Національний одяг, рушники та подушки - чого тільки не знайдеш у квартирі Віри Дрінь. Жінка родом зі Львова, проте вже понад 60 років живе на Прикарпатті. Сьомого грудня їй виповниться 85 років. За цей час зібрала сотні вишитих речей.
На стінах у квартирі Віри Дрінь немає вільного місця – тут фото, картини та тарілки.
"Я росла в свідомій родині. Все, що тут є, ніяка не колекція – це все родинне. Ці всі рушники - зі села Новиця моєї невістки третьої. Сорочки - моїх синів. Серветки є і моєї мами, і тети Вербицької, і мої. Тут нема нічого такого, щоб я їздила та купувала. Мене це захопило. Це була моя душа, моє серце. Я не могла без цього жити", - розповідає Віра Дрінь.
Жінка каже, що один із найдавніших рушників – мамин: "Там є букви “І” та “О”. То моя мама називалася Ірена Оліяр. Ті рушники мають до 80-ти і більше років".
Цінною називає ось цю сорочку та розповідає чому: "Бабця моєї третьої невістки Світлани виходила заміж у цій сорочці. Тут, як добре придивитися, був такий розріз. Це означає, що дівчина віддавала свою честь і ставала жінкою. Це є Снятинський район".
Серед подушок, напевно, найстаріші - дитячі подушки з ініціалами жінки.
Жінка пригадує: "Батьки виховували мене спокійно, в українському дусі. Ми ходили до церкви Святого Юра, де Шептицький вже був хворий і сидів у візочку на амбоні. Дві дівчинки, я і ще одна, давали йому квіти. Моя мама вишила мені спеціально сорочку, щоб я його гарно привітала".
В 1952-му році вступила в Івано-Франківський медінститут. У Франківську жила у двоюрідної сестри мами Вербицької.
Згодом познайомилася зі своїм чоловіком, одружилася та народила трьох синів.
Віра Дрінь 50 років пропрацювала лікаркою у психлікарні. Жінка шість років очолювала міський осередок Союзу українок.
"Це була така патріотична організація. І наші пані лікарі, вчителі вже робили розголос, що буде така організація. Ми згуртувалися, такі патріотки можна сказати. Перший з'їзд відбувся у Чернівцях", - пригадує жінка.
Своїх дітей Віра Дрінь виховувала патріотами.
Повне відео
