. Але чим більше ми будемо показувати, що ми всі різні, але рівні, тим менше буде цих острахів», - вважає Олена Коломієць.

П’ятирічний Ромчик має ДЦП та приглухуватість на два вушка третього ступеню, розповідає його мати Наталя Мещишина. Але уже третій рік вона водить сина у звичайний дитячий садок і дуже задоволена.

«За три роки син навчився самостійно ходити та спілкуватися з дітьми. Хоч зразу мені було лячно…Я можу навчити його будь-яких навиків, але соціалізація між дітками, його ровесниками -невід`ємна частина йо7го майбутнього життя. У садочку до Ромчика ставляться добре, і він з радістю його відвідує. Син досить щасливий повертається з садочка, він розповідає, як сьогодні він з дітками грався, загортав листя, ліпив аплікацію», - розповідає Наталя Мещишина.

Мати упевнена, що у школі її Ромчик теж добре адаптується. Вона сьогодні спокійна за сина, адже він – її супергерой та рушійна сила, аби й надалі змінювати стереотипи суспільства.

Читайте також

Категорії
ПолітикаЕкономікаКультураСвітСпортВідеоПодіїТоп дняПриродаРегіониСтильДітиНаукаТехнологіїУрбаністикаЇжаДомашні твариниЛюди